#Цікавинки з часопису "Країна". Онуфрій Сливчук (Мелимук).

 

Його прізвища достеменно не знав ніхто. Майор Української повстанської армії Іван Стебельський, який зустрівся з ним у жовтні 1938 р. в Ужгороді, називав його Буруном. Під час боїв за Хуст із чехами 14 березня 1939-го січовики звали Недобитим. Учасник визвольного руху В. Щербій у червні того ж року писав, що січовики кликали його Вуйком. А після геройської смерті – Лев'ячим Серцем. Бойові побратими знали його також як Малимука чи Мелимука і як вістуна, тобто старшого солдата, Мелимука-Мельника. Щербій твердив, що був старший булавний (сержант). І для всіх добровольців він був свій. Хлопці з Ясіні готові були присягнути, що Мелимук із діда-прадіда – ясінчук. Січовик з Ужгорода, народжений у Мукачевому, вважав, що Вуйко – з Ужгородщини. А на пряме запитання «Звідки ти?» Мелимук гарчав: «З України».

     Сливчук Онуфрій Іванович (Мелимук), народився 29.06.1908 р. в с. Жабйому (тепер селище Верховина) Косівського повіту, там і проживав, греко-католик, селянин, неодружений, лісовий працівник. Його покарав військовий суд за дезертирство. Виїхав у Карпатську Україну в листопаді 1938 р.

     Карпатська Україна в 1938–1939 рр. у короткий час викликала інтерес світової спільноти до українства, що перебувало у важких умовах окупації з боку СРСР, Польщі, Румунії та Чехословаччини. Державні чинники країн вперше за багато років почали серйозно розглядати можливість створення незалежної України. У свою чергу українці у всьому світі повірили, що нарешті буде створено Українську державу, і готові були їй самовіддано допомагати. Серед інших на підтримку Закарпаття відгукнулися і українці з земель, які окупувала Польща. Вони відповіли на створення Карпатської України численними маніфестаціями, офіційними заявами і зверненнями політичних партій. Серед них була як сільська молодь, так і українська інтеліґенція та загартовані в боях за українську ідею партійні і військові діячі. Добровольці 1938–1939 рр. були виховані зусиллями як Української греко-католицької Церкви, громадських організацій «Просвіта», «Пласт», «Луг» та ін., так і леґальних політичних партій і нелеґальної ОУН. Галичани і лемки збирали кошти для допомоги молодій державі, масово переходили чесько-польський кордон, щоб долучитися до розбудови автономії, Активізувався антипольський рух, який інколи переростав у силове протистояння з польськими правоохоронними органами. Натомість Польща розгорнула проти Карпатської України неоголошену диверсійну війну, дипломатичними шляхами і військово-політичною співпрацею підтримувала угорські претензії на Закарпаття, показувала уявну нежиттєздатність Карпатської України, перекинула на кордон додаткові військові та поліційні з’єднання. Українців, що виступали проти Польщі та аґітували на підтримку Карпатської України чи перехід на Закарпаття, а також тих, що виловлювали під час перетину кордону, ув’язнювали на терміни від 6 місяців до 7 років. Посилився нагляд за діяльністю українських громадських діячів, розширилися сфера застосування цензури і втручання в приватне життя українців. Але, як влучно зауважує польський автор Анджей Краєвський, «коли польські диверсанти підривали мости в Закарпатській Руси, лише Гітлер мав реальні причини охолоджувати шампанське».

     Радикалізм галичан інколи натикався на нерозуміння з боку

закарпатців, що зберігали елементи чехофільства і не були готові до швидкого дистанціювання від Чехословаччини та розбудови власної державности. Заважало також протистояння і політична боротьба всередині самої ОУН. Однак час показав, що спрямування галичан на будівництво незалежної держави і опора на власні сили були виправдані. Саме українці з Польщі доклалися якнайбільше до створення «Карпатської Січі». Галичани, що взяли активну участь у її створенні, загартувалися і пізніше стали основою кадрового складу Української повстанської армії. Апогеєм жертовности галичан задля Карпатської України стало збройне протистояння з чехословацькими військами 14 березня 1939 р. і військовий спротив угорській окупації краю в середині березня 1939 р. Українці з земель, які окупувала Польща, продемонстрували звитягу під час військових сутичок і зазнали найжорстокіших переслідувань і вбивств після потрапляння в полон.

     У № 15-16 часопису «Країна» за 2025 рік опублікована стаття Ю.Юзича «Пішов слідами довбушівських месників за вільну Чорногору Україну», у якій ви зможете дізнатися про славетні подвиги Онуфрія Сливчука, який власне і був одним із «Карпатської Січі».