неділя, 25 квітня 2021 р.

«Чорнобиль зазирнув у кожну долю»

 

35-й рік поспіль ми згадуємо страшну трагедію, яку спричинила техногенна катастрофа на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 року, згадуємо мужній подвиг людей, котрі ціною власного життя у двобої з моторошним невидимим ворогом захищали своїх співвітчизників від смертельної радіації. Цей день, що так болюче закарбувався у нашій пам’яті, – 26 квітня – Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 23.03.1990 № 8985-ХІ оголошено Днем чорнобильської трагедії.

                                      

Ви чули, як плаче спустошена Прип’ять,

За скоєний гріх розіп’ята живцем,

Прип’ята до неба, щоб вічності випить,

Щоб вмити від бруду змарніле лице?

Регочуть іони малиновим дзвоном,

Вбиваючи блиск нерозкритих очей,

Ридає вночі божевільна мадонна,

Приймаючи з лона холодних дітей

В бездонність ночей.

І тихо ступає життя у полин,

І лине Чорнобильський дзвін.

А. Багряна «Малиновий дзвін»

         Чорнобиль. Маленьке містечко Київської області завжди жило спокійним, розміреним життям, взявши собі назву від одного з різновидів полину чорнобаю, чорнобилки. Це було звичайне українське містечко, яких сотні в Україні. Весною потопало воно у свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвіті. Влітку тут полюбляли відпочивати кияни, їхали сюди звідусіль, щоб набратися здоров’я, подихати цілющим повітрям. Збирали гриби, ягоди, яких у місцевих лісах було чимало. Здавалося, що красу цього куточка українського Полісся ніщо й ніколи не затьмарить.

         У 1971 році неподалік від Чорнобиля, на березі красуні Прип’яті люди необачно побудували атомну електростанцію, якій місто дало своє ім’я. На 1983 рік уже працювало чотири енергоблоки. Приступили до будівництва п’ятого. За кілька кілометрів від станції виникло місто. Його назвали Прип’ять – за назвою тутешньої повноводної річки. Місто швидко розбудовувалось: відкривалися школи, дитячі садочки, лікарні, магазини... Це було місто-сад. Які широкі вулиці! А яких тільки квітів не було у скверах, алеях, парках! Улюбленим місцем відпочинку залишалася річка. Ніщо не віщувало біди.

         У ніч з 25-го на 26-е квітня 1986 року о 1 годині 23 хвилини над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції нічну пітьму розірвало велетенське полум’я. Паровий вибух зірвав дах реактора, відкривши повітрю його активну зону. Двоє працівників загинули одразу, а вітер роздмухав пожежу, що палала десять днів. Хмари радіоактивного диму й пилу рознесло по всій Європі.

Спалах над Чорнобильською атомною сліпучим сяйвом висвітлив добро і зло, розум і дурість, щирість і фарисейство, співчутливість і злорадство, правду і брехню, висвітлив кожного, хто там працював і хто там жив, хто був поряд з бідою в ту трагічну годину, хто віддав свою молодість, життя і здоров’я заради врятування людей і рідної землі.

         Сьогодні  кожен ставить перед собою важкі питання. Хто я? Для чого я живу на світі? Як живу? Як дію? Чим можу допомогти іншій людині, яка потребує моєї допомоги? Адже сама природа зробила нам застереження: люди, не будьте байдужими, жорстокими, безпечними, памятайте, що доля планети, доля всього людства, наше з вами майбутнє у ваших руках.

Бють тривожним набатом дзвони Чорнобиля... Вони нагадують: Памятайте! Хай не повториться! Хай земля зацвітає навесні пишним буйством кольорів, хай пнуться до сонця трави, хай повертаються з чужини журавлі, несучи на крилах радість зустрічі з рідною землею. Хай кожен новий день сповнює ваші серця миром, спокоєм, одухотвореністю. Памятаймо!

Так, час мине, і землю ми загоїм,

І люди повертаються в хати.

Але коли ж ми цей урок засвоїм,

Що, ідучи всесильно до мети,

Не треба забувати про озони,

Про землі й води, жита срібний дзвін,

Аби такі от омертвілі зони

Нащадкам не залишити своїм!

                               Леонід Горлач


 

 

 


субота, 10 квітня 2021 р.

"Забути цього неможливо : Художня література викриває злочини нацизму".

     11 квітня - Міжнародний день визволення в'язнів нацистських концтаборів. В цей день весь світ віддає данину скорботної пам'яті жертвам нацизму, які загинули у лагерях смерті.

     Цю дату, згідно з рішенням Генеральної Асамблеї ООН було встановлено в   пам'ять про інтернаціональне повстання в'язнів концентраційного табору Бухенвальд. Саме 11 квітня 1945 року останній в'язень вийшов з його воріт із сумно відомих написом "Jedem das Seine" - "Кожному своє"...

     Після цього хвиля звільнень досягла інших концтаборів: Дахау, Освенцима, Майданека тощо. І відтоді, ця пам'ятна дата болить незагойною раною в серцях народів світу. 


 

     Сьогодні ми пропонуємо вашій увазі добірку творів художній літератури, яка викриває злочини нацизму,  саме творів,  присвячених  темі нацистських таборів смерті.

  
        "Хлопчик у смугастій піжамі" - роман, написаний ірландським письменником Джоном Бойном.

Дев’ятирічний Бруно разом із сім’єю переїжджає зі свого комфортабельного будинку в Берліні до нового дому у загадковому місі Геть-Звідси, де його батька призначають комендантом концтабору. Випадково він знайомиться з єврейським хлопчиком Омулем, маленьким в’язнем. Між ними зароджується справжня дружба, яку, однак, розділяє колючий дріт.

До чого можуть призвести різні погляди на світ, дивна логіка дорослих, а також сила долі й божевілля випадку? Про це і навіть більше розповідає дивовижна книжка «Хлопчик у смугастій піжамі».

У світі продано понад 9 млн примірників роману, перекладеного більш ніж 50-ма мовами світу. 

У 2008 році режисер Марк Герман зробив однойменну екранізацію твору.

             

Дебютний роман молодої американської письменниці Еллен Марі Вайсман «Сливове дерево», який тільки у США опубліковано накладом понад мільйон примірників і перекладено вісьмома мовами.

Роман прослідковує життя молодої німкені Крістіни Біолц впродовж Другої Світової війни та після неї. На дівчину чекає широкий світ, який тільки починається за околицями її невеличкого німецького містечка. Вона пізнає світ із музики та книжок, через спілкування з Ісааком Бауерманом — освіченим сином заможних євреїв, у яких Крістіна працює служницею. Але майбутнє готує молодим людям випробування, серед яких різниця в походженні є лише незначною дрібницею. Восени 1938-го Німеччина до невпізнанності змінюється під впливом гітлерівського режиму. Скрізь висять антиєврейські плакати, критикувати політику нацистів заборонено і навіть повернутися на роботу чи бачитися з коханим Ісааком неможна. Довгі роки Крістіна боротиметься з порядками, запровадженими в її містечку Гестапо, пройде крізь жахіття Дахау, із неймовірними труднощами виживе, щоб, нарешті, заговорити на повен голос.

Голокост…Гоніння і винищення євреїв нацистами під час Другої світової війни…У  книзі "А десь ще сонячно: мемуари про Голокост" письменник Тоді Хасан-Лові показує ті події очима Майкла Грюнбаума – єврейського підлітка з Праги. Він утратив батька, але сам дивом вижив. Спершу Міша пригадує життя у празькому гетто потім – у концтаборі в Терезіні. Окрім постійного відчуття голоду, він пам’ятає й ті моменти, які допомогли йому пережити лихоліття в концтаборі: своїх друзів з кімнати для хлопчиків, наставника Франтую гру у футбол…Йому, як і його матері із сестрою, пощастило вцілити. Їм кілька разів удавалося уникати транспортування до Освенцима, де на хлопчика його віку неминуче чекала смерть. Але так пощастило не багатьом…

         Майкл Грюнбаум ділиться своїми спогадами про  події Другої світової війни в незабутніх мемуарах, де відтворено його юнацькі враження з неймовірною безпосередністю. Його надихаюча, сповнена надії історія робить вагомий внесок у літературу про Голокост.

Відень, 1939 рік. Нацистська поліція захоплює простого ремісника Густава Кляйнман і його сина Фріца і відправляє їх в Бухенвальд, де вони переживають тортури, голод і виснажливу роботу з будівництва концтабору. Рік по тому їх родинні звязки зазнають найтяжчих випробуваннь, коли Густава відправляють в Освенцим – що означає смертний вирок, - і Фріц, не думаючи про власне виживання, прямує за своїм батьком.

Заснована на таємному щоденнику Густава і ретельному архівному дослідженні, ця книга вперше розповідає неймовірну історію мужності і виживання, що не має аналогів в історії Голокосту. "Хлопчик, який слідом за батьком пішов в Освенцим " англійського письменника Джеремі Дронфілда- нагадування про те найгірше і найкраще, що є в людях, про потужність родинної любові і силу людського духу.

Оскар Шиндлер — мільйонер, успішний комерсант, запальний гравець, автогонщик, авантюрист, «справжній арієць» та… праведник світу, який урятував від смерті в газових камерах більше людей, ніж будь-хто за всю історію війни.

На початку Другої світової німецький промисловець Оскар Шиндлер відкрив у Кракові фабрику з виробництва емальованого посуду. Найдешевшою робочою силою були євреї з гетто.

Ті з них, кому пощастило потрапити до цієї фабрики, немов витягнули щасливий квиток. Книга австралійського письменника Томаса Кініллі «Список Шиндлера» про страшну силу війни та непереможний людський дух, сильніший за неї. Це книга про людину, яка здійснила неможливе.

2019 року роман екранізований Стівеном Спілбергом.


         Про  книгу Анатолія Кузнєцова «Бабин Яр» найкраще сказати словами самого автора: «Я пишу так, начебто присягаюся за юридичне свідчення на найвищому чесному суді і відповідаю за кожне своє слово. У цій книзі оповіджено тільки правду – ТАК ЯК ЦЕ БУЛО».

Автор книги Анатолій Васильович Кузнєцов народився та виріс у Києві,  на Куренівці, неподалік від великого яру, назва якого свого часу була відома тільки місцевим мешканцям: Бабин Яр. Перед війною це було місце дитячих забав. Більш ніж 2 роки воно було забороненою зоною, з дротом під високим струмом, з табором, на заслонах якого було написано, що по кожному, хто наблизиться, буде відкрито вогонь. Далі, відразу, в один день, Бабин Яр став відомим усьому світу.

           Кожного дня тут розстрілювали євреїв, росіян, українців…


    «Татуювальник Аушвіцу» австралійської авторки Гізер Морріс – один із найпопулярніших міжнародних бестселерів останніх років, роман про словацького єврея, що пройшов Аушвіц-Біркенау. Книжку написано на основі реальних подій. У 1942 році у концентраційному таборі «Аушвіц» зустріли одне одного Лалі Соколов та Гіта Фурман. У неї стерлося татуювання з порядковим номером, він мав набити новий Це було кохання з першого погляду. Молодим людям судилося пережити страшні випробування, розлуку й омріяне возз’єднання, яке переросло у 56 років щасливого подружнього життя. Їхню історію кохання записала Гізер Морріс зі слів самого Лалі, з яким авторка випадково познайомилася 2003 року.

Ця зустріч змінила долі обох. Відчуваючи до Гізер довіру, літній чоловік наважився розповісти їй найпотаємніші подробиці свого життя під час Голокосту.  Письменниця розповідає: «Ми познайомилися одразу після смерті його дружини Гіти, і зустрічалися двічі-тричі на тиждень. Інколи він говорив уривчасто, сипав епізодами, ніяк один з одним не пов’язаними. Та це не мало значення. Коли я почала розуміти, про що ця історія, її глибина та щемливість відкрилися для мене».

Спочатку Гізер написала історію Лалі у формі сценарію, який був високо поцінований на міжнародних конкурсах, а згодом перетворила його на свій дебютний роман «Татуювальник Аушвіцу».

У світі було продано понад 3 мільйони примірників книжки. «Татуювальник Аушвіцу» очолив список бестселерів за версією The New York Times.


Джоді Піколт американська письменниця. Отримала Книжкову Нагороду Нової Англії у 2003 році в області художньої літератури. ЇЇ роман «Уроки милосердя»  також висвітлює трагічну тему виживання людини у концтаборах Другої світової.

Сейдж самотня і відлюдькувата. Джозеф, літній вчитель, - її єдиний друг. Але одного разу він просить дівчину ... вбити його. Вона шокована, і тоді Джозеф відкриває жахливу таємницю. З'ясовується, що Мінка, бабуся Сейдж, знайома з ним! На початку Другої світової Мінка опинилася у концтаборі Аушвіц. Вона таємно збирала фотографії в'язнів і писала на звороті роман. За це її могли вбити, але німецький офіцер захотів дізнатися, чим закінчиться історія. Завдяки йому дівчині вдалося вижити і втекти з концтабору. Джозеф - людина з її минулого. Хто він?

"Вибір Софі" - роман 1979 року, автором якого є американський письменник Вільям Стайрон. Роман розповідає про складні відносини між трьома людьми, які поруч винаймають кімнати в одному будинку в Брукліні. Стінго, молодий письменник, приїхав в Нью-Йорк з Півдня, знайомиться зі своїми сусідами: єврейським науковцем Натаном Ландау і його подругою Софі, емігранткою з Польщі, жертвою нацистських концтаборів. Ці троє героїв - центральні персонажі роману. Розповідь про вибір Софі ведеться від імені Стінго.

«Читець» — бестселер німецького письменника Бернхарда Шлінка.

Розповідь охоплює майже 40-річний період від 1958 по 1990 роки в Західній Німеччині. За сюжетом 15-річний школяр Міхаель Берг знайомиться з 36-річною кондукторкою трамвая Ханною Шміц. Між ними виникає роман. При цьому Ханна регулярно просить Міхаеля читати їй книжки. Потім жінка раптово зникає.

Через 8 років студент-юрист Міхаель потрапляє на показовий процес над наглядачками Освенцима. Серед підсудних він упізнав Ханну.

Роман описує розрив між поколіннями та осмислення молодими німцями злочинів періоду Голокосту.

За романом знято однойменний фільм, у якому Ханну зіграла Кейт Вінслет.

 #концтабори #другасвітова