#Цікавинки_з_часопису "Країна" № 10, 2024р.

 

      Понад 6,5 мільйона українців виїхало за кордон після початку повномасштабної війни. Проте за останніх два роки частина людей повернулася в Україну. Наприкінці січня цьогоріч за кордоном перебувало 4,9 мільйона українських біженців, за розрахунками Центру економічної стратегії. 50% співвітчизників у найкращому випадку повернуться додому після завершення війни. Такі результати дослідження «Оцінка ситуації, що склалася з трудовими ресурсами в Україні», що його презентувала в березні директор Інституту демографії та проблем якості життя НАНУ, академік Е.Лібанова в рамках проєкту «Візія 2033: збереження та розвиток трудових ресурсів у найближче десятиліття». Найбільше бажають повернутися літні люди – 79%, ті, хто не працює – 77%, а також українці, які мають більщ як двох утриманців на дорослого – 76%.

    У часописі «Країна» (№ 10, 2024р.) своїми історіями про втечу від війни й повернення додому поділилися вчителька математики Оксана Письменна, науковиця Тетяна Обухова та фахівчиня із землевпорядкування Тетяна Чабан. Приходьте до читальної зали, читайте цей та ще багато інших не менш цікавих матеріалів, що друкуються у різноманітних періодичних журналах, які ми підписуємо для вас, наші читачі!

#Книга_тижня Фредрік Бакман «Що мій син має знати про світ».

 

    Фредрік Бакман — шведський блогер, журналіст і письменник, автор всесвітньо відомих бестселерів, перекладених двадцятьма п’ятьма мовами. Його книгами: «Чоловік на ім’я Уве», «Тривожні люди», «Моя бабуся просить їй вибачити», трилогією про маленьке містечко Бьорнстад та його юнацький хокейний клуб: «Ведмеже місто», «Ми проти вас», «Переможці» зачитуються читачі  нашої бібліотеки.

    Сьогодні нашою #Книга_тижня є дебютний роман Фредріка Бакмана «Що мій син має знати про світ» (Київ, #книголав) - новинка для наших читачів.

    Батьківство – це не так уже й легко , як здається. Недоспані ночі, обкакані підгузки, автокрісла, колискові, правила дитячого харчування і розвитку. А скільки ще попереду: друзі, дорослішання, життєві пригоди…Не завжди знаєш, як бути хорошим татом і не накосячити.  Але найкраще, що ти можеш, - поговорити зі своїм крихітним сином: поділитися смішними історіям, цінними лайфхаками, таким різноманітним досвдом.

    Це повість в есеях і нотатках, написаних батьком до сина, а можливо – й до самого себе. Це легка, смішна, іронічна й зворушлива книжка про батьківство, страхи і помилки, дурнуваті ситуації і життєві переосмислення, а також – про любов. Бо так часто вона стає точкою опори у цьому неідеальному світі.

#Цікавинки_з_часопису "Країна". Віталій Портников.

 

Журналіст та публіцист Віталій Портников народився 14 травня 1967-го в Києві. Батько працював економістом, мати – адвокаткою. Читати почав у 4 роки. Навчався на філологічному факультеті Дніпропетровського університету, потім перевівся на факультет журналістики Московського державного університету, який закінчив 1991-го.

     Восьмикласником почав друкуватися в латвійській газеті «Юрмала». Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських,білоруських, польських, ізраїльських, латвійських, російських газет та інтернет-видань. Засновник і ведучий телепрограми «Політклуб» телеканалу «Еспресо». Співпрацює з «Радіо Свобода». Лауреат премії імені Василя Стуса (2022) та Шевченківської премії (2023).

     Може читати всіма слов’янськими мовами. Автор книжок «Чому Медвєдєв?», «Богородиця у синагозі», «В’язниця для янголів», роману «Евора». Живе у Києві.

     «Важко казати про унікальність епохи, в якій живеш. Багато хто шукає паралелі. Як було в Першу світову, як – у Другу. Завжди була конфронтація сил прогресу із силами реакції. Завжди імперії намагалися відстояти своє існування та приборкували опозиціонерів…»

     «Ментальність нації визначається рівнем її розвитку на певному історичному етапі. Якщо поглянемо на німців періоду 1917-го, 1933-го та 1956 року – це будуть абсолютно різні риси. Так і з українцями…»

     «Віра – це механізм, який людина для себе створює, щоб не брати відповідальності. Це природно, але оманливо. Вважаю, що треба опиратися на відповідальність за свої дії та майбутнє. Віра не має підміняти дію…»

     «Штучний інтелект ніколи не замінить людини, яка має набір емоцій. Людина непередбачувана своїми імпульсами…»

     «Перемога – це збереження української нації та державності на території, де українці живуть споконвіку. Це мій погляд. Одначе кожен українець може мати свій…»

     «Не хочу нічого в собі змінювати. Людина така, яка вона є. Вона має не змінюватися, а розвиватися. Для цього повинна щось робити…»

     «Зло не перемагає добра, бо непродуктивне. Добро має перевагу, бо дає поштовх до розвитку. Злих людей від добрих відрізняє невміння передбачити наслідки. Добрим це вдається…»

     У №12 журналу «Країна» (червень 2024 р.) опубліковано основні тези інтерв’ю з Віталієм Портниковим та посилання на його відеоверсію на ютуб-каналі «Країни». Журнал уже чекає на свого читача у читальній залі Волинської обласної бібліотеки для юнацтва.

#Книга_тижня "Там, де співають раки" Делії Овенс

 

Сьогодні нашою #Книга_тижня є роман Делії Овенс «Там, де співають раки» (Харків, видавництво Vivat).

Це дебютний роман авторки, яка є дослідницею дикої природи, біологінею, докторкою філософії. Делія Овенс написала декілька популярних книжок про тваринний світ. Вона є володаркою Медалі Джона Берроуза.

Понад 100 тижнів чудовий роман, що має всього потроху: таємниці, романтики, цікавих персонажів, очолював списки найпопулярніших книжок за версією The New York Times.

У 2022 році роман «Там, де співають раки» (англ. Where the Crawdads Sing) був екранізований  кінокомпанією  Columbia Pictures : режисер Олівія Ньюман, у головних ролях : Дейзі Едгар-Джонс, Тейлор Джон Сміт і Гарріс Дікінсон.

Різ Візерспун- американська акторка, продюсер цього фільму так описала своє враження від роману Делії Овенс: «Не можу навіть описати, як мені сподобалася ця книжка! Мені не хотілося, щоб історія закінчувалась».

День хре́щення Ки́ївської Ру́сі́ — Украї́ни.

 

     День хре́щення Ки́ївської Ру́сі́ — Украї́ни — державна пам'ятна дата в Україні на честь хрещення Русі, що відзначається щорічно 15 липня — у день пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира. Перші відомі спроби офіційної християнізації (Аскольдове хрещення) датовані 860 роком, а остаточно християнство стало державною релігією Київської Русі протягом 988-991 років. Саме Володимир Святославович, прагнучи підвищити політичне значення Русі та обґрунтувати об'єднання держави під владою київських князів, здійснив реформу язичництва в 980 році, а після виступів проти неї прийняв державною релігією християнство. Ключовою подією стала церемонія масового хрещення мешканців Києва 989 року.

     Запровадження християнства на Русі сприяло не тільки зміцненню державності, а й розповсюдженню писемності, створенню визначних пам'яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне мистецтво, розширювалися і зміцнювалися культурні зв'язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи.

     Державне свято встановлене в Україні в рамках святкування 1020-річчя хрещення Київської Русі згідно з Указом Президента України В. Ющенка від 25 липня 2008 року «Про День хрещення Київської Русі — України». В Указі сказано: «Ураховуючи значення православних традицій в історії і розвитку українського суспільства, на підтримку ініціативи Національної ради з питань культури і духовності, Українського фонду культури, Української православної церкви, Української православної церкви Київського патріархату, Української автокефальної православної церкви, громадськості постановляю установити в Україні День хрещення Київської Русі — України, який відзначати щорічно 28 липня, у день пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира — хрестителя Київської Русі».

     2009 року, вітаючи українців зі святом, президент В. Ющенко зазначив : «Це свято відзначаємо у день Святого Володимира — одного із засновників і покровителів нашої державності. Для нас цей день фіксує і означає кілька принципових понять. Це — спадкоємність тисячолітньої історії України, нашої нації і держави. Це — неподільність Українського народу і його єдність навколо ідеї сильної держави і віри. Це — соборність усіх українців і всіх українських земель навколо рідної державної і духовної столиці — Києва. Це — велика присутність Києва у світовій історії і його цивілізаційний вплив на сусідні землі і народи. Це— єдність нашого державного і духовного начала».

     28 липня 2023 року Президент України В. Зеленський підписав указ про зміну дати святкування з 28 липня на 15 липня. Зміни були внесені через перехід Православної церкви України та Української греко-католицької церкви на новоюліанський календар.

     Сьогодні Волинська обласна бібліотека для юнацтва пропонує вашій увазі, наші читачі, книжкову викладку до Дня хрещення Київської Русі – України. Завітайте до нашої читальної зали і познайомтесь з літературою, що унаочнює більш як тисячолітню історію християнства на території нашої держави.

15 липня - День Української Державності.

 

Сьогодні Україна втретє відзначає День Української Державності, встановлений Указом Президента України від 24 серпня 2021 року. Ця памʼятна дата покликана нагадувати, що українське державотворення має понад тисячолітню традицію.

     День Української Державності — державне свято, що відзначається щороку в Україні 15 липня, у день, коли українські християнські церкви вшановують памʼять Київського князя Володимира Великого та День хрещення Русі – України.

     Історія українського державотворення сягає своїми витоками Руської середньовічної держави, центром якої був Київ. Князь Володимир Великий – уособлення розбудови Русі. Прийняття ним у 988 році християнства як державної релігії стало для України цивілізаційним вибором. Русь підтримувала політичні, економічні та культурні зв’язки з більшістю європейських держав того часу. Саме Русь заклала фундамент державницьких традицій українців. Звідси родом герб, грошова одиниця, а, головне, Київ як політичний і культурний центр України.

     Традиції Русі у розбудові зорієнтованого на Європу культурно-релігійного простору продовжили, зокрема, Галицько-Волинське князівство, козацька держава, Українська Народна Республіка, Західноукраїнська Народна Республіка, Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського, Карпатська Україна та сучасна незалежна Україна. Тому у це свято ми вшановуємо всі етапи нашого державотворення – від Русі до сьогодення, і всіх, хто доклав зусиль, щоб Україна відбулася як держава.

     Упродовж тривалої історії українці не полишали боротьби за свободу та здобуття державності. Першу в XX столітті незалежність Україна проголосила 22 січня 1918 року. Актом 24 серпня 1991 року відновила її.

     Кілька разів у XX столітті Україна здобувала суверенітет і втрачала його через внутрішні незгоди під час зовнішньої агресії. Національна єдність – обов’язкова умова збереження державності.

     Знання історії нашого державотворення є потужною силою проти маніпуляцій історичними фактами в умовах інформаційної війни рф проти України. Реальна історія спростовує фейки російської пропаганди, буцімто українці та росіяни – єдиний народ чи Україна – штучна нежиттєздатна держава. Тому нинішня війна – це не лише боротьба за майбутнє нашої держави, а й за право на власні історію та ідентичність.

     Уперше відзначати це свято на державному рівні запропонувала 5 лютого 2018 р. ініціативна група у складі Героя України Л. Лук'яненка, Президентів України Л. Кравчука, Л. Кучми та В. Ющенка, Голови Верховної Ради України А. Парубія, Першого віцепрем'єр-міністра С. Кубіва та інших. Обговорення відбувалися в Будинку уряду.

     16 лютого 2018 р. колишні Президенти України Л. Кравчук, Л. Кучма і В. Ющенко звернулися до нації та парламенту з ініціативою започаткування Дня Української Державності.

     Під час своєї промови на урочистому засіданні Верховної Ради з нагоди 30-ої річниці незалежності нашої країни Президент України В. Зеленський також повідомив, що внесе законопроєкт, за яким День Української державності стане вихідним днем. Законопроєкт внесений 25 серпня. 31 травня 2022 р. Верховна Рада України ухвалила його: «за» проголосували 257 народних депутатів. Закон набрав чинності 9 червня 2022 р.

     25 липня 2022 р. Міністерство культури та інформаційної політики України оприлюднило концепцію єдиної візуальної символіки свята.

     Після проведення Архиєрейського собору 24 травня 2023 р. стало відомо, що Православна церква України проситиме владу перенести День Української Державності через календарну реформу, адже свято князя Володимира Великого в ПЦУ та УГКЦ з 2024 р. відзначається 15 липня.

     28 червня 2023 р. президент України В. Зеленський вніс до Верховної Ради України законопроєкт, який переносить День Української Державності з 28 липня на 15 липня. Парламент ухвалив цей закон 14 липня 2023 р., його підтримав 241 депутат. 28 липня В. Зеленський підписав законопроєкт та Указ Президента «Про внесення змін до деяких указів Президента України», відтак, дата відзначення свята була остаточно перенесена.

     В читальній залі до Дня Української Державності увазі читачів пропонується книжкова виставка-екскурс «Є така держава – Україна». Запрошуємо усіх бажаючих ознайомитись з книгами, що представлені на ній.

#Цікавинки_з_часопису "Країна". Ірина Цибух.

         Ірина Цибух, «Подруга Чека», не дожила до свого двадцять шостого дня народження лише два дні. Бойова парамедикиня, доброволиця медичного батальйону «Госпітальєри». Народилася 1 червня 1998-го у Львові. Батько – будівельник, мати – вчителька. У Ірини є молодший брат Юрій. Дівчина закінчила факультет журналістики Національного університету «Львівська політехніка». Вчилася на магістерській програмі Київської школи економіки. Ірина працювала журналісткою в «Газеті по-українськи», менеджеркою на «Суспільному», із 2015-го як парамедикиня їздила на Донбас, реалізовувала освітні проєкти на Донеччині й Луганщині, знімала документальні стрічки. Із 2017-го була керівницею проєктів реформ на «Суспільному».

24 лютого 2022-го в Сіверськодонецьку вона мала презентувати свій документальний фільм «Відстань». Наступного дня повинна була відбутися прем’єра стрічки у столичному кінотеатрі «Жовтень».

Із 25 лютого 2022-го Ірина була парамедикинею на передовій у медичному батальйоні «Госпітальєри». Мала псевдо «Подруга Чека», бо носила на шиї чеку від гранати. Нагороджена орденом «За заслуги».

Дівчина відвідала 15 країн. Улюблений фільм – «Тіні забутих предків». Любила слухати українські романси та пісні, що їх співала бабуся: «Намалюй мені ніч», «Гуцулка Ксеня», «Може, я тебе вигадав». Ірина була незаміжня. Загинула 29 травня під час ротації на Харківщині. Жила в Києві. Похована на Личаківському військовому кладовищі у Львові.

Часопис «Країна» в № 11 (червень, 2024) на основі інтерв’ю журналу та Укрінформу, дописів Ірини Цибух у соцмережах та посмертного листа братові опублікував роздуми та висловлювання «Чеки» про війну, про українське суспільство, про те, яким хотіла б бачити життя після перемоги.

«…Хочу дітей. Хочу будинок, город і кущі з гарними квітами. Хочу полоти грядки, доглядати за всім тим і чекати друзів на барбекю на задньому дворі. Хочеться просто пожити…Але закінчити війну важливіше».

«…Обожнюю Донеччину й Луганщину. Донбас для мене – про людей, яким не було дано українськості, але які стали українцями через зусилля».

«…Сумно, що ми проживаємо такі немічні, залежні від суспільного схвалення життя. І що лише смерть дає змогу проживати абсолютну свободу. Однак біда в тому, що життя закінчилось і ця свобода більше немає ніякого сенсу. Сьогодні й навіки мені все одно, що про мене чи про цей текст скажуть люди. Наберуть ці речення лайки чи ні. Нарешті нічия думка мене не цікавить, я померла»…