четвер, 14 квітня 2022 р.

Дарка Озерна «Бути окей. Що важливо знати про психічне здоров’я»

 


Дарка Озерна – українська письменниця та блогерка, яка всі свої роботи та поради обгрунтовує науковими дослідженнями. Дарія за освітою біолог, закінчила біологічний факультет Києво-Могилянської академії. Працювала в Інституті молекулярної біології. Вивчала молекулярну генетику, генетичну інженерію і імунологію. Її науково-популярні статті публікуються в BBC Ukraine, блозі «Ногибоги». Крім усього перерахованого, Дарка ведуча радіоблогу "Фізкультура" UA: Радіо Культура.

Нам важливо «бути окей». Адже від психічного здоров’я залежить наш фізичний стан, здатність про себе подбати, бути успішними в своїй професії та задоволеність життям загалом. Тож, у першій частині книги зібрана загальна інформація про психічний стан людини, його зв’язок із фізичним станом, а також описані принципи роботи мозку і прояви емоцій. У другій – розглянуто найпоширеніші психічні розлади. Завершується книжка «Бути окей» розглядом історичної травми як чинника, що впливає на колективне психічне здоров’я.

«Забий! Все буде добре! Все мине! Не вигадуй! Перестань накручувати себе! Це просто лінь!» Яких тільки ми дурниць не говоримо у моменти, коли бачимо, що хтось почувається не дуже.
 І як показує  життя, такі поради не тільки не лікують, а й шкодять. Справді, простих рішень не існує – є щоденна ретельна праця на поліпшення.

Тому, «Бути окей. Що важливо знати про психічне здоров’я» стає провідником із психічного здоров'я. І ось чому :

***Розкриття теми: від короткого розділу про роботу мозку до конкретних ознак психічних розладів. Тут і про посттравматичний стресовий розлад, і про депресію, і про вигорання, і про переїдання.

****Стиль. Просто і фахово. Поруч із складними термінами цитати Жадана і жарти, зрозумілі українському читачеві.

***Ілюстрації, які влучно доповнюють текст.

***Інформативність. Знань із цієї книжки ви отримаєте рівно стільки, скільки вам необхідно. Вона, попри свій розмір, не читається за один день і потребує час на засвоєння інформації. При цьому кожне слово хочеться запам'ятати.

***Практичність. У книзі не лише описуються психічні стани, а й даються практичні поради.

 

«Бути окей Що важливо знати про психічне здоров’я» варто прочитати кожному українцю,  Запрошуємо у відділ читальних залів, «Бути окей» чекає свого читача.

 #психологічна_допомога 

 



неділя, 10 квітня 2022 р.

Деніел Ґоулман, Річард Девідсон: «Нове «Я». Вплив медітації на свідомість, Тіло й мозок»

 

«Нове «Я». Вплив медитації на свідомість, тіло й мозок» — книга Деніела Ґоулмана та Річарда Девідсона, у 2019 році перекладена українською мовою (перекладач — Олександра Асташова) і видана у видавництві «Наш Формат».

Деніел Ґоулман і Річард Девідсон багато років вивчали та практикували медитацію, тож вирішили провести дослідження та підтвердити свої ідеї з позиції науки.

Деніел Гоулман – науковий журналіст, популярний американський психолог, письменник, а також автор величезної кількості книг, присвячених науці, освіті, саморозвитку та лідерству. Більша частина творчості Гоулман присвячена питанням особливості діяльності головного мозку людини. Автор є членом директорів інституту «Розум і життя».

Річард Дж. Девідсон є професором психології та психіатрії Університету Вісконсін-Медісон, а також засновником і головою Центру здорового розуму та дочірньої некомерційної організації Healthy Minds Innovations.

У своїй книзі автори спробували відповісти на ряд запитань: Що каже наука про вплив медитації? Чи допоможе вона всім? Як довго потрібно практикуватися, щоб помітити зміни? Чи краще медитатори концентруються, аніж інші люди? Чим відрізняється медитація від занять спортом?

Результати досліджень довели, що різні види медитації дають різні результати. Логічним також є той факт, що чим більше годин люди присвячували практиці, тим кращими були результати. Досвідчені медитатори швидше відновлюються після стресу і витримують більш інтенсивний біль. Медитація вже після восьми хвилин практики покращує увагу, однак це короткочасна користь і для її закріплення необхідно багато годин регулярної практики. Також певні види медитації посилюють емпатію: активують ті ділянки мозку, які відповідають за співчуття, любов і щастя. А регулярна і тривала практика медитації дає не лише розслаблення та відчуття спокою, але й забезпечує формування певних рис на постійній основі, приміром терпіння, доброти, щедрості.

Тож, книжка «Нове "Я". Вплив медітації на свідомість, Тіло й мозок» для всіх, хто цікавиться практиками медітації, шукає способи боротьби зі стресом.

Чекаємо на вас у читальній залі нашої бібліотеки!

#психологічна_допомога  


середа, 6 квітня 2022 р.

#психологічна допомога «Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі» Віктора Франкла.

 

«Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі» — книга австрійського психолога та психіатра Віктора Франкла (1905—1997), яку автор написав на власному досвіді та яка є однією з найбільш популярних і цитованих книг з психотерапії у світі.

25 вересня 1942 року з дружиною та батьками депортований до концтабору Терезієнштадт. Якийсь час йому дозволялося працювати за фахом. Але 19 жовтня 1944 року був відправлений до Аушвіцу. Його батьків було знищено у Аушвіці, а дружина померла у таборі Берґен-Бельзен. Про це він дізнається лише після визволення.

Йому пощастило уникнути газових камер, але на тих, хто вижив, чекали нелюдські умови життя: голод, приниження, жорстокість, страждання, важка фізична робота. Крім того, людей тримали у постійному страху і стресі. Перейшовши через усе це, спостерігаючи за собою і товаришами, Франкл віднайшов стратегії, що утримують людину над прірвою, захищають розум від божевілля та дають сенс життю.

«Я бачив сенс свого життя в тому, щоб допомагати іншим побачити сенс у своєму житті» — В.Франкл.

«Людина у пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі» є однією з найбільш популярних і цитованих книг з психотерапії у світі. Тільки англійською книга побачила близько ста друкованих перевидань, загальний англомовний наклад склав понад три мільйони примірників. Станом на 1997 рік, коли помер автор, книжка була перекладена 24-ма мовами, а загальний наклад складав понад 10 мільйонів примірників.

В.Франкл аналізує людську природу, вчинки і потреби. В цьому неймовірна сила і сенс книжки. Сміливий монолог, бесіда, якщо хочете, про те, про що не говорять, в чому не копаються. Книга складається з двох частин: власне ув’язнення, опис життя в концтаборі та роз’яснення, спостереження та виведення нового психіатричного методу — логотерапії і введення поняття проактивності. Згідно його теорій між подіями, які випали на долю людини, і її ставлення до них лежить свобода волі. Інакше кажучи, ми самі вибираємо, як відноситись до свого життя і оточуючого світу. Сучасна психіатрія й досі спирається на тези, виведені Франклом, і визнає величезний внесок в пошук сенсу і мотивацію людського існування. Франкл доводить, що тільки-но людина знаходить сенс свого існування, вона отримує сили, щоб здолати будь-які випробування. Поради людини, яка зазнала нелюдських страждань, варті того, щоб бути почутими:

«Для кожного зі звільнених в’язнів надходить день, коли пригадуючи своє життя в таборі, він уже не може зрозуміти, як все те витримав.»

«Першими ламались ті, хто вірив, що скоро все закінчиться. Після них — ті, хто не вірив в те, що це колись закінчиться. Вижили ті, хто фокусувався на своїх діях, без очікувань про те, що може чи не може статися».

«В’язень, який втратив віру в майбутнє — своє майбутнє, — приречений. Із втратою віри в майбутнє він також втрачає свою духовну стійкість; він дозволяє собі занепасти та стає об’єктом духовного й фізичного розкладу.»

«Чимало мудрості закладено у вислові Ніцше: «Той, хто знає. навіщо жити, може витримати будь-яке як»

«Пошук сенсу існування – це рушійна сила життя людини…»

«Логотерапія вчить, що є три основних шляхи знаходження сенсу життя. Перший — творча робота або вчинки. Другий — досвідчення чогось або ж зустріч із кимось; іншими словами, сенс можна знайти не тільки в роботі, але й у коханні.»

«Ми, колишні мешканці концентраційних таборів, пам’ятаємо людей, які ходили між бараками, заспокоюючи інших, віддаючи останній шматок хліба. Нехай їх було лише декілька, але їхня поведінка — незаперечний доказ, що людину можна позбавити всього, крім єдиного: останньої людської свободи — обирати власне ставлення до будь-яких наявних обставин, обирати власний шлях.»

«Живіть так, начебто живете вже вдруге і начебто вже помилилися так, як збираєтеся помилитися зараз!»

 «Коли людина виявляє, що їй призначено страждати, вона має сприйняти ці страждання як своє завдання, єдине та неповторне. Вона повинна усвідомити, що навіть у стражданні вона унікальна і єдина у Всесвіті. Ніхто не зможе звільнити її від страждань або взяти їх на себе. Сама людина обирає, як нести свій тягар.»

«Будь-де людина, яка протистоїть долі, отримує шанс осягнути щось через власні страждання.»

«Життя, урешті,— це відповідальність за знайдення правильних вирішень виниклих проблем і виконання завдань, які воно повсякчас ставить перед людиною».

«Емоція, яка є стражданням, припиняє бути стражданням, щойно ми створюємо її зрозумілу і докладну картину.»

«Мене приголомшила думка — уперше в житті я побачив істину, оспівану багатьма поетами в піснях, проголошену найвищою мудрістю багатьма мислителями: любов — це остаточна й найвища мета, до якої повинна прагнути людина. І тоді я усвідомив найвеличнішу таємницю, якою діляться поезія, мислення і віра: порятунок людини відбувається через любов і в любові. Я зрозумів, що людина, у якої в цьому світі нічого не залишилося, усе ще може відчувати блаженство, хоча б на мить, розмірковуючи про кохану особу. У стані цілковитого спустошення, коли людина не може виявити себе в корисних діях, коли її єдине досягнення полягає в тому, щоб гідно нести свої страждання, у цьому стані людина здатна, любовно пригадуючи образ коханої, відчути повноту буття. Уперше в житті я спромігся зрозуміти значення слів: «Ангели заблукали в неустанному спогляданні нескінченної слави».

«Швидкоплинність нашого існування у жодному випадку не робить його безсенсовним. Але вона визначає нашу відповідальність; оскільки все залежить від реалізації нами по суті нетривалих можливостей. Людина повсякчас здійснює вибір із безлічі наявних можливостей.»

«Щастя не можна ставити за мету; воно має надходити слідом за чимось. Для щастя потрібна причина. Коли вона знайдена, людина автоматично стає щасливою.  Як бачимо, людське буття – не в гонитві за щастям, але радше в пошуку причин для нього, у тому числі – у реалізації потенційного сенсу, притаманного кожній наявній ситуації.»

«Важливо не те, чого ми очікуємо від життя, а те, що життя очікує від нас.»

Це тільки невеличка частинка думок із книги «Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі» (видавництво «Клуб сімейного дозвілля»), які як ніколи раніше, важливі для кожного з нас. Тож рекомендуємо прочитати цю зворушливу, сильну, глибоку книгу

 #психологічна допомога .#читай на волі 2


четвер, 31 березня 2022 р.

«Вигоряння. Стратегія боротьби з виснаженням удома та на роботі».

 


Що таке «вигоряння»? Уперше цей термін застосував  у 1975 році американський психолог Герберт Фрейденбергер. Він визначив три складники цього стану:

1. Емоційне виснаження – слабкість, що виникає через надмірну завзятість, небайдужість до справ упродовж надто тривалого часу.

2. Деперсоналізація – вичерпана здатність до емпатії, турботи, спочуття.

3. Зникнення відчуття успішності- нездолане відчуття марності, коли здається, що ваші дії не приносять користі, нічого не змінюють.

За 40 років уведення поняття «вигоряння» дослідники з’ясували, що перший його складник – емоційне виснаження – має найпотужніший негативний вплив на наше здоров’я, стосунки й роботу, надто для жінок.

Ця книжка відрізняється від будь-чого з того, що ви прочитаєте про вигоряння. Авторки – Емілі та Амелія Нагоскі,  створили дуже особисту і водночас зрозумілу кожній жінці книжку- сенсацію про вигоряння та подолання його неприємних наслідків.

Отже, «Вигоряння. Стратегія боротьби з виснаженням удома та на роботі» сестер Нагоскі (видавництво «Клуб сімейного дозвілля») допоможе визначити, як має виглядати добробут у вашому житті, і подолати перешкоди, що стоять між вами і вашим добрим здоров’ям. Місця цих перешкод у життєвому середовищі  будуть позначені як окремі місця на мапі аби віднайти шляхи, якими можна їх обійти перестрибнути чи пройти пробоєм.

Ця книга у фондах нашої книгозбірні (читальна зала) завдяки Український інститут книги.

#читай_досягай #читай_на_Волі_2  #психологічна_допомога

понеділок, 28 березня 2022 р.

Про книжку "Стіни в моїй голові. Жити з тривожністю і депресією" Володимира Станчишина

 


Книжку Володимира Станчишина «Стіни в моїй голові»(від Українського інституту книги) присвячено тривожності, депресії, соціальним фобіям, різним психічним розладам, які більшою чи меншою мірою впливають на звичний спосіб життя людини в соціумі. Вона не вилікує вас від неприємних станів, але допоможе зрозуміти — жити з ними можливо. Усі ми, стверджує автор, є тривожними, і в цьому немає нічого надзвичайного. Головне — зрозуміти, що тривога супроводжує нас усе життя й відіграє свою важливу роль у нашому існуванні.

Автор переконаний, що страх і тривожність — це захисні механізми людини, які допомогли нашим предкам вижити колись, а нам народитися в наш час. Тож тривожність — це нормально, й "усі ми тривожні", наполягає психотерапевт. Ми не можемо позбавитися тривожності назавжди, однак нам до снаги опановувати свою тривожність та жити з нею. Володимир каже, що хотів би зробити психотерапію зрозумілою, тому читає багато семінарів для різних організацій, часто виступає. «Я переконаний, що ми маємо навчитися говорити про психотерапію не як про щось незрозуміле й загадкове, а як про частинку нашої реальності, де одна людина допомагає іншій зрозуміти, що відбувається в її думках, емоціях, поведінці, стати такими собі партнерами у спробі пізнати своє життя таким, яким воно є, «спробувати його змінити або навчитись з ним жити» — відзначає він.

Володимир Станчишин — психолог-психотерапевт. Навчався психології у Львівському національному університеті імені Івана Франка та Українському інституті когнітивно-поведінкової терапії. Практична історія знайомства з психологією почалася у Спільноті «Лярш-Ковчег», де Володимир працював з людьми з розумовою неповносправністю. Перша робота психологом була в Центрі Емаус при Українському католицькому університеті, де він супроводжував батьків, що мають дітей з особливими потребами.

Пізніше Володимир очолював Центр психічного здоров’я у Львові у Шпиталі імені Митрополита Шептицького, який своїм завданням ставив допомогу хлопцям, що повертаються із зони бойових дій. У 2019 разом з колегою Катериною Ковалишин заснував та очолив Центр психічного здоров’я «Лабораторія змін».

Чекаємо на вас у відділі читальних залів нашої бібліотеки!

 #психологічна­_допомога #читай_на_Волі_2 #читай_досягай

 


четвер, 17 березня 2022 р.

«Є поети для епох»

 

19 березня у однієї з найвідоміших українок сучасності – Ліни Костенко – день народження.

«Розповідати про себе вона не любить. І справді –– її життєпис у її Слові. А слово це – невідємна частина історії України, її культури, її персоналітету. Вже більш як півстоліття. Це слово відлунювало в серцях тисяч читачів. Його ждали. По ньому звіряли людську гідність. У ньому знаходили відчуття своїх тривог і покріплення своїй вірі в Україну та своїм надіям на її краще буття. І навіть коли воно мовчало – то було промовисте мовчання» (Іван Драч)

Ліна Василівна — авторка поетичних книг, серед яких: «Проміння землі. «Вітрила», «Мандрівка серця» «Над берегами вічної ріки» , «Неповторність», «Сад нетанучих скульптур», «Вибране», «Річка Геракліта», «Мадонна перехресть», «Триста поезій», історичних віршованих романів «Маруся Чурай»,  «Берестечко», поеми-балади «Скіфська Одіссея», прозового роману «Записки українського самашедшого» тощо. Тож запрошуємо у відділ читальних залів познайомитися з творами Ліни Костенко, виданнями про творчий та життєвий шлях цієї унікальної жінки, представленими на літературній виставці «Я вибрала долю собі сама». Згадаємо вислови та рядки творів, що проймають до мурашок, змушують думати, відчувати, розуміти, які заряджають енергією, надихають змінюватися та змінювати світ навколо себе.



#читай_на_Волі_2 #Ліна_Костенко

пʼятниця, 4 березня 2022 р.

За що ми воюємо.

 


«Навіщо 80 років повторювати «Ніколи знову», якщо, коли бомба падає на Бабин Яр, світ залишається мовчазним? Ще 5  життів втрачено. Історія повторюється…»,  - тиждень тому я би ні за що не повірила, що буду цитувати колись чинного президента, та ще й погоджуватися з тим, що він каже. Але нині він має рацію. На відміну від тих, хто гарантував нам колись безпеку в рамках Будапештського меморандуму. Але чомусь не поспішають ті гаранти закривати повітряний простір України і, взагалі, якось вкрай мляво ті процеси роздуплення на міжнародній арені відбуваються. Невже сподіваються, що саме розсмокчеться? А тим часом ворог преспокійно нищить історичну пам’ять моєї вітчизни. Бомбардує, до прикладу, київську телевежу в урочищі Бабин Яр – хоча, не тільки це, звісно. Ці  дикуни не обмежуються повітряними нальотами. От так собі суне нечисть по нашій святій землі та й підпалює по дорозі історико-краєзнавчий музей у смт. Іванків Київської області, де зберігалося більше двох десятків робіт Марії Примаченко. Унікальних робіт!!! Більше вони там не зберігаються. Їх, взагалі, уже немає і мені це болить.

  Розумію, що наражаюся зараз на закиди типу: мовляв, про що ти тут розпинаєшся, тітко, коли гинуть люди. Відповім на те, що так, людські втрати ні з чим незрівнянні. Але дозволю собі нагадати нам усім один крихітний епізод часів Другої світової війни. Коли прем’єр міністрові Великобританії Вінстону Черчиллю  принесли на підпис проєкт державного бюджету, то він дуже уважно передивився його і був вельми подивований відсутністю в останньому статті витрат на культуру.  Йому намагались пояснити, що не час на культуру і  кошти ті вирішили витратити на оборону. Черчилль обурився і сказав тоді коротку, але геніальну фразу: «А за що ж ми тоді воюємо?»

  Отож і я нині задала собі те ж самісіньке запитання і приводом до нього  стали слова нашого президента про Бабин Яр. Правильні слова, щирі… І мені також муляє оте сумнозвісне  урочище на північно-західній околиці Києва, і нема на те ніякої ради. А тепер, якщо відверто, з якими подіями у вас асоціюється Бабин Яр? Гадаю, не помилюся, коли більшість відповість: із масовим знищенням нацистами єврейського населення Києва, тобто Голокостом. Навіть зараз, після цинічного бомбардування московітами того святого місця, першими, хто відреагував, була Об’єднана єврейська община України, котра рішуче засудила воєнну агресію Російської Федерації та осквернення Бабиного Яру, зазначивши, що там поховано більше, аніж 100 тисяч киян, більшість з котрих були єврейської національності. І респект їм за те, що так гостро і відразу рикошетять у відповідь на завдану кривду. За ними майже те саме повторив наш шановний пан президент та його оточення. Ось після цього  мені також закортіло відреагувати та внести невеличку поправочку аби, не понижуючи трагедію єврейського етносу, пошанувати і своє, рідне, бо його чомусь винесли за дужки світової історичної пам’яті, а це, я вважаю, неправильно.

  Насправді у Бабиному Яру закатовано понад 150 тисяч людей і серед них – десь третина євреїв.  Решта – переважно українці. Тисячі жертв  голодомору 1932-1933 років знайшли там свою передчасну могилу. Ото саме тоді, уявіть собі, коли Європа жерла наш хліб, а ліберальні США визнали, врешті, на світовій арені таку, трясця, державу, як СРСР, до Бабиного Яру вкидали трупи замордованих голодом українців. Як ви розумієте, катували їх зовсім не нацисти. Але на совісті останніх убивство 621-го українського націоналіста, серед яких була і відома українська поетеса Олена Теліга та її незрівнянний у своїй відданості Україні та коханій дружині чоловік  Михайло. До речі, 21-го лютого виповнилося рівно 80 років від дня  розстрілу цієї непересічної жінки. І дарувати того ані совєтським, ані нацистським загарбникам не можна ні в якому разі.

 Про це треба казати  так само, як і про Голокост, усвідомлюючи, що все то є наша історична пам’ять, котру ми не маємо морального права виносити на маргінеси, бо нам завше якось незручно та не на часі.  А хто ж тоді, окрім нас, те має робити?

 І першою людиною, яка це чітко визначила та сказала про це у своїх творах, була чудова та, на жаль, мало знана, українська письменниця Докія Гуменна. Її роман «Хрещатий Яр» побачив світ ще у 1956-му році, але в Україні став доступним для прочитання тільки віднедавна. Цей твір був написаний авторкою на основі щоденника, котрий вона вела, знаходячись в окупованому німцями Києві. Докія Гуменна першою ввела поняття «Бабин Яр» в контекст української історії та порівняла трагедію єврейського народу з винищенням українців голодомором. Взагалі, цей роман варто прочитати хоча би для того, аби мати правдиве уявлення про життя звичайних людей за окупаційного режиму, і, як то кажуть, отримати «з перших рук» багацько цікавої інформації про визначні постаті нашої історії. Адже Гуменна входила до спілки письменників, котрою керувала Олена Теліга і була знайомою з Ольжичем, Самчуком та іншими. Вона, зрештою, чудом уникла арешту та розстрілу у Бабиному Яру… Таким спогадам, та ще й у художній формі, просто немає ціни. Такі твори не гріх і можновладцям нашим читати – вони як ліки для укріплення пам’яті.

 Насамкінець хочу зауважити, що ворог нині безчинствує переважно на тих територіях, де не було належного пошанування українського слова та української культури. Отож, шануймося, панство та чітко усвідомлюймо, за що ми сьогодні воюємо.

Лілія Бондарук