tag:blogger.com,1999:blog-35717866612624862792024-03-23T03:15:17.349-07:00Територія читання: книги, журнали, спілкуванняВолинська обласна бібліотека для юнацтваhttp://www.blogger.com/profile/02162769458300897063noreply@blogger.comBlogger277125tag:blogger.com,1999:blog-3571786661262486279.post-48637394576549877092024-03-19T04:13:00.000-07:002024-03-19T04:13:03.067-07:00#Цікавинки з часопису "Всесвіт". Мадам де Лафаєт «Княгиня де Клев» .<p> </p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEh69LiHMs5gvsmT3H6P2FBf_t7VyApP_yd0KB3g_9LtuOlzwzmpWaP12fqgpnHpMdREt4v6PH_sA4j0WAzWlBky9TgeS7vchhPKnJrS_Cx3gIvJoKGhAhFk-INZNeA0N8ilM6Gq1tJfzWKNeh0VnjnNiUdRKT0_vsddix30cjLM3oNcOcmKDgXXp1FXz0o8/s1024/432561256_791450532315742_4565999731311859719_n.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1024" data-original-width="768" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEh69LiHMs5gvsmT3H6P2FBf_t7VyApP_yd0KB3g_9LtuOlzwzmpWaP12fqgpnHpMdREt4v6PH_sA4j0WAzWlBky9TgeS7vchhPKnJrS_Cx3gIvJoKGhAhFk-INZNeA0N8ilM6Gq1tJfzWKNeh0VnjnNiUdRKT0_vsddix30cjLM3oNcOcmKDgXXp1FXz0o8/w300-h400/432561256_791450532315742_4565999731311859719_n.jpg" width="300" /></a></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: justify;"><br /></div><p class="MsoNormal" style="margin-bottom: .0001pt; margin-bottom: 0cm;"><span lang="UK" style="background: #FAFAFA; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;">Журнал іноземної літератури “Всесвіт”
у своїх двох випусках – 2021 (9-12) та 2023 (1-4) – надрукував повний
український переклад роману французької письменниці Х</span><span style="background: #FAFAFA; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%;">V</span><span lang="UK" style="background: #FAFAFA; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;">ІІ століття мадам де Лафаєт «Княгиня де Клев» (1678), який літературознавча
критика часто називає «першим великим французьким романом». </span><span style="background: #FAFAFA; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%;">Переклад </span><span lang="UK" style="background: #FAFAFA; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;">роману здійснив</span><span style="background: #FAFAFA; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%;">
Ярем</span><span lang="UK" style="background: #FAFAFA; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;">а</span><span style="background: #FAFAFA; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%;"> Іванович Крав</span><span lang="UK" style="background: #FAFAFA; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;">е</span><span style="background: #FAFAFA; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%;">ц</span><span lang="UK" style="background: #FAFAFA; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;">ь</span><span style="background: #FAFAFA; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%;">,
доцент кафедри світової літератури ЛНУ ім</span><span lang="UK" style="background: #FAFAFA; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;">.</span><span style="background: #FAFAFA; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%;"> Івана Франка, член
НСП.</span><span style="background: #FAFAFA; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"> <span lang="UK"><o:p></o:p></span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: .0001pt; margin-bottom: 0cm;"><span lang="UK" style="background: #FAFAFA; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"><span style="mso-spacerun: yes;">
</span></span><span style="background: white; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%;">Народилася </span><span lang="UK" style="background: white; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;">мадам де Лафаєт </span><span style="background: white; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%;">в
доволі заможній, хоча й не особливо знатній, родині. При хрещенні отримала ім'я</span><span style="background: white; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"> </span><span style="background: white; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-bidi-font-style: italic;">Марі-Мадлен Піош де Ла Вернь</span><span style="background: white; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%;">. У 16 років стала</span><span style="background: white; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"> </span><a href="https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D0%B5%D0%B9%D0%BB%D1%96%D0%BD%D0%B0" title="Фрейліна"><span style="background: white; color: windowtext; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; text-decoration: none; text-underline: none;">фрейліною</span></a><span style="background: white; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"> </span><a href="https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%BD%D0%B0_%D0%90%D0%B2%D1%81%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0" title="Анна Австрійська"><span style="background: white; color: windowtext; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; text-decoration: none; text-underline: none;">Анни Австрійської</span></a><span style="background: white; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"> </span><span style="background: white; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%;">і
почала навчатися літературному ремеслу у Жіля Менажа, свого учителя латини та італійської.
За сприяння Менажа отримала доступ у модні салони</span><span lang="UK" style="background: white; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;">.<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: .0001pt; margin-bottom: 0cm;"><span lang="UK" style="background: white; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"><span style="mso-spacerun: yes;">
</span></span><span style="background: white; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%;">1655 року Марі-Мадлен одружилася з Франсуа Мотьє, графом де
Лафаєтом, старшим на 18 років вдівцем, народила двох синів. Супроводжувала
чоловіка в родинні маєтки в Оверні та Бурбонне, але часто навідувала Париж, де
мала друзів при дворі, створила власний успішний салон. Серед її знайомих була
Генрієтта Англійська, майбутня герцогиня Орлеанська,</span><span style="background: white; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"> </span><a href="https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D1%82%D1%83%D0%B0%D0%BD_%D0%90%D1%80%D0%BD%D0%BE" title="Антуан Арно"><span style="background: white; color: windowtext; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; text-decoration: none; text-underline: none;">Антуан Арно</span></a><span style="background: white; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%;">,
провідні тогочасні французькі письменники.</span><span style="background: white; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"> <span lang="UK"><o:p></o:p></span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: .0001pt; margin-bottom: 0cm;"><span lang="UK" style="background: white; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"><span style="mso-spacerun: yes;">
</span></span><span style="background: white; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%;">З 1659 року де Лафаєт стала жити в Парижі постійно, а в 1662
році опублікувала анонімно роман</span><span lang="UK" style="background: white; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"> «Княгиня<i> </i><span style="mso-bidi-font-style: italic;">де
Монпасьє»</span></span><span style="background: white; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%;">. З 1962 року вона
підтримувала знайомство із</span><span style="background: white; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"> </span><a href="https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%83%D0%B0_%D0%B4%D0%B5_%D0%9B%D0%B0%D1%80%D0%BE%D1%88%D1%84%D1%83%D0%BA%D0%BE" title="Франсуа де Ларошфуко"><span style="background: white; color: windowtext; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; text-decoration: none; text-underline: none;">Франсуа де Ларошфуко</span></a><span style="background: white; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%;">, автором</span><span lang="UK" style="background: white; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"> «</span><span style="background: white; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-bidi-font-style: italic;">Максим</span><span lang="UK" style="background: white; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK; mso-bidi-font-style: italic;">»</span><span style="background: white; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%;">, який познайомив
її з іншими відомими літераторами, зокрема Расіном та Болло. Роман</span><span lang="UK" style="background: white; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"> «</span><span style="background: white; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-bidi-font-style: italic;">Заїд</span><span lang="UK" style="background: white; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK; mso-bidi-font-style: italic;">»</span><span style="background: white; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%;">, підписаний Сегре, але майже напевно авторства де Лафаєт,
побачив світ у 1669 р</span><span lang="UK" style="background: white; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;">.</span><span style="background: white; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%;">, а його другий том </span><span style="font-size: 14.0pt; line-height: 115%;">–</span><span style="font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"> </span><span style="background: white; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%;">у 1671 </span><span lang="UK" style="background: white; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;">р.<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: .0001pt; margin-bottom: 0cm;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span></span><span style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;">Після смерті</span><span style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;"> </span><a href="https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D1%80%D0%BE%D1%88%D1%84%D1%83%D0%BA%D0%BE" title="Ларошфуко"><span style="color: windowtext; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU; text-decoration: none; text-underline: none;">Ларошфуко</span></a><span style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;"> </span><span style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;">в 1680 р</span><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;">.</span><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;"> </span><span style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;">та чоловіка
у 1683 р</span><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;">.</span><span style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;"> де Лафаєт стала вести менш активне
громадське життя. Після її смерті були надруковані ще три романи:</span><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;"> «</span><span style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-bidi-font-style: italic; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;">Графиня де Танд</span><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK; mso-bidi-font-style: italic; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;">»</span><span style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;">,</span><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;"> «</span><span style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-bidi-font-style: italic; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;">Історія Генрієтти Англійської</span><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK; mso-bidi-font-style: italic; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;">»</span><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;"> </span><span style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;">та</span><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;"> «</span><span style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-bidi-font-style: italic; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;">Спогади про французький двір</span><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK; mso-bidi-font-style: italic; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;">»</span><span style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;">.</span><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;"><o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: .0001pt; margin-bottom: 0cm;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span></span><span style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;">Знаменитий рома</span><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;">н «Княгиня де Клев» </span><span style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;">з'явився анонімно у 1678 році. Він мав великий успіх і
вважається першим справжнім французьким романом, протопипом</span><span style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;"> </span><a href="https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%81%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD" title="Психологічний роман"><span style="color: windowtext; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU; text-decoration: none; text-underline: none;">психологічного роману</span></a><span style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;">.</span><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;"><o:p></o:p></span></p><p class="MsoNormal" style="margin-bottom: .0001pt; margin-bottom: 0cm;"></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEj5WS2cpkoe2zpnRf2mFrGs7oEkGaOxFCIZ-TUS-xzRCC8eAEz-HsRKXVz9bgHPObQXxdQ-iO7H-a3eQhx_sGccahUMAxLQ2iD5nbmPsOJqjclzdfZmBXPQhx3lFnAW_WlseEdFplylmLSv8qz1c24s5RDmCG0VVOu3oePg6PvOWHgp4nmxCFdBMosA7Y-C/s5120/Desktop222.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="2880" data-original-width="5120" height="225" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEj5WS2cpkoe2zpnRf2mFrGs7oEkGaOxFCIZ-TUS-xzRCC8eAEz-HsRKXVz9bgHPObQXxdQ-iO7H-a3eQhx_sGccahUMAxLQ2iD5nbmPsOJqjclzdfZmBXPQhx3lFnAW_WlseEdFplylmLSv8qz1c24s5RDmCG0VVOu3oePg6PvOWHgp4nmxCFdBMosA7Y-C/w400-h225/Desktop222.jpg" width="400" /></a></div><br /><span style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;"><br /></span><p></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: .0001pt; margin-bottom: 0cm;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Це твір жінки, яка вивела на
сцену насамперед жіночий персонаж. В час, коли широкий загал втомився від
великих пригодницьких полотен, коли залишалися забутими безкінечні романи про
воєнні та любовні пригоди і перевага віддавалася коротшим розповідям, у
літературу входить «Княгиня де Клев», добре відповідаючи важливішим тенденціям
останньої третини </span><span lang="EN-US" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: EN-US; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;">XVII</span><span lang="EN-US" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;"> </span><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;">століття. <o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: .0001pt; margin-bottom: 0cm;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Сюжетна розповідь твору пропонувала
більше правди та історичної точності, аніж епічний роман, що існував дотепер.
Новаторським був герой цього роману: не персонаж, загублений у химерно
змальованому минулому, а людина, поставлена в точно визначену епоху. Письменниця
скрупульозно відновлює світ Генріха </span><span lang="EN-US" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: EN-US; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;">II</span><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;">. Епізодично роман мадам де Лафаєт зближується з мемуаристикою. Недаремно
авторка своїм першим задумом думала назвати його «Мемуари» («чудове відтворення
двірського світу і того способу, як там живуть»), що розширило б історичну
широту роману. Твір викликає неабияке зацікавлення: на сторінках одного з
паризьких журналів розпочинається дискусія про справедливість рішення княгині
зізнатися своєму чоловікові у почутті до Немура. Одні захоплюються побудовою
твору, психологічним аналізом; інші нарікають на надто довгі описи історичних
подій, на брак логіки в зізнанні княгині своєму чоловікові, вважаючи, що
авторка аж надто хотіла бути оригінальною. Вся ця полеміка лише збільшила успіх
твору: з</span><span lang="UK" style="font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;">’</span><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;">являються перевидання 1688, 1689,
1690, 1698 років та театральна п’єса.<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: .0001pt; margin-bottom: 0cm;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Абат Ж. Кальве, автор
«Ілюстрованого підручника історії французької літератури», визнаючи цей роман
справжнім класичним шедевром, писав: «Цей роман болісний, як трагедія Расіна (серце
героїні не може протистояти пристрасті); він мужній, як трагікомедія Корнеля
(воля героїні залишається повелителькою її вчинків). Роман короткий,
сконцентрований, написаний стриманою мовою, в якому кожне слово сповнене своїм
сенсом». <o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: .0001pt; margin-bottom: 0cm;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Поринути у цікаві події Франції
часів Генріха </span><span lang="EN-US" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: EN-US; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;">II</span><span lang="EN-US" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;"> </span><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;">Ви матимете нагоду, переступивши поріг читальної
зали Волинської обласної бібліотеки для юнацтва та перегорнувши сторінки
захопливого роману мадам де Лафаєт. <o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: .0001pt; margin-bottom: 0cm;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;">Отож, чекаємо на Вас</span><span lang="EN-US" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: EN-US; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;">!<o:p></o:p></span></p><br /><p></p>Волинська обласна бібліотека для юнацтваhttp://www.blogger.com/profile/02162769458300897063noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-3571786661262486279.post-39937814608763676492024-03-19T02:01:00.000-07:002024-03-19T02:01:29.577-07:00#Книга_тижня. Раян Голідей "Відвага кличе. Доля допомагає хоробрим".<p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><iframe allowfullscreen='allowfullscreen' webkitallowfullscreen='webkitallowfullscreen' mozallowfullscreen='mozallowfullscreen' width='320' height='266' src='https://www.blogger.com/video.g?token=AD6v5dzR0fSaJ0ynIo67bwAYkkj-lVu_T9v4IHQ7zIEjcV5R6tsPqyDZ-wMNI8PGRBRVkCJw-o3oHUsYamppbpBhEA' class='b-hbp-video b-uploaded' frameborder='0'></iframe></div><br /> <p></p><p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>Термопіли й
Сараєво, Роза Паркс і Флоренс Найтінгел, Магатма Ганді й Авраам Лінкольн – це
дуже різні приклади, але всі вони про сміливість. Коли звичайні люди йшли на
незвичайні вчинки.<o:p></o:p></span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>Раян Голідей - американський
письменник, маркетолог, популяризатор філософії стоїцизму - школи елліністичної
філософії, заснованої на початку 3 століття до нашої ери, яка максимізує
позитивні та зменшує негативні емоції , допомагає людям відточувати достойності
свого характеру. <o:p></o:p></span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><span> </span>У 2019 році,
будуючи замок з піску разом зі своїм сином і розмірковуючи, якою буде його
наступна книга, Голідей раптом здогадався, що це має бути не просто книга про
мужність, - одну з чотирьох чеснот стоїцизму, яка народжувалася в його
свідомості, але й охоплення інших трьох якостей. Результатом стала серія
«Стоїчні чесноти» з першою назвою «Відвага кличе. Доля допомагає <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>хоробрим» . Саме цю книгу ми представляємо
вашій увазі як </span>#<span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;">Книга_тижня.<o:p></o:p></span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>Раян Голідей
розглядає сміливість як першу з античних чеснот і вибір складного, але високого
шляху. «Не ждімо, поки інші прийдуть і закличуть нас до великих справ! Самі
закличмо всіх стати на шлях честі. Покажімо себе найсміливішими ватажками,
достойнішими очільниками, ніж ті, що нині очолюють нас», - проголосив грецький
полководець, філософ та історик Ксенофонт (430-354 рр. до н. е.), зробивши хоробрість
першою з чотирьох чеснот: <o:p></o:p></span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>1.<span style="mso-tab-count: 1;"> </span>Хоробрість, відвага, сила духу,
честь, жертовність.<o:p></o:p></span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>2.<span style="mso-tab-count: 1;"> </span>Поміркованість, самоконтроль,
стриманість, виваженість, урівноваженість.<o:p></o:p></span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>3.<span style="mso-tab-count: 1;"> </span>Справедливість, чесність, служіння,
братерство, милосердя, доброта.<o:p></o:p></span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>4.<span style="mso-tab-count: 1;"> </span>Мудрість, знання, просвіта, істина,
самоаналіз, спокій.<o:p></o:p></span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 35.4pt;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><span style="font-family: helvetica;">«Сміливість «це контроль над страхом і перемога над ним. Це рішення — у
момент небезпеки або день у день — взяти на себе відповідальність, відстоювати
свободу волі, над ситуацією, над собою, над долею, яку кожен інакше змирилися.
Ми можемо проклясти темряву або запалити свічку... Яким би ви описали свій характер?
Якщо боягузтво — це невиконання свого обов’язку, то сміливість — це рішення
активізуватися і виконати його, " - пише Голідей.<o:p></o:p></span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 35.4pt;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><span style="font-family: helvetica;">Автор звертається до історії та літератури, вигаданих і реальних героїв,
звільнення від рабства й рух за рівні права, щоб зрозуміти: що мотивує виявляти
нечувану сміливість, жертвувати життям заради цінностей та інших людей.<o:p></o:p></span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 35.4pt;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><span style="font-family: helvetica;">У книзі «Відвага кличе. Доля допомагає хоробрим» ви познайомитеся з різними
відчайдухами і проявами сміливості. Це не обов’язково Мартін Лютер Кінг, Малала
Юсуфзай чи Вінстон Черчилль. Не менш відважними є мати, що рятує дитину з-під
авто, жінка, яка насмілилася йти власним шляхом, науковець-революціонер чи
друг, що затулив товаришів під час аварії.<o:p></o:p></span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 35.4pt;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><span style="font-family: helvetica;">«Відвага кличе» - це історії про тих, хто відповів на її поклик, і про те,
як стати такими людьми, гартувати власний шлях і виховувати в собі
доброчесність.<o:p></o:p></span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 35.4pt;"><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 35.4pt;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><o:p><span style="font-family: helvetica;"> </span></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><o:p><span style="font-family: helvetica;"> </span></o:p></span></p>
<p class="MsoListParagraph" style="margin-left: 35.4pt; mso-add-space: auto; text-align: justify;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><o:p><span style="font-family: helvetica;"> </span></o:p></span></p>Волинська обласна бібліотека для юнацтваhttp://www.blogger.com/profile/02162769458300897063noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-3571786661262486279.post-47747955688394693912024-03-13T05:36:00.000-07:002024-03-13T05:36:02.212-07:00#Цікавинки з часопису "Всесвіт". Катріона Ворд «Останній дім на безпечній вулиці».<p> </p><p style="background: white; margin-bottom: .0001pt; margin: 0cm; mso-background-themecolor: background1; text-align: justify;"><span lang="UK" style="color: #252424; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;"><span style="mso-spacerun: yes;">
</span>Катріона Ворд – американська і британська письменниця –народилася у
Вашингтоні, округ Колумбія.</span><span lang="UK" style="color: #252424; font-size: 14.0pt;"> </span><span lang="UK" style="color: #252424; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;">Її сім’я часто</span><span lang="UK" style="color: #252424; font-size: 14.0pt;"> </span><span lang="UK" style="color: #252424; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;">переїжджала: Кенія, Мадагаскар, Ємен, Марокко, Велика
Британія. Катріона Ворд стала першою жінкою-письменницею, яка двічі здобула
премію Августа Дерлета за найкращий роман жахів; також вона є володаркою
престижної книжкової премії Ширлі Джексон.<o:p></o:p></span></p><p style="background: white; margin-bottom: .0001pt; margin: 0cm; mso-background-themecolor: background1; text-align: justify;"></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEheE-479dZ-Pu24CkhSSwsUZJz9d-eF476nG5q6IjRgC3slNeIb6udPVlaRiuRqdjqbXqjz-_jnxrMuh_u6s4V_yfV7BFPF1PRhDyAcm6NQWGT-_bqRYu3ceGTegOfdgEGNdjKhu1keVUOS4VGt4y7ZEDhfsSZ4iWLhQ1G4MRFHy0lgBK1eSCr1hz7wEUgs/s1171/431203261_965074445053016_8255698088301838559_n.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1171" data-original-width="906" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEheE-479dZ-Pu24CkhSSwsUZJz9d-eF476nG5q6IjRgC3slNeIb6udPVlaRiuRqdjqbXqjz-_jnxrMuh_u6s4V_yfV7BFPF1PRhDyAcm6NQWGT-_bqRYu3ceGTegOfdgEGNdjKhu1keVUOS4VGt4y7ZEDhfsSZ4iWLhQ1G4MRFHy0lgBK1eSCr1hz7wEUgs/w310-h400/431203261_965074445053016_8255698088301838559_n.jpg" width="310" /></a></div><br /><span lang="UK" style="color: #252424; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;"><br /></span><p></p>
<p style="background: white; margin-bottom: .0001pt; margin: 0cm; mso-background-themecolor: background1; text-align: justify;"><span lang="UK" style="color: #252424; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span></span><span style="color: #252424; font-size: 14.0pt;">«Останній дім на безпечній вулиці» </span><span lang="UK" style="color: #252424; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;">– </span><span style="color: #252424; font-size: 14.0pt;">це не типовий трилер, а закручена,
моторошна історія про зникнення та пошуки, розлади та жахіття, які можуть
ховатися в будь-якому домі на вашій вулиці.</span><span lang="UK" style="color: #252424; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;"><o:p></o:p></span></p>
<p style="background: white; margin-bottom: .0001pt; margin: 0cm; mso-background-themecolor: background1; text-align: justify;"><span lang="UK" style="color: #252424; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Це
історія про дівчинку, яка зникла одинадцять років тому під час поїздки на
озеро; про її сестру Ді, яка продовжує пошуки після того, як трагедія зруйнувала
її сім’ю. </span><span style="color: #252424; font-size: 14.0pt;">Ді </span><span lang="UK" style="color: #252424; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;">–</span><span style="color: #252424; font-size: 14.0pt;"> головна героїня цієї книги</span><span lang="UK" style="color: #252424; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;">. Вона</span><span style="color: #252424; font-size: 14.0pt;"> має лише одне бажання </span><span lang="UK" style="color: #252424; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;">–</span><span style="color: #252424; font-size: 14.0pt;"> знайти сестру, яка, як їй здається,
жива, та покидька, який у цьому винен. Але у цієї книги не такий банальний
сюжет, як могло здатися. Тед завжди був дивним і міг бути винним у зникненні
дівчинки. Зараз </span><span lang="UK" style="color: #252424; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;">він</span><span style="color: #252424; font-size: 14.0pt;">
живе зі своєю дочкою та кішкою в занедбаному будинку із забитими вікнами, крізь
які ледь проникає світло. Сповнена рішучості Ді винаймає будинок поряд і
потайки спостерігає за чоловіком з безпечної відстані. Коли зникає сусід і
відбуваються якісь дивні речі, підозра знову падає на Теда</span><span lang="UK" style="color: #252424; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;">…</span><span style="color: #252424; font-size: 14.0pt;"> Але чи зможе Ді нарешті знайти вбивцю?</span><span style="color: #252424; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;"> </span><span style="color: #252424; font-size: 14.0pt;">Ніби пазли, автор</span><span lang="UK" style="color: #252424; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;">ка</span><span style="color: #252424; font-size: 14.0pt;"> видає нам частинки, фрагменти великого
малюнку, які наприкінці історії складуться у таку неймовірну картинку, яку ви й
не очікували побачити</span><span lang="UK" style="color: #252424; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;">…<o:p></o:p></span></p>
<p style="background: white; margin-bottom: .0001pt; margin: 0cm; mso-background-themecolor: background1; text-align: justify;"><span lang="UK" style="color: #252424; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Хочеться
познайомити вас з деякими відгуками про книгу. <o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="background: white; line-height: normal; margin-bottom: .0001pt; margin-bottom: 0cm; text-align: justify;"><span lang="UK" style="background: #F6F4F0; color: #252424; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>«</span><span style="background: #F6F4F0; color: #252424; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt;">Це трилер,
якого ви ще ніколи не читали. Спочатку було трохи дивно та не зрозуміло, але на</span><span lang="UK" style="background: #F6F4F0; color: #252424; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;">при</span><span style="background: #F6F4F0; color: #252424; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt;">кінці просто неможливо заспоко</span><span lang="UK" style="background: #F6F4F0; color: #252424; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;">ї</span><span style="background: #F6F4F0; color: #252424; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt;">тись
від почуттів. Це не просто трилер, це перш за все психологічний роман, дуже
глибокий, чутт</span><span lang="UK" style="background: #F6F4F0; color: #252424; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;">є</span><span style="background: #F6F4F0; color: #252424; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt;">вий. Раджу дуже</span><span lang="UK" style="background: #F6F4F0; color: #252424; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;">.»<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="background: white; line-height: normal; margin-bottom: .0001pt; margin-bottom: 0cm; text-align: justify;"><span lang="UK" style="color: #252424; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>«</span><span style="color: #252424; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;">Один з найцікавіших
трилерів, що я читала, а їх, повірте, перечитано більше сотні!</span><span lang="UK" style="color: #252424; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;">»</span><span lang="UK" style="color: #252424; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;"> </span><span lang="UK" style="color: #252424; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;"><o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="background: white; line-height: normal; margin-bottom: .0001pt; margin-bottom: 0cm; text-align: justify;"><span lang="UK" style="background: #F6F4F0; color: #252424; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>«</span><span style="background: #F6F4F0; color: #252424; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt;">Книга дуже захоплююча, читалась на одному диханні.
Сподобається поціновувачам заплутаних історій</span><span style="background: #F6F4F0; color: #252424; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;"> </span><span lang="UK" style="color: #252424; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;">–<span style="background: #F6F4F0;"> </span></span><span style="background: #F6F4F0; color: #252424; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt;">тим</span><span lang="UK" style="background: #F6F4F0; color: #252424; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;">,</span><span style="background: #F6F4F0; color: #252424; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt;"> хто любить сам шукати підказки в тексті від автора.</span><span lang="UK" style="background: #F6F4F0; color: #252424; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;">»<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="background: white; line-height: normal; margin-bottom: .0001pt; margin-bottom: 0cm; text-align: justify;"><span lang="UK" style="color: #252424; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>«</span><span style="color: #252424; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;">Сюжет на висоті, хоча можна провести
деякі аналогії з одним відомим фільмом, називати його не буду, бо здогадаєтесь
… І саме виконання, сама розповідь дуже цікава, неможливо відірватись до останньої
сторінки! Нарахувала п’ять сюжетних поворотів! Повірте, воно того варте!!!!</span><span lang="UK" style="color: #252424; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;">»<o:p></o:p></span></p><p class="MsoNormal" style="background: white; line-height: normal; margin-bottom: .0001pt; margin-bottom: 0cm; text-align: justify;"></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEg9-OSG-RCK_a-xNFS_h9tiiY1-Gv56jYu1gjpVNwsUx9OpJ13Xm-5GSZe3Tu1nrnuVQ6UV2AvTHeIjzXFue3ZEokpexQ_xec0ffqT5fO6nEbOTzB3VpTABZtRvtDVamCl3jYBg7BCGQF1ru4ePdiz2E5B0QtUSe9-xkMXUPfbvKNkVQ8GG0YgWg3QxdUaZ/s2048/431339161_3585423305044471_1578563954099239392_n.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="2048" data-original-width="1384" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEg9-OSG-RCK_a-xNFS_h9tiiY1-Gv56jYu1gjpVNwsUx9OpJ13Xm-5GSZe3Tu1nrnuVQ6UV2AvTHeIjzXFue3ZEokpexQ_xec0ffqT5fO6nEbOTzB3VpTABZtRvtDVamCl3jYBg7BCGQF1ru4ePdiz2E5B0QtUSe9-xkMXUPfbvKNkVQ8GG0YgWg3QxdUaZ/w270-h400/431339161_3585423305044471_1578563954099239392_n.jpg" width="270" /></a></div><br /><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhi9ibaI_n75yI2g73Vs73Aiz5EYxI_FLSjDRdGqGGnIMTTtbqqSYQT-DFjCf7rWHwzrQdROxGuulTvf2rXFiagdYch76iUQkMmJ6-xb4AlyOAOXQFfs-_pG4d7LV74skHg6CmKIa_zkMLjXwFMmyTfpELbNBwkz60x0dMW9iRol0HOlpSnQv_caeeIlM2c/s1181/431326541_759234269246674_678498656562295801_n.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1181" data-original-width="757" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhi9ibaI_n75yI2g73Vs73Aiz5EYxI_FLSjDRdGqGGnIMTTtbqqSYQT-DFjCf7rWHwzrQdROxGuulTvf2rXFiagdYch76iUQkMmJ6-xb4AlyOAOXQFfs-_pG4d7LV74skHg6CmKIa_zkMLjXwFMmyTfpELbNBwkz60x0dMW9iRol0HOlpSnQv_caeeIlM2c/w256-h400/431326541_759234269246674_678498656562295801_n.jpg" width="256" /></a></div><br /><span lang="UK" style="color: #252424; font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK; mso-fareast-font-family: "Times New Roman"; mso-fareast-language: RU;"><br /></span><p></p>
<p style="background: white; margin-bottom: 7.5pt; margin-left: 0cm; margin-right: 0cm; margin-top: 0cm; text-align: justify;"><span lang="UK" style="background: #F6F4F0; color: #252424; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span></span><span lang="UK" style="color: #252424; font-size: 14.0pt;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span></span><span lang="UK" style="color: #252424; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;">До того ж ц</span><span style="color: #252424; font-size: 14.0pt;">ю книгу радить сам Стівен Кінг</span><span lang="UK" style="color: #252424; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;">.</span><span lang="UK" style="color: #252424; font-size: 14.0pt;"> </span><span lang="UK" style="color: #252424; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;">А у </span><span lang="EN-US" style="color: #252424; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: EN-US;">N</span><span style="color: #252424; font-size: 14.0pt;">1-4 </span><span lang="UK" style="color: #252424; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;">часопису «Всесвіт»
за 2023 рік опубліковано уривки з роману «Останній дім на безпечній вулиці.»
Тому запрошуємо поціновувачів цього літературного жанру до читальної зали
Волинської бібліотеки для юнацтва, аби разом із головною героїнею долучитись до
пошуків її сестри.<o:p></o:p></span></p>Волинська обласна бібліотека для юнацтваhttp://www.blogger.com/profile/02162769458300897063noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-3571786661262486279.post-20922798135495622672024-03-06T02:56:00.000-08:002024-03-06T02:56:20.117-08:00#Цікавинки з часопису "Київ". Сергій Дзюба "Місцевий".<p> </p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjA_TOvwCljFnuEKLITSaVMx9X4H5OQ6GYoBSX9eQNrnyYG94Mv-0N_m5gIQqXLVXb5F1ETjOHlzd3VJjE4NyIntETO8Pd2fRaRH-45eZ6ZnM-kAYOqBjyuOUFfvdDDzWS-Gi2Smm8RSpBKfYlo-JTi_OfA47MVdQrmPZi5J5bxIp_J_B5QJCDy9tsCmYNq/s2048/431312044_821853443314553_8380264308502949760_n.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="2048" data-original-width="1534" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjA_TOvwCljFnuEKLITSaVMx9X4H5OQ6GYoBSX9eQNrnyYG94Mv-0N_m5gIQqXLVXb5F1ETjOHlzd3VJjE4NyIntETO8Pd2fRaRH-45eZ6ZnM-kAYOqBjyuOUFfvdDDzWS-Gi2Smm8RSpBKfYlo-JTi_OfA47MVdQrmPZi5J5bxIp_J_B5QJCDy9tsCmYNq/w300-h400/431312044_821853443314553_8380264308502949760_n.jpg" width="300" /></a></div><br /><p></p><p style="text-align: justify;"><span style="background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; white-space: pre-wrap;"><span> </span>Сергій Володимирович Дзюба – прозаїк, драматург, сценарист, автор кількох телевізійних шоу. Народився в Києві 3 листопада 1978 року. 2001 року закінчив Київський університет культури та мистецтв (майстерня Юрія Муравицького ). За фахом – режисер професійного театру. Свою професійну кар’єру Сергій Дзюба розпочав на телебаченні в телекомпанії «Новий канал». З 2009 року обійняв посаду креативного продюсера компанії «Творчий </span><span style="animation-name: none !important; color: #050505; font-family: inherit; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><a style="animation-name: none !important; color: #385898; cursor: pointer; font-family: inherit; transition-property: none !important;" tabindex="-1"></a></span><span style="background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; white-space: pre-wrap;">альянс».</span></p><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; text-align: justify; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"> 2018 року разом з Артемієм Кірсановим дебютує як письменник, видавши книжку «Позивний «Бандерас». Того ж року відбулася прем’єра однойменного художнього фільму. 2019 року творчий дует Сергія Дзюби й Артемія Кірсанова презентує новий роман «Заборонений» про видатного українського поета та борця за незалежність Василя Стуса. 5 вересня відбулася масштабна прем’єра художнього фільму «Заборонений».</div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; text-align: justify; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><br /></div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; text-align: justify; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"> З початком повномасштабного вторгнення росії на територію України С.Дзюба вступив у лави голосіївської територіальної оборони. Бойове хрещення прийняв у боях за Горенку та Мощун. Коли ворога відкинули від Києва, перевівся до ЗСУ. У складі П’ятого окремого штурмового полку Сергій Володимирович воював на Донеччині. </div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; text-align: justify; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><br /></div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; text-align: justify; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"> За відмінну службу отримав позачергове звання – молодший сержант. Командуючи відділенням, Сергій Дзюба отримав важке поранення та інвалідність II групи. На сьогоднішній день він продовжує служити у лавах ЗСУ. За військову звитягу нагороджений «Сталевим хрестом», а за волонтерсько-просвітницьку діяльність – нагрудним знаком «Гетьман України Петро Сагайдачний».</div><div class="separator" style="clear: both; text-align: justify;"> <a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgWbdGE7ITsbwzvHa9RWeVDUIa7PAexMteOS-eVDE5B2oy8LTEcLaZlscLofWvIif48rekT_9xkr7rGnb61kE8zfDRbmGRZ4sUYdg75lSWEqD3UQ2i1KMvWXBAq4FO66wDJLlo3fbODf0SIUfNet5dobJOINTcTJpGkK75QFtiCwnb1ThpH_GVaR2Yc4h5v/s1500/431314058_821853559981208_5742222689405947839_n.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1500" data-original-width="1068" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgWbdGE7ITsbwzvHa9RWeVDUIa7PAexMteOS-eVDE5B2oy8LTEcLaZlscLofWvIif48rekT_9xkr7rGnb61kE8zfDRbmGRZ4sUYdg75lSWEqD3UQ2i1KMvWXBAq4FO66wDJLlo3fbODf0SIUfNet5dobJOINTcTJpGkK75QFtiCwnb1ThpH_GVaR2Yc4h5v/w285-h400/431314058_821853559981208_5742222689405947839_n.jpg" width="285" /></a></div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"> </div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"> Під час лікування та реабілітації Сергій Дзюба написав оповідання про війну «Місцевий». Цей твір опублікував журнал «Київ» у N 11-12 за 2023 рік. Отож, запрошуємо читачів до читальної зали Волинської обласної бібліотеки для юнацтва! Часопис «Київ» уже чекає на Вас!<span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="❤" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/tf3/1.5/16/2764.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; transition-property: none !important;" width="16" /></span></div>Волинська обласна бібліотека для юнацтваhttp://www.blogger.com/profile/02162769458300897063noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-3571786661262486279.post-63891575847918226142024-02-28T01:59:00.000-08:002024-02-28T02:00:42.956-08:00#Неквапливе читання. Модест Левицький. Частина 3.<p> </p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgT8uZruuQwkwRbBS0EKEjpDNiDlm39e6jbaAXz_R-83OY29siUV_GQgBegYXvrI9bd24pj85sthG5otmFy8zqWWfi9Lnpu1M7C8uSSOhTVnwpOL7S3J7-rV7Fk7lAnTEdoWBPWRrWbLd05dSTwWM0r07TGDfL3haVyDiB6ge5LgW24_N4ZLNNwUaGW6ki7/s700/123.jpg" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="370" data-original-width="700" height="211" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgT8uZruuQwkwRbBS0EKEjpDNiDlm39e6jbaAXz_R-83OY29siUV_GQgBegYXvrI9bd24pj85sthG5otmFy8zqWWfi9Lnpu1M7C8uSSOhTVnwpOL7S3J7-rV7Fk7lAnTEdoWBPWRrWbLd05dSTwWM0r07TGDfL3haVyDiB6ge5LgW24_N4ZLNNwUaGW6ki7/w400-h211/123.jpg" width="400" /></a></div><p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"><span> </span>Продовжую свої просвітницькі студії про Модеста Пилиповича і розпочну їх з
файної цитати від українського громадського діяча, письменника, видавця і
маляра, одного із засновників Української Центральної Ради Василя
Костянтиновича Королева-Старого: «З поміж милих попутників, з котрими по-пліч
довелося мені пройти довший шматок життєвого шляху, дуже визначною й
своєрідною, «неповторюємою» людиною був Модест Пилипович Левицький. Цілком
натурально, що такі постаті, як Модест Пилипович, і не можуть «бути в кількох
виданнях», понеже лише специфічні умови народнього життя утворюють ґрунт для
їхньої появи. Отже, тільки в часи глухої боротьби, в часі, коли нації
доводиться нести «тяжкий хрест» пригноблення, коли найменший свідомий чин на
користь народу межує з героїчним вчинком, - повстають особи, що непомітно,
але-ж уперто, повно й віддано на всіх можливих місцях підкопують, довбають,
гризуть, лупають, точуть мури тюрми, в яку закинено нарід<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>ворожою рукою». І, хоча його стаття із праці
«Життєвою дорогою» має промовисту назву «Дід Модест», автор зауважує у ній:
«…що Модест Пилипович зарано вибрав собі такий псевдонім, як «Дід Модест»,
немов навмисне підкреслюючи, що він лише простий собі «дід», тим часом, як в
дійсности це був «маестро Левицький»». І я, чим глибше занурююсь в його біографію,
в згадки про нього сучасників, в дослідження та літературознавчі статті, потрохи
та вдумливо опановую його творчу спадщину, також погоджуюсь з Василем
Королевим-Старим, що то таки насправді був не просто собі «дід», а «Маестро
Левицький».<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"><span style="mso-spacerun: yes;"> <span> </span></span>До речі, прибув він на нашу
благословенну землю у віці шістдесят один рік, але зі світлин того часу на мене
дивиться… добрий Дідусь. Я, звісно, розумію, що зовсім не через старечу неміч
називали так М. Левицького мої земляки. Проте, його і справді добряче пошмагало
життя. Як згадував Євген Чикаленко: «Не бачивши Модеста Пилиповича шість років,
при зустрічі я був вражений його зміною: видно було з його вигляду, що життя за
цей час потовкло, помняло цю чутливу натуру гірше, як инших, і він постарівся
не відповідно своїм літам. Змінився він і морально: коли перше він на всіх
людей дивився крізь рожеві окуляри, до всіх ставився з безкритичним довір</span><span style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%;">’</span><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;">ям, усіх людей мав за порядних, то тепер він впадав у
другу крайність – став недовірливий, часом занадто, як мені здавалося, суворий
до людей». Але навіть про такого, недовірливого та суворого до людей, у всіх,
хто його знав особисто, лишилися тільки світлі та гарні спогади. І, як
з’ясувалося, після ознайомлення із повістю-есеєм Івана Корсака «Тиха правда
Модеста Левицького» : «З полоністом Ярославом Галаном, вельми палким
прихильником комунізму, були в нього непрості дискусії, але через Галана надходила
остання література з підрадянської України, бозна які шляхи долали твори
Тичини, Рильського, Зерова, Хвильового». Значить розкланювалися вони, все ж,
український буржуазний націоналіст з москвофілом, бо мав нагальну потребу М.
Левицький у читанні добірних текстів, занадто спраглим був того, що підносить
душу до неба… Прийшов у цей світ, аби віддавати – от і віддавав свій час,
уміння та знання. Оскільки мав доступ до новітньої літератури, що творили
українські письменники в еміграції, Левицький знайомив молодь з останніми
новинками, хоч якими мізерними тиражами вони виходили. А ще Модест Пилипович
незмінно збирав мало не всю гімназію на свої лекції з етики чи просто спогади
про видатних людей, з якими доля судила зустрічатися на життєвих стежинах. <o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"><span> </span>Працював у Луцькій українській гімназії і драматичний гурток, до створення
якого активно долучився М. Левицький. Грали юні актори та вчителі переважно
класику – за творами Т. Шевченка, Л. Українки, І. Котляревського, Г.
Квітки-Основ</span><span style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%;">’</span><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;">яненка,
І. Франка, В. Винниченка, ставили і сценки з учнівського життя.<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"><span> </span>Унікальні записи, пов’язані з особою М. Левицького, знаходимо у журналах
«Промінь» та «Шуліка», які видавали учні ЛУГ. Зокрема, у 8-9 номерах часопису
«Промінь» (його випускали 2 рази на місяць) публікуються спогади Модеста
Пилиповича про Лесю Українку. У восьмому номері в статті «Музей при ЛУГ» ми не
тільки довідуємося, що при гімназії діяв музей, але й про те, що саме: «З
ініціативи М. П. Левицького засновано при нашій гімназії музей. Протягом
великодніх свят учні зібрали понад 200 речей з археології, історії, етнографії».
Очевидно, М. Левицький порадив учням збирати й фольклорні матеріяли, бо під час
тих же великодніх вакацій учні 5 кл. Федорук і Хлопецький записали обряд
весілля в селі Боголюби. <o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"><span> </span>Доктор філософії, кандидат філологічних наук, професор Празького
університету Микола Затовканюк з теплотою згадував юні роки, коли мав щастя
вчитися у Модеста Левицького: «Розповідав нам про Грецію, Італію, про героїв
античної мітології, про українські писанки, які ми йому приносили після
Великодня зі своїх сіл (дав таке завдання перед святом). Замовив великий стіл,
поділений на секції з назвами сіл, у яких помістили писанки з того чи иншого
населеного пункту. Так у гімназії було започатковано музей українського
мистецтва».<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"><span> </span>Легше, напевне, знайти ту сферу діяльности, до якої б Модест Пилипович не
доклав би своїх рук та творчої енергії.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Окремою темою, товариство, є організація у
гімназії гуртка бандуристів. Тут мені довелося провести справжнє «бібліотечне
розслідування». З пантелику збила наша «чарівно-казкова» брехо…вікіпедія. У ній
присутня інформація аж про трьох <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Левицьких з іменем Модест: один наш – «Дідусь»
Модест Пилипович; другий – Модест Олександрович – український хоровий диригент,
співак, музичний і театральний критик (цілком реальна особа з цікавою, між
іншим, біографією). А от щодо третього Модеста Левицького, то тут і в життєписі,
і в творчости – суцільні білі плями. Власне, я би й лишила те поза увагою, якби
не примітка у тій …педії: «…викладав у гімназіях в Холмі та в Луцьку, де
заснував <i style="mso-bidi-font-style: normal;">капелу бандуристів</i>». Коли за
посиланням натиснути на «<i style="mso-bidi-font-style: normal;">капелу
бандуристів</i>», то …педія видає нам статейку «<b style="mso-bidi-font-weight: normal;">Луцька капела бандуристів</b> – була створена близько 1930 року з
учасників української гімназії. Керував та заснував капелу <i style="mso-bidi-font-style: normal;">Модест Левицький</i><b style="mso-bidi-font-weight: normal;">…</b>» Якщо
клацнути на виділене <i style="mso-bidi-font-style: normal;">Модест Левицький</i>,
то, ну ви самі розумієте, знову повертаєтеся до того загадкового пана на
світлині з суцільними білими плямами в біографії: відсутні точне місце та дати
народження і смерти, жодних відомостей про батьків. Тільки по скупеньких
фактиках можна зробити припущення, що він молодший за «нашого Дідуся» на років
сорок, бо, як пише …педія: «Орієнтовно у проміжку часу від 1925 до 1927 року
батьки послали його здобувати освіту українською мовою в Українській гімназії в
Празі». Із зачіпок лише те, що гри на бандурі його вчив Василь Ємець, а
останній був бандуристом-віртуозом, та ще й сам майстрував ці музичні
інструменти; до того ж, був вояком армії УНР, істориком та письменником, що
лишив нам розкішні спогади, у яких згадував і про своїх знакових учнів. На
жаль, їх немає у моїй рідній книгозбірні, бо книга та видана 1961 р. у
заокеанському Торонто. До речі, панство, у статті про «нашого» Модеста
Пилиповича Левицького у тому-ж віртуальному джерелі ані чи-чирк про те, що він
грав на бандурі та був якимось побитом дотичний до музики. А інформацію про те,
що Луцьку капелу бандуристів заснував Модест Левицький, але не Пилипович, а
инший, який буцім-то також викладав у ЛУГ в той же період ( ну треба ж, щоб аж
так співпало),<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>дехто цілком серйозно
підхопив та подає як достовірну у своїх статтях. Відверто кажучи, хотіла вже
бігти до Волинського краєзнавчого музею чи надіслати запит до місцевого
історичного архіву, аби дізнатися, що ж то за таємничий «инший Модест
Левицький» викладав (запитання: що саме?) у ЛУГ водночас із «нашим М.
Левицьким» та ще й сотворив Луцьку капелу бандуристів. <o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"><span> </span>Але у цьому відпала потреба, бо до рук моїх, нарешті, потрапила <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>книга «Сяйво душі Модеста Пилиповича
Левицького», яку упорядкувала воістину чудова людина – пані Лариса Токарук
(низький уклін їй за цю кропітку працю), що колись викладала українську мову та
літературу у луцькій гімназії імени М. Левицького. У цьому виданні присутня
стаття Василя Ємця «Модест Левицький і кобзарська справа», де він описує свої
кобзарські студії у Подєбрадах 1924 року, де зазначає й таке: «Кажуть, що
українці по своїй вдачі нагадують солом’яний вогонь, що як скоро захоплюються,
так і легко опускають руки… Були випадки, коли люди трохи не билися за кращу
бандуру, але солом</span><span style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%;">’</span><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;">яний вогонь швидко горить, і велике захоплення – навчитися грати на кобзі –
перегоріло в дуже короткім часі. А кобза сама не грала, і щоби хоч трохи
навчитися, треба було вправляти хоч пару годин, але щодня. Але такого дива не
кожен міг доказати,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>тому почалися
нарікання на трудність інструменту, на «ніколи», на «занятість» і т.д. Але було
чимало і (хоч і меншість) таких, що знаходили час і на студії в Академії, і на
вправи на кобзі. І от до такої категорії і належав д-р Модест Левицький, що
фактично був найзанятіший від решти моїх учнів, бо був він і лікарем, і
професором, і письменником, і журналістом, і членом ріжних гуртків чи комісій…»
Те, що В. Ємець згадує саме про нашого Модеста Пилиповича, а не про «иншого
Левицького», безперечно, бо далі читаємо таке: «…д-р Модест Левицький за такий
малий час та ще в такі роки не зміг зробитися віртуозом. Але він грав і
постійно удосконалювався. Більше за те, вчителюючи в Луцькій українській
гімназії, свою любов до кобзи прищепив і кільком своїм учням, заохочуючи і
навчаючи їх гри на кобзі… Деякі з них не раз виступали на концертах в Луцьку,
про що він радісно ділився зо мною при нашій останній зустрічі в Парижі». В.
Ємець згадує тут про зустріч у 1931 році, коли М. Левицький гостював у Парижі в
своєї сестри Софії, яка була<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>відомою
маляркою. <o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"><span> </span>Дочка знаної особистости на Волині, сенаторки Олени Левчанівської, пані
Ірина, яка також була ученицею ЛУГ, згадувала, що: «Модест Пилипович чудово
грав на піаніно, на бандурі, сам складав музику до творів Шевченка і Лесі
Українки. На Волині тоді бандури не знали. Він зробив креслення бандури, а з
часом створив з учнів гімназії оркестр бандуристів, сам вчив їх грати і
співати. І все це, як тепер кажуть, на громадських засадах, тобто безплатно».
Невже справді на Волині до цього не знали бандури? Цікава інформація і потрібно
буде дослідити. Втім, як і особу того «иншого Модеста» - що це за людина з
бандурою на тій світлині, мусить же бути якесь пояснення… Але то вже, напевне,
буде моїм «пенсійним розслідуванням».<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"><span> </span>А наразі мені важне було переконатися, що саме Модест Пилипович організував
той гурток чи капелу, або, як називає це пані І. Левчанівська, оркестр
бандуристів. Як згадував В. Ємець: «Написав д-р Модест Левицький і кілька
композицій на кобзу. Одну з них «Ой чого ти, тополенько, сумно похилилася» він
заграв мені і заспівав в супроводі піано в Парижі, при нашій останній зустрічі,
її надзвичайна ніжність, ліризм і щиро народний український характер та сама
будова, все це вказувало, що д-р Модест Левицький посідав не аби-яку музичну
культуру, а експресія, з якою він виконував цю пісню, не зважаючи на старечий
голос, виявляла в ньому правдивого артиста з Божої ласки. І хто знає, ким би
був д-р Модест Левицький, коли би він працював виключно для української
музики». Вже у наші дні відомий волинський композитор, заслужений діяч мистецтв
України Мирослав Степанович Стефанишин зробив аранжування цього твору і в
такому сучасному вигляді вона вперше прозвучала на святі рідної мови 21 лютого
2007 року у виконанні Віталія Бобицького. <o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"><span style="mso-spacerun: yes;"> <span> </span></span>Але де б не працював Модест
Пилипович, скрізь він вносив живий струмінь у життя оточуючих. Брав на себе
багато обов’язків, хотів усім допомогти, а серце його слабшало, з кожним днем
підупадали сили…<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"><span style="mso-spacerun: yes;"> <span> </span></span>Український політичний діяч,
історик, публіцист, літературознавець, бібліограф Дмитро Дорошенко у статті
«Пам’яті Модеста Левицького» в галицькій газеті «Діло» за 1932 р. зауважив, що
гурт приятелів і прихильників М. Левицького збирався 1932 р. відзначити 35
років його письменницької діяльности, але мусив відмовитися від цього через
своєрідні обставини волинського життя: «…Але за своє становище справді
українського педагога втратив минулого року учительську посаду. Його
«розяснили» під тою вивіскою, що він, мовляв, не має кваліфікаційного іспиту!
Що не ця формальність була причиною усунення, свідчить те, що инших трьох
неіспитованих учителів залишили на посадах. І от старий заслужений український
діяч на старості літ опиняється на зеленій паші. Та не так боліла Покійного
втрата заробітку, як те, що сталося це через своїх же людців – управу Товариства.
ім. Лесі Українки, що держить гімназію. Що за глумлива доля: приятеля Лесі
Українки позбавляє шматка хліба Товариство її імени! Яка ганьба для світлої пам</span><span style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%;">’</span><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;">яти Лесиної!» <o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"><span> </span>Зізнаюсь, мене трішки збентежила ця стаття. Про те, що останній рік життя на
Волині був нелегким, Модест Пилипович розповідав В. Ємцю паризького літа 1931
р. : «…Хотіли й мене запрягти до польського воза на українській землі. Казали
мені, щоби виставив свою кандидатуру в посли від угодової партії. Та я
відповів, що я вже старий і не зможу як слід послугувати. Окрім того додав, що
все, все загубив, що було найдорожчого: дружину, рідні місця, добробут, здоров</span><span style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%;">’</span><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;">я, свою батьківщину, що в мене вже нічого не лишилося,
крім НАЦІОНАЛЬНОЇ ЧЕСТИ. Тож хоч її не віднімайте, бо то єдине найдорожче, що я
посідаю. Після цього мене вже не турбували з такими пропозиціями, і я був
радий, що мав спокій. Але я помилився, бо після моєї відмови до мене почали
чіплятися, що я не кваліфікований професор, хоч перед тим ніхто мені за те не
докоряв. Почалися важкі часи. Мені допікали так, як то вміють допікати… А тут
ще й львівське «Діло» почало мене очорнювати. Тяжко».<span style="mso-spacerun: yes;"> </span><o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"><span> </span>І справді, було важко. Тим більше, що й «Діло», як з’ясувалося, також
докинуло свій камінь до того недоброго діла, яке прискорило зупинку серця
Модеста Пилиповича на 66-му році земного життя. А ось що згадує про останні дні
життя Дідуся його онук Василь: «Працював дідусь дуже багато, до самозабуття,
ніколи себе не беріг. Помер раптово. Був якраз НА УРОЦІ, коли йому стало
погано. Відчув різкий біль у животі. З його вуст почувся крик… Хтось повідомив
мене про це, я побіг до нього. Він послав мене до аптеки. Пам</span><span style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%;">’</span><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;">ятаю його слова: «Васильку, принеси мені чопики
(свічки)». Я побіг, приніс. Але це не допомогло. Забрали діда в лікарню:
заворот кишок. Лікар запропонував операцію «Нічого не буде. У мене серце дуже
слабеньке, введіть укол, щоб знеболити нижню частину тіла. Я сам лікар і знаю,
що це мене не врятує, але хай я спокійно помру», - відповів дідусь».<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"><span> </span>16 червня 1932 р. о 3 годині ночі його не стало. Звістка про смерть Дідуся
облетіла місто. Вона не була несподіванкою, бо небезпечна недуга була всім
відома, але все ж вразила українську спільноту. Ось як повідомляла про це
газета «Діло» від 24.06.1932 р.: «…Були це похорони, яких ще український Луцьк
не бачив. Вранці і впродовж дня 17 червня прибули делегати з різних міст і сіл:
зі Львова – посол Хруцький, з Варшави від групи УНР – професор Смаль-Стоцький,
від комітету українських емігрантів – М. Ковалевський, з Крем’янця – Б.
Козубський, з Ковеля – д-р Пирогів і п. Підгірська. Велика група студентів,
учнів Рівненської української гімназії разом з директором п. Бичковським
прибула з Рівного. Були делегації із с. Боголюб, Жидичина, Ківерців, Милуш і
Княгинінка, Кічкарівки і Крупи… Заупокійну Службу Божу у Чеснохресній церкві
перед полуднем відправив о. Пащевський…<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;">……………………………………………………………………………………………… <o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"><span> </span>Велична це була картина. Хрести, хоругви, численні вінки, що їх несли діти
й молодь у національному вбранні, два хори, місцевий і з Жидичина, єпископ, 16
священиків».<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"><span> </span>Останнім виявом шани письменникові, лікареві, громадському діячеві стали
прощальні промови. Професор Смаль-Стоцький нагадав про служіння небіжчика
відродженій Українській державі, директор Борис Білецький прощався з «Дідусем»
від учнів і вчителів української гімназії. Професор Лебідь-Юрчик змалював
постать М. Левицького як вихователя мас, як високоморальної людини.
В.Островський в промові від українських письменників і просвітян
схарактеризував «Дідуся» як останнього лицаря старої гвардії народників і
порівняв свіжу могилу над Стиром з могилою Т. Шевченка над Дніпром. Від
гімназистів ЛУГ промовляла панна Солодухівна.<span style="mso-spacerun: yes;">
</span><span style="mso-spacerun: yes;"> </span><o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"><span> </span>А над Луцьком линула простора і тужлива пісні «Видиш, брате мій», яку М.
Левицький заповідав виконати на його похоронах. Спочинок знайшов на Російському
православному цвинтарі, на алеї Болеслава Хороброго, у центрі міста (нині сквер
на просп. Волі, навпроти ліцею №4, який вважає себе правонаступником ЛУГ і з
2010 р. носить ім’я М. Левицького). Надгробок і барельєфне зображення було
виготовлене у Львові. На надгробку був скромний напис: «Доктор Модест
Левицький». Зверху невеликий бронзовий хрест. Згодом, у<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>40-их роках, сьогочасні варвари поглумилися
над могилою, збили напис і хрест, нанесли рани надгробкові. За свідченням
сторожа кладовища, тими варварами були не просто пересічні хулігани: «Те
зробили такі, що їм нічого не скажеш». До слова, панство, на тому ж кладовищі
було ще одне незвичайне поховання: могила з бетону у вигляді тризуба, а до
дерев</span><span style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%;">’</span><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;">яного хреста був прикріплений пропелер з літака. Табличка
на хресті повідомляла: «Тут поховані два летуни української армії» і ще одна табличка
з віршем, де були слова «…і снивсь їм рідний край в рожевих берегах». Той
бетонний надмогильний тризуб був побитий на дрібні шматки, зникли й таблички… і
зовсім не «в рожевих берегах», а трапилось це з приходом на Волинь, як казала
моя бабуся, «перших совєтів». У 60-х роках, коли до Луцька мала приїхати делегація
з Канади, місцева влада дала завдання працівникам приладобудівного заводу
терміново виконати замовлення – відлити металеві букви до пам</span><span style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%;">’</span><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;">ятника М. Левицького. Впорядкувати могилу доручили робітникові
зеленого господарства Володимиру Харчуку з с. Хорлупи.<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"><span style="mso-spacerun: yes;"> <span> </span></span>Коли у 1974 р. за розпорядженням
міської влади православне кладовище мали ліквідувати, останки М. Левицького
було перепоховано в с. Гаразджа. Про це тоді подбали люди, які вболівали за долю
рідної культури – лучани Г. А. Левчук та І. М. Муштенко. Тим пасіонарним людям
довелося тоді звертатися навіть у Київ, бо ж Левицького вважали українським
буржуазним націоналістом (що було чистою правдою, тільки тоді те означення мало
негативне забарвлення) і доводити, що він був другом і соратником Лесі
Українки, письменником демократичного спрямування. <o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"><span> </span>І тепер місце його останнього спочинку з новим пам’ятником - зліва від
центрального входу в кладовище с. Гаразджа. Заповідав Модест Пилипович посадити
біля своєї могили явір. Його посадили 16 квітня 1992 року літератори,
просвітяни, працівники культури Луцька, але чомусь не біля могили, а на
центральній алеї кладовища.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Я обов</span><span style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%;">’</span><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;">язково відшукаю те дерево, коли буду навідувати могили
рідних людей… Втім, Модест Пилипович вже теж став мені рідним. Щовечора, їдучи
з роботи додому вулицею Б. Хмельницького, я вклоняюся його зображенню на
барельєфі колишнього приміщення Луцької української гімназії і тихенько вітаюся
з Дідусем Модестом. І майже щодня нині чищу свою лексику та лікую душу добірною
прозою від Маестро Левицького. А ще, услід за Василем Королевим-Старим, свято
вірю в те: «…що нащадки напевне поставлять Модеста Левицького на той п</span><span style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%;">’</span><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;">єдестал, з якого так старанно зсажували його сучасники,
перед котрими він сам уперто намагався не показатись у СВОЇЙ ПРАВДИВІЙ
ВЕЛИЧИНІ…» <o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;">Лілія Бондарук <span style="mso-spacerun: yes;"> </span><span style="mso-spacerun: yes;"> </span><o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span><o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span><span style="mso-spacerun: yes;">
</span><span style="mso-spacerun: yes;"> </span><span style="mso-spacerun: yes;"> </span><span style="mso-spacerun: yes;"> </span><span style="mso-spacerun: yes;"> </span><span style="mso-spacerun: yes;"> </span><span style="mso-spacerun: yes;"> </span><span style="mso-spacerun: yes;"> </span><o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span><span style="mso-spacerun: yes;">
</span><o:p></o:p></span></p><br /><p></p>Волинська обласна бібліотека для юнацтваhttp://www.blogger.com/profile/02162769458300897063noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-3571786661262486279.post-20095229091603719452024-02-28T01:33:00.000-08:002024-02-28T01:39:14.711-08:00#Цікавинки з часопису "Дзвін". Юрій Николишин «Син синього птаха» .<p style="text-align: justify;"> <span> </span><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjKtnBZm2Bb_ToteyBSOgTZoZofPdWWnFtcyk79F7ZxtbWXBd3veMIeMrra79DpcATjljSR_b85fm19umB7B8UkHT48SWL1SqmrpJpxwCtyjk64-H8oRSkAbAX-1JwG03BbjYfuVazOnkjLJOyOvuqay3yBxWIjmiQe3JTR3n-09I4M5XYDmjJMo6vUTSoV/s1310/429765794_817539520412612_1592392378160481641_n.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em; text-align: center;"><img border="0" data-original-height="1310" data-original-width="1200" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjKtnBZm2Bb_ToteyBSOgTZoZofPdWWnFtcyk79F7ZxtbWXBd3veMIeMrra79DpcATjljSR_b85fm19umB7B8UkHT48SWL1SqmrpJpxwCtyjk64-H8oRSkAbAX-1JwG03BbjYfuVazOnkjLJOyOvuqay3yBxWIjmiQe3JTR3n-09I4M5XYDmjJMo6vUTSoV/w366-h400/429765794_817539520412612_1592392378160481641_n.jpg" width="366" /></a><span><br /><br /></span></p><p style="text-align: justify;"><span style="background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; white-space: pre-wrap;"><b><span> </span>Юрій Ігорович Николишин — український письменник, фотограф, видавець, кандидат економічних наук, громадський діяч — народився 25 грудня 1968 р. у Львові. 1986 р. здобув середню освіту. 1992 р. закінчив економічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка, 1997-го — аспірантуру Інституту регіональних досліджень Академії наук України. Працював викладачем Львівської Політехніки. </b></span></p><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><b><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><div style="text-align: justify;"><b><span> </span>2002 р. Юрій Николишин <span style="animation-name: none !important; font-family: inherit; transition-property: none !important;"><a style="animation-name: none !important; color: #385898; cursor: pointer; font-family: inherit; transition-property: none !important;" tabindex="-1"></a></span>заснував і очолив львівське книжкове видавництво «Апріорі», у доробку якого — понад 1000 назв видань. З 2016-го — офіційний власник і видавець літературно-мистецького часопису «Апріорі» (Львів). 2017 року автор створив громадську організацію «Україна-Апріорі», яка реалізовує культурні проєкти на території України.</b></div></b></div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; text-align: justify; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><b><br /></b></div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><b><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><div style="text-align: justify;"><b><span> </span>Перша літературна публікація Юрія Николишина — в часописі «Літературний Львів» під псевдонімом Григорій Грудень (1993 р., у рамках організованого ним Всеукраїнського конкурсу молодих прозаїків за підтримки Міжнародного фонду «Відродження»). Автор — упорядник книг-фотоальбомів «Елегії Львова» (вийшла друком 2003 р. вісьмома мовами, перевидавалася 9 разів загальним накладом понад 200 тисяч примірників), «Віч-на-віч зі Львовом», «Велич Карпат», «Мандруємо Львівщиною», «Благословенний Львів», «Феномен Львова», «Сакральний Львів» та інших. В доробку Юрія Ігоровича роман-монолог «Стара при надії» (2002 р., перевидавався під назвою «Львівська пані» і під псевдонімом Юрко Сангал), роман-есе «Бота-фікс», роман «Там, де живе душа. Ель-сільбо Канар». Автор нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України «За заслуги перед українським народом» (2018). З 2019 року Юрій Николишин заслужений працівник культури України. </b></div></b></div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><b><br /></b></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjMb7mbLzHV-V3opuNU-DD1UJk_KhZIpqw1WWHNOnT0Lpq37vh1kAGD4TqPozDwnDKXMmYXFxrW_aUrUMVEUMu4dvIKiW3XKyU_ZNs1p9_D1XqNbwNG8BrSOjhLPbfhtlJFFXbnhGQSh9gzVo92dsj-68XiaCflyWzJXmYnYCFwicAErXDi52VGtJogWwUj/s1280/429641843_817539393745958_3826960744491063281_n.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1280" data-original-width="960" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjMb7mbLzHV-V3opuNU-DD1UJk_KhZIpqw1WWHNOnT0Lpq37vh1kAGD4TqPozDwnDKXMmYXFxrW_aUrUMVEUMu4dvIKiW3XKyU_ZNs1p9_D1XqNbwNG8BrSOjhLPbfhtlJFFXbnhGQSh9gzVo92dsj-68XiaCflyWzJXmYnYCFwicAErXDi52VGtJogWwUj/w300-h400/429641843_817539393745958_3826960744491063281_n.jpg" width="300" /></a></div><br /><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><br /></div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; transition-property: none !important;" width="16" /></span><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; transition-property: none !important;" width="16" /></span><div style="text-align: justify;"><b>У NN 5-6 та 7-8 часопису «Дзвін» за 2023 р. опубліковано журнальний варіант повісті письменника «Син синього птаха». Юрій Николишин назвав його лісовою месою і присвятив своєму другові, котрий загубився в лісі і відтак спричинився до написання цього твору. Це книга про старість і для тих, хто хоче дожити до старості. Отож, запрошуємо Вас до читальної зали Волинської обласної бібліотеки для юнацтва аби познайомитись з творчістю неординарного львівського письменника</b>!</div></div>Волинська обласна бібліотека для юнацтваhttp://www.blogger.com/profile/02162769458300897063noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-3571786661262486279.post-50959105492236809232024-02-25T05:34:00.000-08:002024-02-25T05:34:48.914-08:00#ЦІкавинки за часопису "Київ". Художниця Оксана Ядчук-Мачинська.<p> </p><p class="MsoNormal"><span></span></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEh7RCyMKT1ttbALh9mKC5392oyOB84sNTfv4Ys7l79yUDK9JYOz9Y-rr5gF6QHTNJzHEpMDXXvbUDu8qEGcJXL_606AKWCJarpCL2oYn00yabolSKMafaioTmWzzUr7eecaaoU0NIk2EJzPP5Fb4Yzi48xPXu1AbfELpeB9hh9Fyli3Wf6MX-9pDxN21nR4/s1182/428600004_812994170867147_4248585213412031301_n.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1182" data-original-width="746" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEh7RCyMKT1ttbALh9mKC5392oyOB84sNTfv4Ys7l79yUDK9JYOz9Y-rr5gF6QHTNJzHEpMDXXvbUDu8qEGcJXL_606AKWCJarpCL2oYn00yabolSKMafaioTmWzzUr7eecaaoU0NIk2EJzPP5Fb4Yzi48xPXu1AbfELpeB9hh9Fyli3Wf6MX-9pDxN21nR4/w253-h400/428600004_812994170867147_4248585213412031301_n.jpg" width="253" /></a></div><br /><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><br /></div><p></p><p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span><span> </span> </span><span style="font-family: helvetica;">Художниця Оксана Ядчук-Мачинська народилась 23 серпня 1964
року в м. Володимир на Волині. Навчалась в Луцькій художній школі, а пізніше –
в Київському художньо-промисловому технікумі (тепер Київський державний
інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені М.Бойчука). З 1984
року – художник Волинського художньо-оформлювального комбінату. У 1992 році
Оксана стала членкинею Національної спілки художників України. У 2019 році
мисткиня отримала обласну мистецьку премію ім. Й. Кондзелевича. Мешкає в
Луцьку. Працює в жанрі станкового малярства.<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span> Ядчук-Мачинська – учасниця
регіональних, всеукраїнських та міжнародних виставок, зокрема: «Людина і світ»
(1989, Київ), міжнародна виставка мініатюри «Delbellogallery» (1991, Торонто
(Канада), «Весняна» (1991, Київ), «500 років запорізького козацтва» (1991,
Київ), «Осіння» (1992, Київ), виставка шести художників «Червневі зустрічі»
(1992, Київ), виставка десяти луцьких художників (1993, Луцьк), виставка
волинських художників (2005, Замость (Польща), «Весняна» (2011, Київ), Осінній
салон (2011,2012, Львів), Триєнале живопису (2010, 2013, Київ) та інші. Були у
художниці і персональні виставки, зокрема: 1998– Київ; 1999– Кааріна,
Фінляндія; 1999, 2005, 2009, 2013, Луцьк; 2001– Ковель; 2012, 2013– Київ. Твори
Оксани Ядчук-Мачинської знаходяться в державних та приватних колекціях України,
Фінляндії, Німеччини, Канади, США, Литви, Польщі та інших країн.<o:p></o:p></span></p><p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgJUa_oJFrrZ3bRT_OgmDnPd89swLJShLyE1SJxwRBu3K-tWNQKP0DzjuoKCsWYPMZojtx2KzSjoEhsshTgcbM-BgCOAa1r_90shyty9-t7O1D9hpH9Lpi8ZCsBpPNAwY7Z5XI9MKIC93X9oGNqo7kdC8lEYfNqXUvAPefxuByptdYiQ8fmwYnaNis6CYli/s1280/428603893_812994204200477_8387469305518712911_n.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1280" data-original-width="878" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgJUa_oJFrrZ3bRT_OgmDnPd89swLJShLyE1SJxwRBu3K-tWNQKP0DzjuoKCsWYPMZojtx2KzSjoEhsshTgcbM-BgCOAa1r_90shyty9-t7O1D9hpH9Lpi8ZCsBpPNAwY7Z5XI9MKIC93X9oGNqo7kdC8lEYfNqXUvAPefxuByptdYiQ8fmwYnaNis6CYli/w275-h400/428603893_812994204200477_8387469305518712911_n.jpg" width="275" /></a></div><br /><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjaIlrDg1Oe0THeiPBh3Cw6Dqde2hbft0dxbg0VQM9a3aT4voFUA6L_Z22Pu_SHTUfrdnoe3XOGBbdrDi7jE6Fby-OnjzH2OQlxTybQDeFkZD_oAEbUIgQc4JrZF91uDck_KNI7SoKlZimLG_o7_6Uc_BULGhn20IWylWyv5KTodWX9PuFJC92_w8G8JMjR/s1280/428599574_812994197533811_8048300626487787763_n.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1280" data-original-width="848" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjaIlrDg1Oe0THeiPBh3Cw6Dqde2hbft0dxbg0VQM9a3aT4voFUA6L_Z22Pu_SHTUfrdnoe3XOGBbdrDi7jE6Fby-OnjzH2OQlxTybQDeFkZD_oAEbUIgQc4JrZF91uDck_KNI7SoKlZimLG_o7_6Uc_BULGhn20IWylWyv5KTodWX9PuFJC92_w8G8JMjR/w265-h400/428599574_812994197533811_8048300626487787763_n.jpg" width="265" /></a></div><br /><span style="font-family: helvetica;"><br /></span><p></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>«Її картини оспівують землю,
красу. Вони не мають руйнації, хаосу, все злагоджено. Це справжнє гуманістичне
мистецтво. Оксана глибоко бачить і тонко відчуває», - говорить директор
Луцького художнього музею Зоя Навроцька. Мисткиня –часта гостя і відвідувачка
Волинської обласної бібліотеки для юнацтва. Неодноразово у стінах книгозбірні
організовувались виставки картин О. Ядчук-Мачинської.<o:p></o:p></span></p><p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjoJk6ezxAb6pdNIuGxjGSWiH4wiQsNU7fKhwQZXYvnVN5kPZyu5J1SY5OsnBP62WilSgPyeOPoewQjdvOvGDacgMxCMerUjDgrz507Flc586RbHw726AhyphenhyphenLzo1BDbNg04soWxTpafXgDcqqGYUFkEG0HY-wnZAzToNBCGlSfWGph-X260IwnHS4cIGptBs/s1280/428599963_812994187533812_2162727783680089331_n.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1280" data-original-width="960" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjoJk6ezxAb6pdNIuGxjGSWiH4wiQsNU7fKhwQZXYvnVN5kPZyu5J1SY5OsnBP62WilSgPyeOPoewQjdvOvGDacgMxCMerUjDgrz507Flc586RbHw726AhyphenhyphenLzo1BDbNg04soWxTpafXgDcqqGYUFkEG0HY-wnZAzToNBCGlSfWGph-X260IwnHS4cIGptBs/w300-h400/428599963_812994187533812_2162727783680089331_n.jpg" width="300" /></a></div><br /><span style="font-family: helvetica;"><br /></span><p></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>Часопис «Київ» (N 11-12 за 2023
рік) опублікував розмову Соломії Корольчук з пані Оксаною «Щастя жити у вільній
державі». Якщо ви бажаєте познайомитись ближче з життям та творчістю художниці,
нашої землячки, запрошуємо вас до нашої бібліотеки!</span><o:p></o:p></p>Волинська обласна бібліотека для юнацтваhttp://www.blogger.com/profile/02162769458300897063noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-3571786661262486279.post-45025428207642106822024-02-20T02:25:00.000-08:002024-02-20T02:25:46.759-08:00#Книга тижня. "Мавка. Берегиня Лісу" .<p> </p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><iframe allowfullscreen='allowfullscreen' webkitallowfullscreen='webkitallowfullscreen' mozallowfullscreen='mozallowfullscreen' width='320' height='266' src='https://www.blogger.com/video.g?token=AD6v5dz8qM_Cagm4-n-T0Zu11VSb0GrjycR1hZwRMbBKIX6jHhcfdcxw7mwdln75J0pL44PIXCj30rGN1WVN4Ek5Iw' class='b-hbp-video b-uploaded' frameborder='0'></iframe></div><br /><p></p><p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"> <span style="font-family: helvetica;"> <span style="color: #274e13;"><b> </b><b>Напередодні 153-ї
річниці від дня народження Лесі Українки нашою </b></span></span></span><b><span style="color: #274e13; font-family: helvetica;"><span lang="EN-US" style="mso-ansi-language: EN-US;">#</span><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;">Книга_тижня є "Мавка. Берегиня Лісу" (видавництва «Ранок»)- <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>книга, яка зближує світ анімаційного фільму та
української міфології, даруючи читачеві незабутнє пригодницьке піднесення і
враження. Автори вдало поєднують сучасну творчість із класичними мотивами Лесі
Українки, створюючи цілісний світ магічного Лісу, де є сповідь таємниць та
містичних загадок.<o:p></o:p></span></span></b></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><b><span style="color: #274e13; font-family: helvetica;"><span> </span>Нагадуємо нашим
читачам, що український 3D-анімаційний фентезійний фільм «Мавка. Лісова пісня»
(студія «Animagrad») за мотивами драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» та
на основі образів слов'янської й української народної міфології був створений у
2023 році режисерами Олександром Рубаном та Олегом Маламужом. За час прокату
фільму вдалося встановити декілька національних рекордів. Зокрема, він став
найкасовішим українським кінопроєктом за всю історію незалежного українського
кінематографа та увійшов до 20-ки найкасовіших кінострічок за всю історію
кінопрокату в Україні.<o:p></o:p></span></b></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><b><span style="color: #274e13; font-family: helvetica;"><span> </span>Лісова мавка - це
не просто істота, вона -<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>втілення живої
сили природи, душа лісу,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>рівновага між
світом реальним та світом магії. Її танець приваблює усіх, хто має серце
відкрите для чар природи. Її пісня лунає в серцях та додає сили тим, хто
змушений міцно триматися перед життєвими випробуваннями.<o:p></o:p></span></b></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><b><span style="color: #274e13; font-family: helvetica;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><span> </span>Фільм оповідає
про взаємодію та протистояння двох світів: чарівного і людського. Провідною
темою, за сюжетом, є любовна лінія між лісовою </span>Мавкою та селянином
Лукашем, а також їх боротьба з лиходійкою Килиною, яка прагне заволодіти
чарівним лісовим джерелом.<o:p></o:p></span></b></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><b><span style="color: #274e13; font-family: helvetica;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><span> </span>О</span>днією з
найсильніших сторін <span style="mso-ansi-language: UK;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span><span lang="UK">КНИГИ </span></span>"Мавк<span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;">а</span>. Берегиня Лісу"<span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;">, створеної за мотивами мультфільму,</span>
є вишуканий стиль мовлення та художній вимір тексту. Книга чудово поєднує текст
з чарівними ілюстраціями, що розкривають всю красу та загадковість Лісової
пісні. Вони доповнюють текст, створюючи глибший зв'язок з персонажами і
допомагаючи читачеві зануритись у цей магічний світ.<o:p></o:p></span></b></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><b><span style="color: #274e13; font-family: helvetica;"><span> </span>"Мавка. Берегиня Лісу"<span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;">:<o:p></o:p></span></span></b></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><b><span style="color: #274e13; font-family: helvetica;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>- це книга, що не тільки розповідає захоплюючу
історію, але й надихає дітей та дорослих бачити магію у кожному дні та
піклуватися про світ, довкола якого ми живемо;<o:p></o:p></span></b></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><b><span style="color: #274e13; font-family: helvetica;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;">- ц</span>е
книга, яку варто прочитати всім, хто любить чарівні пригоди, непередбачувані
повороти подій та відчуття таємниці.<span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><o:p></o:p></span></span></b></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><b><span style="color: #274e13; font-family: helvetica;"><span> </span>Книгу ви зможете
почитати у читальній залі нашої бібліотеки!</span></b><o:p></o:p></span></p>Волинська обласна бібліотека для юнацтваhttp://www.blogger.com/profile/02162769458300897063noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-3571786661262486279.post-23343547279478563822024-02-19T00:57:00.000-08:002024-02-19T00:57:17.755-08:00#Неквапливе читання. Модест Левицький. Частина 2.<p> </p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhQ4rzElBjaiqHUA5LfufcifEUb1NLuw6lXnV0y5xtV7NleU4QzTbDPqIPcGtOuVHNWCsCPpY1X8aYzsMBS3o0Yw3pyyY21JYWzlTsQh7eWlRPx5cG2JLXS68j7IH7uiCTkEmUuHBasIVZxSJF-6yBvn2k_NNtZDYgx1jt5xdpkOYfdYnVAtV-zGTJJ4jfZ/s1200/428391273_809266837906547_1973347283039750883_n.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="800" data-original-width="1200" height="426" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhQ4rzElBjaiqHUA5LfufcifEUb1NLuw6lXnV0y5xtV7NleU4QzTbDPqIPcGtOuVHNWCsCPpY1X8aYzsMBS3o0Yw3pyyY21JYWzlTsQh7eWlRPx5cG2JLXS68j7IH7uiCTkEmUuHBasIVZxSJF-6yBvn2k_NNtZDYgx1jt5xdpkOYfdYnVAtV-zGTJJ4jfZ/w640-h426/428391273_809266837906547_1973347283039750883_n.jpg" width="640" /></a></div><span style="font-family: "Calibri","sans-serif"; font-size: 11.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: RU; mso-ascii-theme-font: minor-latin; mso-bidi-font-family: "Times New Roman"; mso-bidi-language: AR-SA; mso-bidi-theme-font: minor-bidi; mso-fareast-font-family: Calibri; mso-fareast-language: EN-US; mso-fareast-theme-font: minor-latin; mso-hansi-theme-font: minor-latin;">Пам’ятна
дошка та барельєф із зображенням М. Левицького по вул. Богдана Хмельницького,12
у Луцьку.</span><p></p><p><span style="font-family: "Calibri","sans-serif"; font-size: 11.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: RU; mso-ascii-theme-font: minor-latin; mso-bidi-font-family: "Times New Roman"; mso-bidi-language: AR-SA; mso-bidi-theme-font: minor-bidi; mso-fareast-font-family: Calibri; mso-fareast-language: EN-US; mso-fareast-theme-font: minor-latin; mso-hansi-theme-font: minor-latin;"><br /></span></p><p><span style="line-height: 115%;"></span></p><p class="MsoNormal" style="font-size: 11pt; text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>Досить скупенько повідомляє
вікіпедія про останній період життя Модеста Левицького. І навіть у
такому стислому варіянті не без того, аби, як завше, трішки прибрехати:«З
серпня 1927 - викладач української мови
в гімназії товариства «Рідна школа» (Луцьк). Земляки-сучасники називали його
«батьком Волині». Помер у Луцьку, де і похований».<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="font-size: 11pt; text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span style="mso-spacerun: yes;"> <span> </span></span>Отож, товариство, як
і обіцяла – продовжую свою розповідь про Модеста Пилиповича, який після важких
поневірянь та випробувань країнами Європи, втративши в Греції дружину, яка
померла через легеневу кровотечу, після сумних звісток з України, яку вже не
знаходив на мапі у зв’язку із захопленням її большевиками, він надсилає листа
до відомого волинського адвоката, колишнього комісара УНР на Харківщині та
Поділлі, Григорія Степури, який очолював батьківський комітет Луцької
української гімназії. У ньому повідомляє про те, що господарська академія у
Подєбрадах, у якій він працював лєктором української мови та лікарем
(1922-1927), розпадається. Левицький просить підшукати йому роботу в Луцьку. Не
буду наводити вам увесь той лист як взірець правдивого епістолярного стилю, а
тільки вкажу на перелік мовознавчих праць, на які опирається М. Левицький, аби
дізнатися «…чи надаюся я до посади вчителя в Луцькій гімназії й чи та посада
надається на мене.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Маю праці по мові:
українська граматика для самонавчання (4 видання), порівнююча граматика
московської і вкраїнської<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>мови і менші
статті: «Паки й паки» (про хиби сучасної нашої літературної мови), «Особливости
української звучні» - доклад на українському науковому з’їзді, друкований в
академічному збірнику». <o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="font-size: 11pt; text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>Як зауважував у своїх спогадах його син Віктор, який, до
слова, у 1912 р. закінчив Луцьку гімназію (природно, що за часів московської
імперії, не українську): «єдине місце, де ми не почували б себе на чужині – це
була Волинь, своя, хоч і не родима земля, але українська, з якою було багато
пов’язано спогадів і у батька, і у мене. Отже, туди ми скерували свій зір». Як
наголошував сам Модест Пилипович: «Я емігрував із Києва р.1919 і вважався за
емігранта у Греції, в Австрії, в Чехії, але не вважаю себе таким на Волині».(
Ну як же приємно мені, волинянці, читати отакі теплі слова від такого
непересічного чоловіка).<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="font-size: 11pt; text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>З приводу його від’їзду з Подєбрад Є. Чикаленко висловився
так: «Випровадили ми Модеста Пилиповича не на відпочинок, а знов-таки на важку
працю, на сліпування над учнівськими зшитками… Випровадили не просто собі
академичного лікаря та лєктора, яких тут лишилося десятки, а людину, що
проорала на українській ниві таку глибоку борозну, що її не зарівняє час і яка
виразно зазначиться в історії національного відродження української
нації».<span style="mso-spacerun: yes;"> </span><o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="font-size: 11pt; text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span style="mso-spacerun: yes;"> <span> </span></span>З легкої руки
Григорія Степури М. Левицький дістає посаду викладача української мови та
шкільного лікаря в Луцькій українській гімназії (ЛУГ) Товариства ім. Лесі
Українки та попервах знаходить прихисток у нього вдома на вул. Кічкарівській,5
(помешкання не збереглося). Згодом винаймає собі житло на Краківській, навпроти
кладовища (нині І. Франка,12) – зараз на місці того будинку розташоване приміщення
«Волиньгаз» і я обов’язково найближчим часом пройдуся тією вулицею, якою не
ходила уже років 20, 30, мо й, більше, а колись то була моя дорога до школи, бо
жила у тій стороні на теперішній<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>вулиці
Яровиці (хоча у пору мого дитинства вона носила ім’я жданова), яка паралельна
І. Франка. Піду на прохід нині усвідомлено, бо тоді я геть нічого не знала про
Модеста Левицького, твори якого з наличкою «мазепинця» та «українського
буржуазного націоналіста»<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>за часів совєтської
окупації не пропагувалися.<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="font-size: 11pt; text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>До наших днів збереглося останнє, третє помешкання родини
Левицького – власна оселя на вулиці Квітковій,7 (зараз Гірна, 20 – район
Красного), у якій він мешкав разом із сином Віктором, невісткою Олімпіадою та
онуком Василем. По сусідству жило ще кілька учительських родин, тому називали
цей куточок учительською колонією. Ось і ще маю один маршрут на найближчі
вихідні… <o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="font-size: 11pt; text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>А поки що я усвідомлено походила колами біля будівлі на
вулиці Б. Хмельницького,12, на якій нині розташований барель’єф М. Левицького
та присвячена йому меморіальна дошка. Коли зайти у двір, то можна там уздріти
ще одну пам’ятну дошку, яка вказує на те, що у 1927-1929 роках у ЛУГ працював
(ой леле!) Ярослав Галан. Щоправда, там чомусь не вказали, ким була та істота,
а незле було би зазначити, що то колаборант і українофоб, який викладав в
українській приватній гімназії ну звісно ж, що не українську, а польську
словесність. Бо, панство, якщо за викладання предмету українською мовою
учителеві платили за годину у панській Польщі 2 злотих, то за лєктуру польською
– 10 злотих(!!!). Перейняла шляхта ту заведенцію, видать, від імпєратріци<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Єкатєріни Второй, яка перша запровадила
практику чималеньких доплат за навчання малоросів вєлікорускім язиком. Потім ту
естафету підхопили совєти: учітєль московського язика у срср мав значно вищу
зарплатню, аніж вчитель української мови. Що цікаво, на західній Україні
відсоток тих, хто рвався на москальську філологію, був чи не найвищий – є над
чим подумати, чи не так? До слова, в незалежній Україні<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>особливі преференції мають у нас ті, хто
викладають, о ні,<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>зовсім не українською
мовою - англійською. Що ж, як казатимуть у нас скоро на селах, no comment…<span style="mso-spacerun: yes;"> </span><o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="font-size: 11pt; text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>На щастя, таваріщь Галан не довго тішився у 5 разів більшою,
аніж у пана Левицького, платнею, бо поляки позбавили його у 1929 р. права на
педагогічну діяльність в межах тогочасної Польщі як члена КПЗУ й активіста
прокомуністичної організації революційних письменників «Горно» у Львові.
Цікаво, все ж, як вони спілкувалися там і чи подавали одне одному руки при неминучих
зустрічах ті два роки, коли доля зводила їх у стінах ЛУГ(у)? Адже, як зазначав
Євген Чикаленко, М. Левицький: «…зміновіхівців та москвофілів ненавидів до
глибини душі, але все-таки, як лікар, ставився до всіх однаково сумлінно, про
здоровля всіх однаково клопотався і цією працею обтяжував і виснажував себе до
краю». («Зміновіхівці», панство, то істоти, котрі вітали совєтську власть в
Україні). Сподіваюсь, таваріщь Галан мав добре здоровля і зайве не
обтяжував<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>лікаря Левицького.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span><o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="font-size: 11pt; text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>Хоча, можливо, вони не так часто й перетиналися, бо
приміщення на сучасній вул. Богдана Хмельницького (тоді Сенкевича) було не
єдиним, яке орендувала ЛУГ. У ньому навчалися учні 4-8 класів. А от у будівлі
на Жеромського, яка не збереглася (тапер це все ще чомусь Крилова) Модест
Пилипович викладав українську мову учням 1-3 класів. Пізніше гімназія
орендувала ще один будинок на Плоцькій,20 (нині то Святогірська, а ще донедавна
була Гаврилюка) і у тій будівлі у 2021 р. були розпочаті реставраційні роботи.
Фізичний і хімічний кабінети та хлоп’яча бурса (гуртожиток) були в забудові у
провулку перед обласним театром ляльок. А десь на моїй рідній Яровиці, як
виявилося, була жіноча бурса, куди Модест Пилипович часто навідувався, бо вчив
дівчат грати на бандурі (так, цей унікальний чоловік ще був і музикантом, і
композитором). Я так детально це все описую, бо щиро вважаю, що і стіни
будинків, і вулична бруківка (а у старому місті вона, здається, ще та, давня),
мають свою, особливу пам’ять і, можливо, комусь, як мені, захочеться неквапливо
пройтися тими знаковими місцями. Принаймні, лучани чітко уявлять собі те, про
що я пишу.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span><o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="font-size: 11pt; text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span style="mso-spacerun: yes;"> <span> </span></span>Як підкреслює Юрій
Мулик-Луцик, автор передмови до «Спогадів про Модеста Левицького», виданих 1967
р. у Вінніпезі: «на Волині його тепло називали «Дідусем»… «Дідусь» - це
найвищий символічний титул, що ним, як добру людину, увінчали волиняни свого
Модеста Левицького. У поляків такий народний титул був наданий лише раз в
історії, і то маршалові Пілсудському («Дзядек»), а в нас цей титул мав Модест
Левицький». Як ви розумієте, товариство, помпезне «батько Волині», як зазначає
брехо…вікіпедія, таки має суттєву одміну від теплого «Дідусь». І ось тут я уже
впадаю у відчай, бо розумію, що допис уже чималенький, а отих спогадів колишніх
учнів гімназії чимало. А ще ж і не гімназійних, бо не усі мали змогу навчатися
у приватному навчальному закладі, то Модест Левицький знаходив час та
можливости давати уроки й таким дітям. <o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="font-size: 11pt; text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>Приміром, мешканці<span style="mso-spacerun: yes;">
</span>Жидичина Юлія Кушнір, Лідія Кушнірук та Петро Швець, які на той час були
учнями ЛУГ, якось розповіли своєму вчителю Модесту Пилиповичу, що у їхньому
селі є дівчинка, яка плаче, бо дуже хоче вчитися, але не може через нестатки в
сім’ї. Схвильований долею юнки, Левицький поселив її в себе вдома і навчав
окремо, а вона допомагала на кухні і в побутових справах. Євдокія Степанівна
Пасічник зберегла в пам’яті доброту і чуйність дорогої їй людини, а все, чого
навчилася, вважала найважливішим для себе, передала нащадкам. Згодом її онук,
Сашко Радченко, вражав своїх вчителів особливо глибокими знаннями про класиків
вітчизняної літератури і вони були впевнені, що хтось із його родини – філолог
за освітою та має неабиякий вплив на підлітка, бо ті класики були йому, наче
близькі люди. А то була наука від бабуні Дусі, яка змалечку оповідала онукові про
життя і творчість подвижників національної культури. Розповідала з пам’яті, як
учив Дідусь. <o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="font-size: 11pt; text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>До речі, у Жидичині Модест Левицький був досить відомою
людиною і для родин гімназистів – як учитель української мови,і<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>для громадськости – як представник «Просвіти».
У червні 1930 р., за архівними документами, виступав на Шевченківському святі з
рефератом, бував на богослужінні у Свято-Миколаївському храмі. Зворушливі
спогади берегла про Модеста Пилиповича жителька того села, колишня просвітянка
Олена Іванівна Бондарук. Вона була слухачкою спеціяльних курсів, організованих
М. Левицьким у Луцьку, на які було запрошено фахівців зі Львова. Вчили їх там
гарних манер, співу, танцям, умінню стильно одягатися, а Модест Пилипович
викладав у них гігієну. Абсолютно безкоштовні, до слова, курси для тих панянок.
Олена Іванівна із захопленням говорила про відповідальність та патріотизм
незабутнього для неї наставника. <o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="font-size: 11pt; text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>Описані випадки – це лише два із сотень подібних жестів
милосердя вчителя і на цьому, товариство, я завершу другу, як виявилося,
частину розповіді про Дідуся. Бо ті кілька безбарвних речень у вікіпедії
перетворюються у мене в серйозне дослідження. Ви навіть не уявляєте, скільки
цікавинок я дізналася і скільки запитань у мене виникло під час роботи над цією
публікацією. Таким робом, шановне товариство, знову…ДАЛІ БУДЕ.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span></span></p><p class="MsoNormal" style="font-size: 11pt; text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span style="mso-spacerun: yes;">Лілія Бондрук. </span><o:p></o:p></span></p><div style="text-align: justify;"><span style="font-size: 14.6667px;"><br /></span></div><p></p>Волинська обласна бібліотека для юнацтваhttp://www.blogger.com/profile/02162769458300897063noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-3571786661262486279.post-30889657241625723882024-02-18T07:07:00.000-08:002024-02-18T07:07:15.724-08:00#Цікавинки з часопису "Країна". Максим Кривцов.<p> </p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEisC2_rlBKeuwBkdORfFQs-gy0Hg7GCsnLOcY04EvAjFp6mCybBLfemTNgKA0GzE3kzLK5-5ww0MrAORP6t3o9F5r_ibieT8XTwGmUC9ka8DwUX9cA9aOLbjnVFnNkZPO10lDV7J-r9IlAmIgViLJShXVzCnJlRQ9rE4xh4UphyJkRO-DQEsW1PxU9dsMgj/s5120/Desktop219.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="2880" data-original-width="5120" height="360" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEisC2_rlBKeuwBkdORfFQs-gy0Hg7GCsnLOcY04EvAjFp6mCybBLfemTNgKA0GzE3kzLK5-5ww0MrAORP6t3o9F5r_ibieT8XTwGmUC9ka8DwUX9cA9aOLbjnVFnNkZPO10lDV7J-r9IlAmIgViLJShXVzCnJlRQ9rE4xh4UphyJkRO-DQEsW1PxU9dsMgj/w640-h360/Desktop219.jpg" width="640" /></a></div><p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span> </span><span style="font-family: helvetica;">Максим Кривцов народився 22
січня 1990 року в Рівному. Батько – продавець преси, мати – бібліотекарка у
школі. Закінчив місцевий технікум технологій і дизайну за спеціальністю
«Виробництво нетканих тестильних матеріалів». Вивчав проєктування взуття та
шкіряних виробів у Київському університеті технологій і дизайну. <o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>Максим – учасник Революції
гідності. 2014-го вступив до лав п’ятого батальйону Добровольчого українського
корпусу, за рік підписав контракт із Бригадою легкої піхоти Національної
гвардії. Воював у Пісках і під Авдіївкою на Донеччині. Позивний – «Далі». «Тоді
відрощував вуса, щоб накручувати, як у Сальвадора Далі. Так позивний сам
напросився, як відмінник до дошки».<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>Після демобілізації працював
інструктором і фотографом у дитячому таборі «Строкаті єноти» на
Івано-Франківщині, згодом – контент-менеджером у Центрі реадаптації та
реабілітації ветеранів війни на Донбасі «Ярміз» та копірайтером у Veteran Hub. <o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>В інтерв’ю спецпроєкту
"Слова і кулі" у квітні 2023 року Кривцов розповів, що до
повномасштабного вторгнення мріяв, аби українці зрозуміли, що в країні війна.<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>«Я мав одну жахливу мрію, мені
це часто снилося: ходити по Києву з автоматом, чекати на свою станцію метро зі
зброєю на колінах. Я з тих жахливих людей, які говорили, що потрібно, щоби
війна перенеслася на вулиці, як пожежа. Щоб інші також зрозуміли, що
відбувається. Вранці 24 лютого я дуже пошкодував про ці думки», – розповідав
він.<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>«Війна – це жахлива, абсурдна та
зовсім нелогічна річ. Однак, вона – одна зі стихій, які щоразу починаються
знову», – наголошував поет.<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>З початком повномасштабного
вторгнення росії «Далі» повернувся до армії та став на захист України. <o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>Писати вірші Максим почав
підлітком. Друкувався у збірках із творами інших авторів – «Книга Love 2.0.
Любов і війна», «Там, де вдома: 112 віршів про любов та війну», «Поміж сирен.
Нові вірші війни», «Колискова 21-го століття Vol. 1: що тебе заколисує?». Пісні
на вірші М.Кривцова виконує український музичний гурт «Юркеш» – «Панівна
висота», «Він у ЗСУ, вона в ТрО», «Жовтий скотч». Його пісня «Легенда про
жовтий скотч» звучить у фільмі «Наші котики». <o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>У 2023 році вийшла перша та
єдина опублікована за життя збірка «Вірші з бійниці». Наклад уже змели з
полиць. Цю книжку український ПЕН-клуб вніс до переліку найкращих новинок року.
Залишився також незавершений роман з попередньою назвою «Радіо «Забуття».<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>Максим був вегетаріанцем. Йому
дуже смакували свіжоспечений хліб, трав’яний чай і кава. «Далі» дуже любив
куховарити та фотографувати. <o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>Жив у Хотові під Києвом. <o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>Загинув на фронті 7 січня 2024
року. Похований у Рівному. Багато кому його смерть нагадала про українських
культурних діячів, які загинули від репресій в СРСР – так зване «розстріляне
відродження».<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>У N 2 щотижневика «Країна» за
цей рік на основі інтерв’ю виданням «Країна», «Читомо», «Цензор.нет» та дописів
Максима у фейсбуку надрукована стаття Т. Порхун «Усе повинно бути органічне. Не
чорно-біле». Отож, запрошуємо всіх бажаючих познайомитись ближче з творчістю та
думками людини, життя якої так рано обірвала ворожа куля. <o:p></o:p></span></p>
<div style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div style="text-align: justify;"><br /></div><p></p>Волинська обласна бібліотека для юнацтваhttp://www.blogger.com/profile/02162769458300897063noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-3571786661262486279.post-47074795451320297902024-02-15T02:19:00.000-08:002024-02-15T02:19:34.652-08:00#Неквапливе читання. Модест Левицький. Частина 1.<p> </p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjTV_zDxKfYbiMmpPXl3YYglBAKWhUR0s3hq4GQEhdzXJgWUtSv0Scd0x5XtTfIgzHg1tGRD1n5385e7vyjb3b5NF42lSeeICaASC6gAZ3e89vUIUo7Itv44mHXUQWa3P_6L67Kz2bktgmkE4xZyMdQL9YC7l6ugdbYlVETCxDsG1oQeIQ-dnSFWtKJLn01/s512/%D0%9B%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="512" data-original-width="347" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjTV_zDxKfYbiMmpPXl3YYglBAKWhUR0s3hq4GQEhdzXJgWUtSv0Scd0x5XtTfIgzHg1tGRD1n5385e7vyjb3b5NF42lSeeICaASC6gAZ3e89vUIUo7Itv44mHXUQWa3P_6L67Kz2bktgmkE4xZyMdQL9YC7l6ugdbYlVETCxDsG1oQeIQ-dnSFWtKJLn01/w271-h400/%D0%9B%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9.jpg" width="271" /></a></div><br /><p></p><p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="line-height: 115%;"><span style="font-family: "Times New Roman", "serif"; font-size: 14pt;"> </span><span style="background-color: white; font-family: helvetica; font-size: medium;">Нарешті моє неквапливе читання
дійшло до збірки «Вибране» Модеста Левицького. Бо все якось руки не доходили:
не дарма ж кажуть, що «нема пророка у своїй вітчизні» і я ось уже багато років,
йдучи до могили бабусі, а нині і до матусі, на цвинтарі в селищі Гаразджа,
проходячи повз місце останнього спочинку Модеста Левицького, завше відчувала
якусь незручність та подумки обіцяла сама собі: ну ось візьму, врешті, у
відділі краєзнавчої літератури його твори та й почну читати, щоб мати хоч якесь
уявлення і про цю людину, і про його творчий доробок. Але, ну ви розумієте, моя
обіцянка-цяцянка розтягнулася навіть не на роки, а на десятиліття… Якщо вже
геть одверто, то мала деякий острах, бо ні від кого із знайомих не чула:
візьми, Лілю, та й почитай Левицького – і поплачеш, і посмієшся, і словом
добірним порозкошуєш, бо то є не просто «бєлєтрістіка лєгонька», а то є
Література Високого Гатунку. Ну а нині я уже й сама можу вам те з певністю
сказати, що й поплачете, й посмієтесь, й порозкошуєте, й ні на хвильку не
пошкодуєте, якщо заварите собі духмяний чай чи запашну кавусю і поринете у світ
коротеньких оповідань цього дивовижного чоловіка. Єдине, що смак вашого напою може
трішки згірчитися та у горлі грудочка маленька застряне, бо, як цілком слушно
зауважувала жінка над жінками – Олена Пчілка, мають твори Модеста Пилиповича
здібність «прикувати… увагу до такого щоденного, немов би то незначного життя.
Завдання-ж се таке почесне, таке величне: примусити читача оглянутись, добре
зауважити ті муки, страждання маленьких, незначних людців; а їх так багато – і
тих бідних людців, і їх стражданнів!..» Таку характеристику творчої
індивідуальності письменника органічно доповнює його професійна діяльність
лікаря. Отже, не можу я втриматися від емоцій та й услід за І. Франком, котрий
висловився так про одного початкуючого тоді письменника (цікаво, чи хтось
здогадається, про кого? – з мене кава та тістечко тому, хто перший назве в коментарі
його ім</span></span><span style="background-color: white; font-family: helvetica; font-size: medium;"><span style="line-height: 115%;">’</span><span lang="UK" style="line-height: 115%;">я), я також під тим глибоким вражінням вигукую: «І
відкіля ти взявся у нас такий?»<o:p></o:p></span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="background-color: white; font-family: helvetica; font-size: medium;"><span lang="UK" style="line-height: 115%;"><span> </span>А дала нам його такого земля, про яку не менш емоційно писала наша велика
Леся: «Красо України, Подолля!» Народився Модест Пилипович в селі Вихилівці
поблизу Проскурова (тепер – Хмельницький), 25 липня 1866 р. в сім</span><span style="line-height: 115%;">’</span><span lang="UK" style="line-height: 115%;">ї Пилипа Костянтиновича й Модести Модестівни (з дому -
Биховська) Левицьких. Графський рід Рогалів-Левицьких не став предметом
гордощів народника Пилипа Левицького і сам Модест Пилипович цей титул ужив лише
в одному своєму псевдонімі «Граф Бібірштейн», під яким він видав 1881 року збірку
оповідань<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>(«Граф Мотика»). До речі,
демократичні погляди батька, який у студентські роки приятелював з В.
Антоновичем, П. Житецьким, Т. Рильським, Б. Познанським (Боже, яке насправді
аристократичне середовище української духовости!), стали визначальними у
формуванні світогляду майбутнього громадського та політичного діяча. Пилип
Левицький порушив ще одну традицію свого роду – не продовжив династію
священиків, а, закінчивши історико-філологічний факультет Київського
університету імені Святого Володимира, працював спершу вчителем історії в
Київському кадетському корпусі, а згодом мировим посередником. Втім, недовго,
бо, як згадує у своїй «Автобіографії» письменник: «…занадто ретельно обстоював
інтереси селян при наділенні їх землею і на нього посипалися скарги до вищої
влади з боку великих панів; і довелося йому покинути цю службу і взяти посаду
інспектора прогімназії в Польщі…». Проте, тяжко було жити на чужині Пилипу
Левицькому, і при першій нагоді він перейшов на посаду інспектора народних шкіл
у Вінниці, а коли попідростали діти, перейшов на таку ж посаду в Кам</span><span style="line-height: 115%;">’</span><span lang="UK" style="line-height: 115%;">янець, щоб мати змогу вчити їх у гімназії. <o:p></o:p></span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="background-color: white; line-height: 115%;"><span style="font-family: helvetica; font-size: medium;"><span> </span>Закінчивши навчання у Кам’янецькій гімназії, у 1884 р. М. Левицький вступає,
як свого часу його батько, на історико-філологічний факультет Київського
університету, але 1888 р. переводиться на медичний «з метою бути «мужицьким
доктором», служити народові, своєму бідному темному селянинові». І то були не
красиві слова, то був високий чин на глибокому генетичному рівні. Як і батько,
не зміг він довго бути на чужині і, як зазначає у тій же «Автобіографії», «один
рік прослужив у Фатежському повіті Курської губ., але нудьга за рідним краєм
перетягнула мене на посаду повітового лікаря в Ковель на Волині», де він
працюватиме протягом 1894-1898 років. Звісно, що доля звела цього непересічного
чоловіка з родиною Косачів. Сестра Лесі Українки Ізидора Косач-Борисова
пригадувала: «В с. Любитів (4 версти від нас) жили тоді Зінаїда і Модест
Левицькі (пізніше доктор Модест Левицький був відомий український письменник і
громадський діяч). Молоде подружжя Левицьких особливо заприятелювало з Лесею.
Обоє Левицькі любили поезію, спів, їхнє товариство було цікаве й приємне.
Модест Левицький був не тільки добрий лікар, але й чула людина, а пацієнти
(переважно селяни) його дуже любили».<o:p></o:p></span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="background-color: white; line-height: 115%;"><span style="font-family: helvetica; font-size: medium;"><span> </span>Але, через вологий клімат нашого Полісся, який шкодив здоров’ю дружини, М.
Левицький мусив шукати місце праці в тепліших краях і знайшов його в містечку
Окни на Поділлі, де зовсім скоро, за згадками Євгена Чикаленка, «придбав собі
славу сердечного, всім приступного лікаря» (нині ми би сказали «доступного», а
як же гарно «приступного» - я особисто беру це слово собі до вжитку). Тут він
організував театральний гурток, читав селянам публічні лекції українською мовою
з гігієни, «і тим підіймав у них повагу до своєї мужицької упослідженої мови і
тим лікував і їхню пригнічену психіку» - знову цитую Є. Чикаленка. Таке
«мазепинство» не залишилося не поміченим владою. Отож, після отакої 5-річної
«разгнузданной» поведенції в Окнах, перейшов Модест Пилипович на таку ж
посаду<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в Боярку коло Києва. Цей період
праці також триватиме майже 5 років. Потім у Києві півтора року працюватиме директором
земської фельдшерської школи. Активна громадська діяльність М. Левицького, його
співпраця з українськими часописами «Громадська думка» та «Рада» (котрі
фінансував, до слова, Є. Чикаленко) приверне увагу чорносотенців. Утративши
можливість обіймати посаду в Київському окрузі, 1907 р. одержав місце праці
лікаря в Радивилові, що розташовувався тоді на кордоні з Австро-Угорською
імперією. Тут організував осередок таємного Товариства українських поступовців,
учасники якого разом із М. Левицьким усупереч забороні, вшанували 50-і роковини
смерті Т. Шевченка. На дійстві були присутні галицькі українці, що стало
причиною доносу. Одіссея працевлаштування буде тривати аж до революційних подій
1917 р. М. Левицький – на посаді залізничного лікаря в Білій Церкві. За
української влади очолив санітарний відділ Міністерства шляхів і, за словами
все того ж Є. Чикаленка, «своїм звичаєм, захопився лікуванням не тільки тіла, а
й душі залізничників: він цілком віддався справі українізації залізничного
апарату та організації продажу українських книжок по залізничних кіосках, сам
привізши зі Львова цілий вагон українських закордонних книжок, на суму коло ста
тисяч карбованців». <o:p></o:p></span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="background-color: white; font-family: helvetica; font-size: medium;"><span lang="UK" style="line-height: 115%;"><span> </span>Як добре, все ж, що вельмишановний Євген Харлампійович не тільки «любив
Україну до глибини своєї кишені», а й залишив по собі файну публіцистику, -
зокрема, і про М. Левицького, - бо я ледь стримуюсь, аби повністю не
«передерти» його чудову статтю, написану ним з нагоди 30-ліття письменницької
діяльності митця у 1927 р., <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>і зажити тим
собі слави, чи то пак, неслави плагіатора, але вона насправді класна і за
стилем, і за мовою, і за рівнем пізнавальности</span><span lang="UK" style="line-height: 115%;"><span style="mso-char-type: symbol; mso-symbol-font-family: Wingdings;">J</span></span><span lang="UK" style="line-height: 115%;"> Отож, як інформує нас цей вельмишановний пан, «під час
другої московської навали на Україну, коли Директорія, щоб врятувати українську
інтелігенцію,організувала скрізь закордоном численні посольства», М. Левицький
прийняв посаду радника посла УНР в Греції Ф. Матушевського (з січня 1919 р.), а
після його смерті виконував усі дипломатичні обов’язки. 1920 р. М. Левицький
був учасником з’їзду українських послів та дипломатів у Відні, де на той час
мешкав. Після поразки національно-визвольних змагань переїздить до Тарнова
(Польща), де тоді перебував уряд УНР в екзилі під проводом С. Петлюри. При
цьому уряді стає міністром охорони здоров’я. Після ліквідації міністерства
організовує для доньок українських емігрантів курси медсестер, де сам читає
лекції. 1922 р. завідує в Закопаному санаторієм для хворих на туберкульоз
вояків армії УНР. Через нестачу коштів санаторій буде закрито. «…Посаду лікаря
та лєктора української мови» (нє, ну без Чикаленка і без його розкішного
«лєктора», котрого мені тут </span><span lang="EN-US" style="line-height: 115%;">word</span><span lang="UK" style="line-height: 115%;"> якогось лиха хотів виправити, ніяк – панство, раджу
читати його статтю повністю і, взагалі, про цю людина також потрібно писати
окрему статтю) М. Левицький поєднуватиме в Українській господарській академії в
Подєбрадах (Чехословаччина) протягом 5 років. Там і відсвяткували 30 літ його
творчої діяльности, про яку я вам, власне, нічого не розповіла. Та й біографію
досить схематично окреслила, а вийшов нічогенько такий собі текст. Власне, я
мала на меті донести до вас, як зразок для наслідування, шалену працездатність
цього чоловіка та закцентувати на його україноцентричному світогляді –
сподіваюсь, мені це хоча б трішки вдалося. А були ж і 5 років ще одного
«волинського періоду» життя М. Левицького – на жаль, останнього, про котрий я
просто таки не маю права розповісти вам двома-трьома реченнями, бо і для цього
чоловіка вони були досить знаковими, і для мене, як волинянки, котра врешті
«роздуплилася» та усвідомила – ЯКА ЛЮДИНА колись жила, працювала, творила та
просто ходила тими ж самими вулицями мого рідного міста, це вкрай важливо.
Таким робом, наразі я маю честь повідомити вам, шановне товариство, що ДАЛІ
БУДЕ…</span><span lang="UK" style="line-height: 115%;"> <span style="mso-spacerun: yes;"> </span><span style="mso-spacerun: yes;"> </span><span style="mso-spacerun: yes;"> </span><span style="mso-spacerun: yes;"> </span><span style="mso-spacerun: yes;"> </span><span style="mso-spacerun: yes;"> </span><span style="mso-spacerun: yes;"> </span><span style="mso-spacerun: yes;"> </span><span style="mso-spacerun: yes;"> </span><span style="mso-spacerun: yes;"> </span><span style="mso-spacerun: yes;"> </span><span style="mso-spacerun: yes;"> </span><span style="mso-spacerun: yes;"> </span><span style="mso-spacerun: yes;"> </span><span style="mso-spacerun: yes;"> </span><o:p></o:p></span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="line-height: 115%;"><span style="background-color: white; font-family: helvetica; font-size: medium;">Лілія Бондарук.</span><span style="font-size: 18pt;"><o:p></o:p></span></span></p>Волинська обласна бібліотека для юнацтваhttp://www.blogger.com/profile/02162769458300897063noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-3571786661262486279.post-67024207003890737312024-02-11T07:33:00.000-08:002024-02-11T07:33:02.991-08:00"Чи добре ви знаєте художні твори про кохання? ТЕСТ<p> </p><iframe src="https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSfnwYZfzsXYgn6F9ty4oaZdBCvDthOliyjFNtYWQ6YnLvwxiQ/viewform?embedded=true" width="700" height="520" frameborder="0" marginheight="0" marginwidth="0">Завантаження…</iframe>Волинська обласна бібліотека для юнацтваhttp://www.blogger.com/profile/02162769458300897063noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-3571786661262486279.post-5885754683135499622024-02-08T01:56:00.000-08:002024-02-08T01:56:19.017-08:00#Книга тижня. Д-р Джеффрі Бернстейн «Мене ніхто не розуміє»<p style="text-align: center;"> <span style="color: #741b47; font-family: helvetica; font-size: large;"><b><span lang="UK" style="line-height: 115%;">Ця
книга допоможе упоратися зі стресом у школі, сім</span><span style="line-height: 115%;">’</span><span lang="UK" style="line-height: 115%;">ї та
стосунках. Буде корисною підліткам та дорослим.</span></b></span></p><p style="text-align: center;"><span style="font-family: helvetica; font-size: large;"></span></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><span style="font-family: helvetica; font-size: large;"><iframe allowfullscreen='allowfullscreen' webkitallowfullscreen='webkitallowfullscreen' mozallowfullscreen='mozallowfullscreen' width='320' height='266' src='https://www.blogger.com/video.g?token=AD6v5dwyUPD1JbGWokbt8Xrtb5kEZUsx5f7JT_d5eF2qEa2ugjhHoaoxgfZkAEUQhdAVWu6LkXvl2fvLzEI9fPGFeA' class='b-hbp-video b-uploaded' frameborder='0'></iframe></span></div><span style="font-family: helvetica; font-size: large;"><br /><span lang="UK" style="line-height: 115%;"><br /></span></span><p></p>Волинська обласна бібліотека для юнацтваhttp://www.blogger.com/profile/02162769458300897063noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-3571786661262486279.post-82370477908283401512024-02-08T01:51:00.000-08:002024-02-08T01:51:30.562-08:00#Цікавинки з часопису "Дзвін". Петро Коваль.<p> </p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEg7nYBlFYQv4jTAFTMWW9R3Pzi38g-TmOTdbjS9KwwKg5-9BmCeZXxteAc5l81Lm3qdWGS2cgJDn_WAjJeopV4Ao6JwVYCPYJFS_EVuGE5ny9XlbcYdA4Rpu7nYuOpT1jNtusds2ia8R8DD9BSHypP_QD0dJfzfva2BURp5-erxajUDTwlWmkXty4oMLAU2/s2048/423062772_358269196983636_887029479059160578_n.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="2048" data-original-width="1690" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEg7nYBlFYQv4jTAFTMWW9R3Pzi38g-TmOTdbjS9KwwKg5-9BmCeZXxteAc5l81Lm3qdWGS2cgJDn_WAjJeopV4Ao6JwVYCPYJFS_EVuGE5ny9XlbcYdA4Rpu7nYuOpT1jNtusds2ia8R8DD9BSHypP_QD0dJfzfva2BURp5-erxajUDTwlWmkXty4oMLAU2/w330-h400/423062772_358269196983636_887029479059160578_n.jpg" width="330" /></a></div><br /><p></p><p class="MsoNormal" style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"><span> </span>Петро Коваль народився 19 березня 1939 року в селі М</span><span style="font-size: 14.0pt; line-height: 115%;">’</span><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;">якіш Новий Ярославського повіту на Ряшівщині. У 1947 році
під час операції «Вісла» з батьками був виселений в Ольштинське воєводство. Після
закінчення початкової школи навчався в автомобільному технікумі в Ольштині, а в
1958-1960 рр. був студентом Вчительської студії в Щеціні, де навчався на
відділі української філології. <o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Від 1960 року
вчителював і заочно навчався у Вищій педагогічній школі в Гданську на відділі
польської мови та літератури, після закінчення якої отримав звання магістра
польської філології. <o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Як літератор П.Коваль
дебютував оповіданням «Марійчина провина», узявши участь у відкритому конкурсі
місячника «Наша культура», де став лауреатом однієї з премій.<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Відтоді в
українських часописах, альманахах та календарях було опубліковано чимало його
творів. У 2016 р. на книжковому форумі у Львові відбулась презентація його
книжки, виданої видавництвом «Світ», «Діти берегів часу: акція «Вісла», яку
визнано найкращою книжкою року авторства українця з діаспори. <o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Як магістр
польської філології в своєму доробку Петро Коваль має чимало
публіцистично-наукових статей з проблем трактування творцями польської літератури
різних епох складних польсько-українських взаємин.<o:p></o:p></span></p><p class="MsoNormal" style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify;"></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjq0FiJUvmnMmeBwR05jsKNdNv57ROkcEMKCQrA9YDl6QIZaccsWkpd8lHb07d5g2azw9xrAU4zYvhHQTFBlmBGIDMK_nvIw2JoMW6A5JJcYmTzn6xiKS3lgMDNWTFEVnKnIIG2UMveJWflz0VlaQADFxmmpKlSLVPJJKg8DBIowQmdocCeN5GjozVHBk6E/s2048/422875002_3571710753053746_1748760077547963050_n.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="2048" data-original-width="1456" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjq0FiJUvmnMmeBwR05jsKNdNv57ROkcEMKCQrA9YDl6QIZaccsWkpd8lHb07d5g2azw9xrAU4zYvhHQTFBlmBGIDMK_nvIw2JoMW6A5JJcYmTzn6xiKS3lgMDNWTFEVnKnIIG2UMveJWflz0VlaQADFxmmpKlSLVPJJKg8DBIowQmdocCeN5GjozVHBk6E/w285-h400/422875002_3571710753053746_1748760077547963050_n.jpg" width="285" /></a></div><br /><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"><br /></span><p></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify;"><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>У </span><span lang="EN-US" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: EN-US;">N</span><span style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%;"> 3-4 </span><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;">часопису «Дзвін» за 2022 рік опублікована серія нарисів
літератора «З минулого століття», яка, за словами автора, «буде скромним
вкладом у збереження пам</span><span style="font-size: 14.0pt; line-height: 115%;">’</span><span lang="UK" style="font-family: "Times New Roman","serif"; font-size: 14.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: UK;">яті про людей та їхнє життя, що пульсувало колись
повнокровним обігом, будучи барвним українським світом, загиблим згодом у
трагедії 1947р.».<o:p></o:p></span></p>Волинська обласна бібліотека для юнацтваhttp://www.blogger.com/profile/02162769458300897063noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-3571786661262486279.post-90021209223035283152024-01-31T02:26:00.000-08:002024-01-31T02:27:31.981-08:00#Книга_тижня. Меган Девайн. "Це ОК, якщо ви не ОК. Як пережити горе і втрату". <p> </p><p class="MsoNormal" style="text-indent: 35.4pt;"><span lang="UK" style="font-family: helvetica; mso-ansi-language: UK;">Меган Девайн- авторка цієї книги,<span style="mso-spacerun: yes;">
</span>пізнала у своєму житті кохання й зазнала важкої втрати, тому у своїй
книзі вона веде розповідь і як психотерапевт, і як жінка, яка пережила смерть
коханого. З утратою коханої людини її життя назавжди змінилося. Пережити це
неможливо, горе, насамперед, потрібно «прожити», подолати, навчитись із цим
жити.<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-indent: 35.4pt;"><span lang="UK" style="font-family: helvetica; mso-ansi-language: UK;">Меган Девайн пропонує кардинально нові підходи до того, як переживати і як
підтримувати людину в скорботі. Вона розвінчує соціальний міф про те, що людина
у скорботі повинна якомога швидше повернутися до нормального, «щасливого»
життя, і натомість пропонує «золоту середину» - будувати своє майбутнє, не
намагаючись подолати горе.<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-indent: 35.4pt;"><span lang="UK" style="font-family: helvetica; mso-ansi-language: UK;">Історії різних людей, дослідження, підказки, творчі тренінги та практики,
що грунтуються на усвідомленості, - усе це авторка пропонує у своїй унікальній
книзі про досвід переживання горя в особистому житті, житті дорогих нам людей
та загалом у суспільстві.<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-indent: 35.4pt;"><span lang="UK" style="font-family: helvetica; mso-ansi-language: UK;">«Коли переживаєш важкі часи, найважче – це саме спроби отримати або надати
підтримку. У своїй книзі «Це ОК, якщо ви не ОК» Меган Девайн допомагає людині
гідно пройти цей період у своєму житті. Сприймаючи вас із любов’ю та співчуттям,
Меган відкриває вам новий і світлий погляд на світ. І це саме те, що вам наразі
потрібно». (Ванесса ван Едвардс, провідний експерт з міжособистісних
комунікацій, авторка книги «Захоплення».<o:p></o:p></span></p>
<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><iframe allowfullscreen='allowfullscreen' webkitallowfullscreen='webkitallowfullscreen' mozallowfullscreen='mozallowfullscreen' width='320' height='266' src='https://www.blogger.com/video.g?token=AD6v5dwr6mV-55qXlwJlgvPALzL21KNopdnTaSuwG_xvZW_12d7MmnYc3cteCZJDVVgJGG4O7bgWoyfE2Up4ePCoVg' class='b-hbp-video b-uploaded' frameborder='0'></iframe></div><br /><p class="MsoNormal" style="text-indent: 35.4pt;"><br /></p>Волинська обласна бібліотека для юнацтваhttp://www.blogger.com/profile/02162769458300897063noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-3571786661262486279.post-11551667950314567822024-01-30T02:25:00.000-08:002024-01-30T02:25:59.547-08:00#Цікавинки з часопису Київ. Марія Морозенко. <p> </p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhGJkiW3XjigS_BVUL5DWO8FIEsHTrLKvhwDXvSOekGv9ZdTaIh3nI50Qa6su12JLqydTTtqL_lJ5-0E5wqg9neRI0dM2LNO5dx-NKFwchf6sNfUxrwH6MtJxM0TnEk2jdH0zEN5oCuBEdnrjYZdAmSmRaD8pQpo3OY_sZ5zpn6QOg_Fl5DuD2zsTGR2Miq/s1200/download.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="685" data-original-width="1200" height="229" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhGJkiW3XjigS_BVUL5DWO8FIEsHTrLKvhwDXvSOekGv9ZdTaIh3nI50Qa6su12JLqydTTtqL_lJ5-0E5wqg9neRI0dM2LNO5dx-NKFwchf6sNfUxrwH6MtJxM0TnEk2jdH0zEN5oCuBEdnrjYZdAmSmRaD8pQpo3OY_sZ5zpn6QOg_Fl5DuD2zsTGR2Miq/w400-h229/download.jpg" width="400" /></a></div><br /><p></p><p style="line-height: 16.8pt; margin: 0cm 0cm 0.0001pt; text-align: justify;"><span style="font-size: 14.0pt;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>Марія Морозенко (справжнє прізвище – Мороз) народилася
15 березня 1969 року в багатодітній сім’ї на Рівненщині. Закінчила філологічний
факультет Черкаського національного університету ім. Б.Хмельницького. На той
час уже була відомою поетесою. <o:p></o:p></span></span></p><p style="line-height: 16.8pt; margin-bottom: .0001pt; margin: 0cm;"><span style="font-size: 14.0pt;"><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></span></p>
<p style="background: white; margin: 0cm 0cm 0.0001pt; text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span style="font-size: 14.0pt;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Лауреатка
численних літературних нагород (конкурсів «Рукомесло», «Сила малого»,
«Українська сила»), пісенних фестивалів та міжнародних конкурсів</span><span lang="UK" style="font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;">,</span><span lang="UK" style="font-size: 14.0pt;"> </span><span style="font-size: 14.0pt;">літературна
редакторка, філологиня</span><span lang="UK" style="font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;">. З 2006 року – членкиня </span><a href="https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0_%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%BB%D0%BA%D0%B0_%D0%BF%D0%B8%D1%81%D1%8C%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8" title="Національна спілка письменників України"><span lang="UK" style="color: windowtext; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK; text-decoration: none; text-underline: none;">Національної спілки письменників України</span></a><span lang="UK" style="font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;">, а з лютого 2019 року – голова </span><a href="https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F_%D0%9D%D0%A1%D0%9F%D0%A3" title="Київська міська організація НСПУ"><span lang="UK" style="color: windowtext; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK; text-decoration: none; text-underline: none;">Київської
організації Національної спілки письменників України</span></a><span lang="UK" style="font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;">.<o:p></o:p></span></span></p>
<p style="line-height: 16.8pt; margin: 0cm 0cm 0.0001pt; text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span lang="UK" style="font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>У 2017 році </span><a href="http://www.barabooka.com.ua/peremozhtsi-premiyi-lesi-ukrayinki-za-2017-rik/"><span lang="UK" style="color: windowtext; font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK; text-decoration: none; text-underline: none;">отримала</span></a><span lang="UK" style="font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;"> Премію Кабінету Міністрів
України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та
юнацтва. <o:p></o:p></span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="line-height: normal; margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify;"><span lang="UK" style="font-size: 14pt;"><span style="font-family: helvetica;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Померла Марія Морозенко 9 жовтня 2023 року
на 55-ому році життя, а ще напередодні вона привозила до Київського військового
госпіталю волонтерський недільний обід, втім, як і протягом усього часу, з
початку повномасштабного вторгнення, коли почала опікуватися пораненими...<o:p></o:p></span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: .0001pt; margin-bottom: 0cm;"><span lang="UK" style="font-size: 14pt; line-height: 115%;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>Світла пам’ять письменниці і щирі співчуття родині.<o:p></o:p></span></span></p>
<p style="margin-bottom: .0001pt; margin: 0cm;"><span style="font-family: helvetica;"><span lang="UK" style="font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>В
часописі «Київ» у 2023 році, починаючи з </span><span lang="EN-US" style="font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: EN-US;">N</span><span style="font-size: 14.0pt;"> 7-8</span></span><span lang="UK" style="font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;"><span style="font-family: helvetica;">, надруковано історико-художню повість М.Морозенко
«Сторінки діаріуша Самійла Зорки». </span><o:p></o:p></span></p><p style="margin-bottom: .0001pt; margin: 0cm;"><span lang="UK" style="font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;"><br /></span></p><p style="margin-bottom: .0001pt; margin: 0cm;"></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjqrrI7RybmBMlKg6Iq4XFqGOofWC5QGCIt4BOhU3aYf9BXrnjt6-TZj4Xr4xfwPq5guj9etP1GZXRbD1H_nQOPj58qH9gbFOsO4A51ObCzjmH45I4Igga9dY5-8JPR10gdvKLwc8q_8KCEkDubeBRm1kfxxzSCfzkTHcGlIwU30IQ_Ovq7iFt7mjJrhbSz/s2048/421282924_975848817490541_4395731450519234342_n.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="2048" data-original-width="1536" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjqrrI7RybmBMlKg6Iq4XFqGOofWC5QGCIt4BOhU3aYf9BXrnjt6-TZj4Xr4xfwPq5guj9etP1GZXRbD1H_nQOPj58qH9gbFOsO4A51ObCzjmH45I4Igga9dY5-8JPR10gdvKLwc8q_8KCEkDubeBRm1kfxxzSCfzkTHcGlIwU30IQ_Ovq7iFt7mjJrhbSz/w300-h400/421282924_975848817490541_4395731450519234342_n.jpg" width="300" /></a></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhGM8ZYRaN22yRfalRhU0tcoa2h9Z7Un5D3IhDpPhwk1yZG3sDxlstBozs5MK7YTgkRFtNrP3r8k3WJnHsg5OklWy8PDDprfSYBxKimCpje9B8Qv1hU96kp4bjAtTzeGW5M7Vw24sgtLKCH41WloJao3dY8GxgF88Nb3mPMLh79nfu-5QpQcdCn5G_y2h2s/s2048/422088967_217228424800317_314080.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1598" data-original-width="2048" height="313" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhGM8ZYRaN22yRfalRhU0tcoa2h9Z7Un5D3IhDpPhwk1yZG3sDxlstBozs5MK7YTgkRFtNrP3r8k3WJnHsg5OklWy8PDDprfSYBxKimCpje9B8Qv1hU96kp4bjAtTzeGW5M7Vw24sgtLKCH41WloJao3dY8GxgF88Nb3mPMLh79nfu-5QpQcdCn5G_y2h2s/w400-h313/422088967_217228424800317_314080.jpg" width="400" /></a></div><br /><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><br /></div><p></p>
<p style="margin: 0cm 0cm 0.0001pt; text-align: justify;"><span lang="UK" style="font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span><span style="font-family: helvetica;">Хто ж
він, Самійло Зорка – реальна історична постать чи міфічний персонаж козацької
України? Про нього пишуть історики, дослідники козаччини, знавці минувшини. Проте
і до сьогодні ми ще не знаємо усієї правди про цю людину, а також не можемо
познайомитись із цілісним <o:p></o:p></span></span></p>
<p style="margin: 0cm 0cm 0.0001pt; text-align: justify;"><span lang="UK" style="font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;"><span style="font-family: helvetica;">діаріушем – щоденником – Зорки. <o:p></o:p></span></span></p>
<p style="margin: 0cm 0cm 0.0001pt; text-align: justify;"><span lang="UK" style="font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;"><span style="font-family: helvetica;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Поміж
іншого відомо, що Самійло Зорка був писарем Війська Запорозького і особистим
секретарем гетьмана Богдана Хмельницького. Походив з Волині. Був досить
освіченою людиною. Його діаріуш, до якого безпосередньо й прив’язана розповідь
у повісті, викликає в дослідників минувшини досить суперечливі думки, найбільш
радикальними з-поміж яких є цілковите неприйняття щоденника та заперечення
існування самого хроніста-писаря. <o:p></o:p></span></span></p>
<p style="margin: 0cm 0cm 0.0001pt; text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span lang="UK" style="font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>«Самійло
Зорка міг знати багатьох лицарів славного козацтва. – Зазначала авторка у
вступі. – Тому в цій книзі висвітлено не стільки його життя, як щонайперше
життя тих, з ким його звела б неминуче доля, якби тільки він жив у ті часи… На
сторінках повісті є фрагменти життєпису гетьмана Хмеля, достовірна правда про
заслання отамана Сірка, оповідь про інше козацьке старшинство, відкриття
вервечки таємниць літописця Самійла Зорки. Втім, опис життя цього чоловіка – це
ще один погляд на буття козацької України, неможливої без людських доль і
людських характерів. От саме про це і написана книга.»</span><span style="font-size: 14.0pt;"><o:p></o:p></span></span></p>
<p style="margin: 0cm 0cm 0.0001pt; text-align: justify;"><span style="font-size: 14.0pt;"><span style="mso-spacerun: yes;"><span style="font-family: helvetica;"> </span></span></span><span lang="UK" style="font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;"><span style="font-family: helvetica;">Повість Марії Морозенко уже чекає на Вас, наші
читачі, у відділі читальних залів!</span><o:p></o:p></span></p>Волинська обласна бібліотека для юнацтваhttp://www.blogger.com/profile/02162769458300897063noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-3571786661262486279.post-58063901710475659892024-01-24T01:50:00.000-08:002024-01-24T01:50:26.085-08:00#Книга_тижня Роб Кемп «Хороші хлопці: 50 героїв, що змінили світ добротою» .<p> </p><p class="MsoNormal"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><span style="color: #0c343d; font-family: helvetica;"><b><span> </span>Якщо ви напишете
перелік чоловіків, які вас найбільше надихають, хто туди потрапить? Можливо,
друзі, родичі – ті, хто щодня дає вам гарний приклад. Можливо, це будуть
вчителі, тренери, керівники гуртків або навіть знаменитості. Ваш перелік буде
цікавенним та унікальним. А може, когось він здивує.<o:p></o:p></b></span></span></p>
<p class="MsoNormal"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><span style="color: #0c343d; font-family: helvetica;"><b><span> </span>Книга Роба Кемпа
«Хороші хлопці: 50 героїв, що змінили світ добротою» (видавництво «Книголав»)-
саме такий перелік. З неї ви дізнаєтесь про чоловіків з різних країн і часів,
які надихають автора книги щодня. Тут є спортсмени і політики, винахідники та
бізнесмени. Усі вони – видатні люди, і кожен з них допоміг зробити наш світ
кращим.<o:p></o:p></b></span></span></p>
<p class="MsoNormal"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><span style="color: #0c343d; font-family: helvetica;"><b><span> </span>Пропонуємо вашій
увазі коротеньку відеопрезентацію книги, погортати сторінки якої ви зможете у
читальній залі нашої бібліотеки.</b></span><o:p></o:p></span></p><p class="MsoNormal"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><span style="color: #0c343d; font-family: helvetica;"></span></span></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><span style="color: #0c343d; font-family: helvetica;"><iframe allowfullscreen='allowfullscreen' webkitallowfullscreen='webkitallowfullscreen' mozallowfullscreen='mozallowfullscreen' width='320' height='266' src='https://www.blogger.com/video.g?token=AD6v5dybG1bEDh0ikyQAReM4mO1IkEtFHrAzYy6avNSxHIqaFO-XAk8D7t8V5phjaaHFRgWINzqqrVlP-WKlweWGEA' class='b-hbp-video b-uploaded' frameborder='0'></iframe></span></div><span style="color: #0c343d; font-family: helvetica;"><br /><b><br /></b></span><p></p>Волинська обласна бібліотека для юнацтваhttp://www.blogger.com/profile/02162769458300897063noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-3571786661262486279.post-35917153363765614402024-01-23T00:06:00.000-08:002024-01-23T00:11:14.158-08:00#Цікавинки_з_часопису_Дзвін. Василь Добрянський "Лілі". <p></p><p class="MsoNormal"> <span style="font-family: helvetica;"> </span><span style="font-family: helvetica;">Василь
Добрянський — український письменник, журналіст та політичний діяч (з березня
2003 р. по березень 2009 р. очолював Івано-Франківську обласну організацію
НСПУ), член Національної спілки письменників України, член Національної спілки
журналістів України. </span><o:p></o:p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEie0aCQUCVnGeHmd_Eup2GjqQp2-5-mFqEQsrK4fovyxJfQd2mzsh-X9DpktvbIzNyE3XSjkxDyP8-2-CE-lnQczUU1EacrS0kamwDNgMKN8Oslq7I3bNnxMEj_0r1RJklrlSx0rDK_hMXfZbpWb79vWXA0HsOtPTQA9OQR0CkOAG11xpL4PQqnVw_ofhnq/s413/678__large.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="317" data-original-width="413" height="308" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEie0aCQUCVnGeHmd_Eup2GjqQp2-5-mFqEQsrK4fovyxJfQd2mzsh-X9DpktvbIzNyE3XSjkxDyP8-2-CE-lnQczUU1EacrS0kamwDNgMKN8Oslq7I3bNnxMEj_0r1RJklrlSx0rDK_hMXfZbpWb79vWXA0HsOtPTQA9OQR0CkOAG11xpL4PQqnVw_ofhnq/w400-h308/678__large.jpg" width="400" /></a></div><br /><p class="MsoNormal"> <span style="font-family: helvetica;"> Народився
письменник 28 жовтня 1954 р. в селі Великі Трояни Ульяновського району
Кіровоградської області. Закінчив факультет журналістики Львівського державного
університету імені Івана Франка.</span></p><p class="MsoNormal"><span style="font-family: helvetica;"><o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-family: helvetica;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Працював на
різних журналістських посадах у редакціях обласних газет Івано-Франківщини.
Фундатор і перший головний редактор літературного журналу «Перевал» (1991 р.).
Автор збірок повістей, оповідань, статей, есеїв. <o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-family: helvetica;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Під псевдонімом
Борис Крамер В.Добрянський видав детективні романи «Справа про страчений одяг»,
«Пернач полковника Вухналя», «Пастка на полоза», «Зламані сходи». Упродовж
останнього року у видавництві «Фабула» вийшли дві книги відомого детективіста й
автора ретророманів – «Жереб» та «Ніхто не скаже «Прощавай!». <o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-family: helvetica;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Василь Добрянський
– дипломант і володар гран-прі – першої премії Міжнародного літературного
конкурсу «Коронація слова».<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-family: helvetica;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Василь Васильович
каже, що у школі добре писав твори про те, що хоче стати будівельником. Одного
разу, коли на учнівських зборах щось обговорювали, вчителька попросила його
написати про це у районну газету. Вона, певне, не просто так порадила. Замітку
Добрянського опублікували і тоді світ юнака перевернувся. Пішли вірші,
оповідання, етюди, нариси. А потім – факультет журналістики і робота в газетах.
<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-family: helvetica;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Першою нагородою
Василя Добрянського був гонорар із районної газети — 7 карбованців 30 копійок.
Хотів купити наручний годинник. Та вирішив по-іншому. Накупив гостинців для
однокласників і всі разом втекли з уроку на річку… «А якщо серйозно, то нагороди
для автора потрібні. Вони вказують, що він рухається у правильному напрямку. Це
те, що мене гріє. Поміж іншими відзнаками я маю «Золотий пістоль» від Андрія
Кокотюхи... Дехто хоче перевернути світ. Не менше. Я такої мети не ставлю. Я
хочу, щоб мене читали. Хочу, щоб мерч жанрової літератури розвивався.
Найголовніше у письменницькій роботі — дійти до читача, мати свою читацьку
аудиторію», — каже Василь Васильович. <o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-family: helvetica;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>«Коли почав
писати детективи, – розповідає письменник, – мені здалося, що цей жанр вимагає
твердого, знаєте, такого рішучого, прізвища. Там злочини, кров і убивства,
погоні й переслідування. А моє прізвище м’яке. Добрянський. Хіба автор із цим
прізвищем може написати щось жорстоке й круте? Ні, не може. Добрянський добрий.
І тут я згадав, що мій улюблений письменник Ремарк відмовився від свого
прізвища, бо воно йому теж не подобалося. Ну що ж, подумав я, Крамер добре
звучить. І позичив прізвище у Ремарка.» <o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-family: helvetica;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Письменницька
мрія Василя Добрянського – написати щось таке, що читатимуть і через 100 років.
Гарна мрія, правда?..</span><o:p></o:p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEj3Z4MXmh1Axu9UcR_59Do00hZUkuZ9epnfoVGwMKGKN_lSnsBghJoKIDmDYEtTOuslmnzQApOybSl483nknRT_EhDyU2l0tpYh3j7aGxAGKe7yEriF7hAXPXSSsTPZdRncE0Wp9y8MAeAUaXoliK76QN59QeL8AHmToIhlS5XHEUOeAk_RZ7lKRobOrTpK/s2048/419990531_347295878109356_820170.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1256" data-original-width="2048" height="245" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEj3Z4MXmh1Axu9UcR_59Do00hZUkuZ9epnfoVGwMKGKN_lSnsBghJoKIDmDYEtTOuslmnzQApOybSl483nknRT_EhDyU2l0tpYh3j7aGxAGKe7yEriF7hAXPXSSsTPZdRncE0Wp9y8MAeAUaXoliK76QN59QeL8AHmToIhlS5XHEUOeAk_RZ7lKRobOrTpK/w400-h245/419990531_347295878109356_820170.jpg" width="400" /></a></div><br /><p class="MsoNormal"> <span style="font-family: helvetica;"> У NN 1-2 та 3-4
часопису «Дзвін» за 2022 рік опубліковано роман письменника «Лілі». Чекаємо Вас
у читальній залі Волинської обласної бібліотеки для юнацтва! Приходьте та
пориньте у творчість Василя Добрянського!</span></p><p class="MsoNormal"><span style="font-family: "Calibri","sans-serif"; font-size: 11.0pt; line-height: 115%; mso-ansi-language: RU; mso-ascii-theme-font: minor-latin; mso-bidi-font-family: "Times New Roman"; mso-bidi-language: AR-SA; mso-bidi-theme-font: minor-bidi; mso-fareast-font-family: Calibri; mso-fareast-language: EN-US; mso-fareast-theme-font: minor-latin; mso-hansi-theme-font: minor-latin;">#Цікавинки_з_часопису
#Дзвін </span></p><p class="MsoNormal"><o:p></o:p></p>
<p class="MsoNormal"><o:p> </o:p></p><br /><p></p>Волинська обласна бібліотека для юнацтваhttp://www.blogger.com/profile/02162769458300897063noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-3571786661262486279.post-11868627248264848072024-01-18T02:37:00.000-08:002024-01-18T02:37:42.203-08:00#Неквапливе_читання. Борис Грінченко.<p> </p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjR4p_WgiJM3MvydzgukqWFXS-P6wNOyU9ctnxnErIspHrpI0Gu9lBeym_9kJ_5ULNHCVyfQGpEOsSYIN7SUO5AtMYIA1gpwNSI2LW3WYjF2Rza-uxPMzVWkyxBE7kbECP5MXoWE807XPYPn1vCE-8C2gFRm3nU41c8RUCsY-28U4SPkn97RG6hmch82rWv/s1200/409179352_767327278767170_5572402845033873167_n.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="630" data-original-width="1200" height="210" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjR4p_WgiJM3MvydzgukqWFXS-P6wNOyU9ctnxnErIspHrpI0Gu9lBeym_9kJ_5ULNHCVyfQGpEOsSYIN7SUO5AtMYIA1gpwNSI2LW3WYjF2Rza-uxPMzVWkyxBE7kbECP5MXoWE807XPYPn1vCE-8C2gFRm3nU41c8RUCsY-28U4SPkn97RG6hmch82rWv/w400-h210/409179352_767327278767170_5572402845033873167_n.jpg" width="400" /></a></div><p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>«…Кожен, хто приносить хоть крихту обмоскалення в наш народ
(чи словом з уст, чи книжкою), – робить йому шкоду, бо відбиває від
національного ґрунту», – ось такий посил від грудневого уродинника Бориса
Грінченка нам, сьогоднішнім.<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>Народився він на святій Харківській землі, на хуторі
Вільховий Яр 9-го грудня 1863-го року. Мати Бориса була етнічною московиткою, а
от відставний штабс-капітан, дворянин Дмитро Грінченко був родичем видатного
українського письменника, зачинателя нової української прози – Григорія
Квітки-Основ’яненка. І ось цей штабс-капітан заборонив своїм дітям в своїй хаті
говорити мовою свого видатного родича. Як згадував сам Борис Грінченко, в сім’ї
його «НІКОЛИ не вговорено по-вкраїнському» . <o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>Але життя іноді видає цікаві кульбіти, бо саме йому судилося
стати основним систематизатором грандіозного словника, який тепер називають
«Словник Грінченка», бо саме він нормалізував мову ХХ-го століття і саме цей
словник є тепер підложжям мовної норми у ХХІ-му столітті. Творча спадщина цього
чоловіка налічує чимало оповідань, повістей, поезій, історичних драм,
етнографічних розвідок, педагогічних досліджень, перекладів з німецької та
французької – пересічному українцеві за все життя годі її осягнути. Хіба що
свідомому… До речі, саме Борис Грінченко завів у мовлення ось цю лексему –
«свідомий українець», бо сам він став таким, коли в тринадцять років, у
третьому класі Харківського реального училища, абсолютно випадково почув від
однієї чарівної пані про вірші Тараса Григоровича Шевченка. По приїзді додому
на вакації він знайшов у батьковій скрині «Кобзар» (видать , оте «енко» в
прізвищі таки пробивалося до українського гену в його зманкуртілого батечка,
бо, хоч і не стояв «Кобзар» на чільному місці в його багатій різними мовами,
окрім не важко здогадатися якої, виданнями домашній бібліотеці, але й не
викинув книгу на смітник), під впливом якого відбулося колосальне переродження
хлопчика, який впевнено вийшов на несхибну ідейну національну українську
дорогу. <o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>Про нього говорили, що він більше працював, аніж жив, а
прожив він так само, як і Шевченко – сорок сім років. Але щоб висвітлити усі
здобутки Бориса Грінченка, потрібно писати кількатомову інтелектуальну
біографію. Його знакові твори «Галицькі вірші» (1892) і «Листи з України
Наддніпрянської» (1893) зробили переворот у свідомості українців у кінці ХІХ-го
століття – звісно, що тільки у тих, хто готовий був тоді таке сприймати. Роки
написання цих базових статей збігаються з вступом Бориса Грінченка до нашої
першої націоналістичної організації «Братерство тарасівців». Саме ці видатні
постаті (Іван Липа, Микола Міхновський, Віталій Боровиковський, Михайло
Коцюбинський, Володимир Самійленко, Євген Тимченко, Микола Вороний, Олександр
Черняхівський, Володимир Шемет) за відсутністю держави, втримали тоді Україну
як окрему етнічну спільноту.<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>Через обшук у «Братерстві тарасівців» Грінченко змушений був
покинути вчителювання у школі Христини Алчевської(про педагогічну діяльність
цього чоловіка також можна робити спеціальну розвідку) та переїздить до
Чернігова, де розкривається як талановитий видавець. Понад сорок п’ять
просвітницьких книжечок-метеликів для «легкого читання» побачило світ завдяки
його наполегливості та працездатності. Чи потрібно зазначати, якою мовою вони
були надруковані? Він був глибоко переконаний, що українська книжка «виробляє
народну свідомість, піднімає, зміцнює, а не пригнічує духа, пособляє нашому
народові ставати народом мужнім, смілим, свідомим своїх сил, певних у своїх
надіях на ліпшу будущину».<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>Звісно, що й в Чернігові Грінченко довго не затримався через
конфлікт із владою. Отож, переїздить до Києва, маючи велике бажання
зостановитися на своїй письменницькій роботі, яку він успішно розпочав ще у
1881-му році дебютом у львівському журналі «Світ». Проте, доля готувала йому
зовсім іншу дорогу – мовознавчу. Він розпочинає пекельну роботу над
вищезгаданим уже словником, який напрацьовували ще до нього щонайменше років за
сорок: починаючи від часу відходу Тараса Григоровича Шевченка. Громада часопису
«Киевская старина» вирішує довірити остаточну редакцію цього словника Борисові
Грінченку, не зважаючи на те, що він не мав спеціальної філологічної освіти та,
на одміну від більшості членів Київської громади, його позиція була дуже
наступальна, радикальна та україноцентрична. Але всі вони вельми добре
розуміли, що ніхто, окрім Грінченка, не здатен подужати цю титанічну працю.<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>Саме тоді він засновує Українську радикальну партію і очолює
її ліве крило. Боронь Боже проводити паралель із сучасними радикалами. До
слова, і з тодішніми соціалістичними жахами ця партія також не мала нічого
спільного. В основі радикальної партії Грінченка лежали національні ідеї. Але
революція 1905-1907 р.р. зазнала повного краху і письменника заарештовують. В
тюрмі убивають його єдину донечку Настю, за рік гине його маленький онук.
Особиста трагедія підкошує сили Бориса Грінченка і він, позичивши гроші у свого
батька, їде на лікування до Італії, але зболене серце не витримує і він
відходить у вічність у віці свого духового наставника – Тараса Григоровича
Шевченка.<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>Втім, ще за життя Борисові Грінченкові було таки за що<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>дякувати долі. Адже оповідь про нього буде
неповною, коли не наголосити на історії його взаємин із дружиною Марією
Гладиліною, яка, як і його рідна мати, була етнічною московиткою, але під
впливом чоловіка стала не просто свідомою українкою, а лексикографом,
письменницею й перекладачкою, котра жила й творила для України. У помешкання, в
якому вони проживали, приходили на гостину тільки заради того, аби подивитися
на це гармонійне подружжя. Про них говорили: «…буває іноді в природі таке
явище, що сходяться в небі проти наших очей дві зірки і горять вони якийсь час
подвійним світом – ця зустріч зірок нагадує подружжя Грінченків». Це насправді
було і спільне дихання, і спільна праця. Після смерті чоловіка дружина
продовжила його справу та опікувалася творчою спадщиною Бориса Грінченка. Тією
спадщиною, яка визволяє дух та дуже актуальна сьогодні. <o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>І для неквапливого прочитання та розмислення<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>хочу запропонувати вам, товариство, одну із таких
цитат від Бориса Грінченка. Насолодіться ж розкішною мовою та вдумайтеся у
глибокий зміст:<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>«Взагалі можна запевне сказати, що ми, вкраїнці, ні від кіля
і ні від кого не можемо сподіватися помочі, – і ми мусимо скрізь і у всьому
рахувати на свої власні сили. Пособляють тільки тим, кому корисно, задля себе
самого пособляти, а через те – тільки дужим, чи таким, яких можна тим чи иншим
способом підгорнути під свою ласкаву протекцію. Єдиний наш рятунок – бути
дужими. Добра порада народові, який двісті років виявляє замалим саму несилу!
Порада, що скидається на іронію! Може. Але иншої нема. Або се, або смерть. Я
певний, що ми не вмремо, отже – я певний, що ми будемо дужими. Які б тяжкі
пригоди не траплялися нам на дорозі, – се все дочасне: ми мусимо стати й будемо
дужими!»<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><span> </span>Будьмо ж дужими та розраховуймо, перш за все, тільки на
себе. Тоді й остаточно переможемо з Божою поміччю. Слава нації! Смерть ворогам!<o:p></o:p></span></p><p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"> Лілія Бондарук</span></p><div style="text-align: justify;"><br /></div><p></p>Волинська обласна бібліотека для юнацтваhttp://www.blogger.com/profile/02162769458300897063noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-3571786661262486279.post-4382053949285719342024-01-17T01:30:00.000-08:002024-01-17T01:30:35.789-08:00#Цікавинки з часопису Всесвіт. Микола Шатилов.<p> </p><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; transition-property: none !important;" width="16" /></span><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; transition-property: none !important;" width="16" /></span><div style="text-align: justify;"><span> </span>Cьогодні запрошуємо Вас, наші любі читачі, до зустрічі з блискучим письменником-документалістом, есеїстом, поетом, визначним українським мовником, критиком та перекладачем Миколою Шатиловим. Власне, з його життям та творчістю.</div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgMIbnOjwSATB6KY9r0AMSHuPGat7MWnW-XUevGpTZLXD-n2cVuR5uNpDFGvoWbVLGNvnA6tGJWoWSw75JrtVJYY6s4ZldpOnHop4vDj3tDEnB2jnR8YWgAYvtLffpIVrClRKhOgASiauH4Fj8TgeVDhqUhRRQr5Dbp4w82kM3QVmQB3APe88y-c67FQjFb/s300/419891259_788560879977143_1600381537148709145_n.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="300" data-original-width="243" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgMIbnOjwSATB6KY9r0AMSHuPGat7MWnW-XUevGpTZLXD-n2cVuR5uNpDFGvoWbVLGNvnA6tGJWoWSw75JrtVJYY6s4ZldpOnHop4vDj3tDEnB2jnR8YWgAYvtLffpIVrClRKhOgASiauH4Fj8TgeVDhqUhRRQr5Dbp4w82kM3QVmQB3APe88y-c67FQjFb/w324-h400/419891259_788560879977143_1600381537148709145_n.jpg" width="324" /></a></div><br /></div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><div style="text-align: justify;"><span> </span>Народився Микола Євгенович 10 жовтня 1939 року у Харкові. </div></div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><div style="text-align: justify;"><span> </span>Звичайнісінька сім’я харківських інтелігентів: батько, Євген Шатилов, – інженер, ціле життя викладав по інститутах, технікумах, училищах. <span style="animation-name: none !important; font-family: inherit; transition-property: none !important;"><a style="animation-name: none !important; color: #385898; cursor: pointer; font-family: inherit; transition-property: none !important;" tabindex="-1"></a></span>Щоправда, по війні невеликий час служив у газеті. </div></div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><div style="text-align: justify;"><span> </span>Мама, Лариса Мартиненко, – лікарка, але за фахом майже не працювала. Самотужки навчилася шити. Була з неї неабияка кравчиня! Пізніше також викладала – крій і шиття.</div></div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><div style="text-align: justify;"><span> </span>За політичними критеріями тих часів – неблагонадійна сім’я. Діда, Сергія Шатилова, у 1938-му розстріляли. У підвалі Управління південної залізниці. Між іншим, службовцям Управління було пояснено, що в підвалі відкрито тир.</div></div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><div style="text-align: justify;"><span> </span>Батько носив тавро – «син ворога народу», а згодом і друге: «залишенець», себто – залишався на окупованій німцями території. З мамою ще гірше: вона походила з родини багатих сватівських землевласників – Мартиненків. За дитинство у маєтку боялася й згадувати. Жінки, які пам’ятали її батька, Федора Мартиненка; казали: «Ото за вашого тата тільки й життя було... Вареники їли – масло по ліктях текло». Словом, причин любити совєтську владу у батьків Миколи Євгеновича не було, і вони її не любили...</div></div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><div style="text-align: justify;"><span> </span>Вищу освіту письменник здобував на факультеті філології Харківського університету. Та виш не залишив по собі якихось яскравих спогадів у Миколи Шатилова.</div></div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><div style="text-align: justify;"><span> </span>Був і газетярем («Ленінська зміна», «Вечірній Харків»), і редактором критичного відділу (місячник «Прапор» – сьогоднішній «Березіль»), а ще – ґідом, сезонним наймитом, конюхом, фотографом, маляром, прибиральником, сторожем. У першій половині 70-х, коли працював у «Прапорі», за схвальний відгук про ув'язненого кагебістами новеліста Василя Захарченка Микола Шатилов удостоївся «вовчого білета» як політично неблагонадійний.</div></div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><div style="text-align: justify;"><span> </span>Про нього казали: максималіст! – а він і не протестував. Сам зізнавався, що живе і мислить за принципом «або – або». Його публіцистичним текстам властива зумисна загостреність, його політичній позиції – категоричність, аж до демонстративності; і при цьому був поетом із ласки Божої, майстром настроєвої лірики, ювеліром чуттєвої деталі. Багатогранний, непослідовний, зухвалий, відчайдушний, емоційний…</div></div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><div style="text-align: justify;"><span> </span>В одному з інтерв’ю Микола Євгенович розповідав: </div></div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><div style="text-align: justify;"><span> </span>– Чому називають дисидентом – питання не до мене, а до тих, що так називають. Загалом, дисидентство за умов існування в тоталітарній державі, якою був Совєтський Союз, не є ефективним методом боротьби – або, якщо хочете, протистояння – з тою державою... Сидів я на бурку. Без копійки. А такий собі кололітературний хлопчик, Славко Рисцов, і запропонуй: «Поможи відвезти вантаж на Волинь. Заробимо». Вантаж – нелеґально виготовлені церковні календарі. Поїхали. Спинилися в луцькому готелі, відвідали кілька парохій… Славкова поведінка мені не подобалася. Провокативно поводився, і я відчував, що вояж добром не скінчиться. На моє і впало. Трус у готельному номері… Арешт. Попереднє ув’язнення. Слідство тривало півроку, мінялися слідчі. Останній мені співчував, і то не так, як вони вміють, щоб видушити з тебе якомога більше. Ні, співчував по-людськи. На допитах натякав, що підставили мені Рисцова… Від себе, не з обов’язку, повідомив моїх – маму, брата, жінку. На мою користь співпрацював із моїм захисником… Дай Боже йому здоров’я!</div></div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><div style="text-align: justify;"><span> </span>А далі суд. Три роки за двома статтями – «приватне підприємництво» і… «зброя». Вишмонали в мене красиву – братів подарунок – фінку. Та стаття мені потім не зашкодила. На етапі горлає конвойний начальник: «Стаття?!?!». Відказуєш число (не пам’ятаю вже, яке було) – і загучить схвально «столипін»[1]: «У-у-у… Зброя, зброя…».</div></div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><div style="text-align: justify;"><span> </span>Микола Шатилов не мав такого наміру – еміґрувати. Запросили – поїхав на два тижні. Та за кілька днів почали коїтися дивні речі. Не знати де поділося відчуття, що він на чужині. Чуже непомітно й швидко ставало своїм. Тішив вищий – не до порівняння! – щабель всякденної культури. Коли незнайомі, заходячи у ліфт, вітались до нього, Микола Євгенович попервах тетерів: чи, бува, не знущаються? Ну, й безліч такого...</div></div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><div style="text-align: justify;"><span> </span>На той час у Празі вже не лишилося жодної комуністичної назви, жодного большевицького пам’ятника. А Чоп зустрічав його величезним гаслом «Слава КПСС!». Хоч-не-хоч замислишся, яка країна твоя, а яка не твоя. Утім, довго Микола Шатилов не замислювався. За місяць повернувся до Чехії… Початки були не з медом. Був за прибиральника у відомому празькому вар’єте на Водічковій, торгував чужими картинами на Карловому мості, сторожував на автостоянці... </div></div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><div style="text-align: justify;"><span> </span>У Празі на спілку з Лідією та Віктором Райчинцями Микола Шатилов закладав «Українську ініціятиву в Чеській республіці». Був головним редактором її часопису «Пороги». З-під його пера вийшла перша в Чехії об'єктивна публікація про Степана Бандеру й чимало газетних статей чесько-української тематики (Lidové noviny, Literární noviny, Necenzurované noviny, Svobodný hlas).</div></div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><div style="text-align: justify;"><span> </span>Якийсь час Микола Євгенович помічникував у редактора лондонського «Визвольного Шляху». У Лондоні з благословення Слави Стецько став членом Організації Українських Націоналістів (бандерівців). Пізніше він працював власним новин («Свобода»)…</div></div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><div style="text-align: justify;"><span> </span>Перекладав чеських письменників: Ян Забрана, Петр Шабах, Квєта Легатова, Едгар Дутка, Милан Матєйчик. Видав книжку есеїв «Спадок спинених годинників»(2007), книжку лірики «Дана»(2009), спомини «Кляті сімдесяті…»(2011). Як казав сам письменник, його поетичними вчителями були Євген Плужник та Володимир Свідзинський, а його мовним направником — Святослав Караванський. </div></div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><div style="text-align: justify;"><span> </span><span> </span>Микола Євгенович пішов у засвіти в Чехії 3 березня 2022 року.</div></div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><div style="text-align: justify;"><span> </span>У київському ж «Всесвіті» побачили світ такі писання Миколи Шатилова, як «Десять празьких листів», «Чеські медальйони», «Дні неоголошеної війни», «Смерть на ім'я Мерседес», «Вітер з-над озера Ері», «Йшли селом, йшли селом бандерівці», «Життя й загибель ідола», «Швейк-не-Швейк, папужачий полк та всяке інше веселе й невеселе», «Тінь з бульвару Мортьє». </div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhJ2t9Ctj3qkFTZmvISI6d6-YOY6eigSlpXny1xMCV-ZgFBIw8QTK4fepxM22UI6MvELGm3MEpm7MLOkw1rB3SwZ8VkoFRWaHKUUailZl3mHonv3ypDYmaASzO3EPiHPyQLzMyU13MRHaoZW5oScHgu_HJJ2J0Fs3kEH9BPHgHg_Mrc11Osp8gTipg8ky9N/s1280/419898310_788560836643814_4334119827273908395_n.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1280" data-original-width="908" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhJ2t9Ctj3qkFTZmvISI6d6-YOY6eigSlpXny1xMCV-ZgFBIw8QTK4fepxM22UI6MvELGm3MEpm7MLOkw1rB3SwZ8VkoFRWaHKUUailZl3mHonv3ypDYmaASzO3EPiHPyQLzMyU13MRHaoZW5oScHgu_HJJ2J0Fs3kEH9BPHgHg_Mrc11Osp8gTipg8ky9N/w284-h400/419898310_788560836643814_4334119827273908395_n.jpg" width="284" /></a></div><br /></div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; text-align: justify; transition-property: none !important;" width="16" /></span><div style="text-align: justify;"><span> </span>Документальна повість «Тінь з бульвару Мортьє» вперше побачила світ на сторінках часопису «Всесвіт» (N 1-2, 2020). Отож у вас є чудова можливість познайомитись з цим твором у читальній залі Волинської обласної бібліотеки для юнацтва. Приходьте, беріть читайте!</div></div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; text-align: justify; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><br /></div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; text-align: justify; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><span style="animation-name: none !important; font-family: inherit; transition-property: none !important;"><a class="x1i10hfl xjbqb8w x6umtig x1b1mbwd xaqea5y xav7gou x9f619 x1ypdohk xt0psk2 xe8uvvx xdj266r x11i5rnm xat24cr x1mh8g0r xexx8yu x4uap5 x18d9i69 xkhd6sd x16tdsg8 x1hl2dhg xggy1nq x1a2a7pz xt0b8zv x1fey0fg xo1l8bm" href="https://www.facebook.com/hashtag/%D1%86%D1%96%D0%BA%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%BA%D0%B8_%D0%B7_%D1%87%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%81%D1%83?__eep__=6&__cft__[0]=AZXnqd-JU5tOIcxKGF5I1-Qg_nPVALcBKCm3Xu7Cl-2scuSDh5RCaO-W0ZwHET4oTFB1vR5bGVJezkJzQCmizGHDR0W3aoxVOcy-Oa86y1L9IvaldC-KSw7uXFxPgvTCo8gGucZ3lJECkKDT52f8RIA-Tyxx_hP8Vq79sAi9tQzpyCbP4PhF4WbQB51o7Gry68E&__tn__=*NK-R" role="link" style="-webkit-tap-highlight-color: transparent; animation-name: none !important; border-color: initial; border-style: initial; border-width: 0px; box-sizing: border-box; cursor: pointer; display: inline; font-family: inherit; list-style: none; margin: 0px; outline: none; padding: 0px; text-align: inherit; text-decoration-line: none; touch-action: manipulation; transition-property: none !important;" tabindex="0">#Цікавинки_з_часопису</a></span> <span style="animation-name: none !important; font-family: inherit; transition-property: none !important;"><a class="x1i10hfl xjbqb8w x6umtig x1b1mbwd xaqea5y xav7gou x9f619 x1ypdohk xt0psk2 xe8uvvx xdj266r x11i5rnm xat24cr x1mh8g0r xexx8yu x4uap5 x18d9i69 xkhd6sd x16tdsg8 x1hl2dhg xggy1nq x1a2a7pz xt0b8zv x1fey0fg xo1l8bm" href="https://www.facebook.com/hashtag/%D0%B2%D1%81%D0%B5%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82?__eep__=6&__cft__[0]=AZXnqd-JU5tOIcxKGF5I1-Qg_nPVALcBKCm3Xu7Cl-2scuSDh5RCaO-W0ZwHET4oTFB1vR5bGVJezkJzQCmizGHDR0W3aoxVOcy-Oa86y1L9IvaldC-KSw7uXFxPgvTCo8gGucZ3lJECkKDT52f8RIA-Tyxx_hP8Vq79sAi9tQzpyCbP4PhF4WbQB51o7Gry68E&__tn__=*NK-R" role="link" style="-webkit-tap-highlight-color: transparent; animation-name: none !important; border-color: initial; border-style: initial; border-width: 0px; box-sizing: border-box; cursor: pointer; display: inline; font-family: inherit; list-style: none; margin: 0px; outline: none; padding: 0px; text-align: inherit; text-decoration-line: none; touch-action: manipulation; transition-property: none !important;" tabindex="0">#Всесвіт</a></span> </div>Волинська обласна бібліотека для юнацтваhttp://www.blogger.com/profile/02162769458300897063noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-3571786661262486279.post-40692383474427256452024-01-16T00:23:00.000-08:002024-01-16T00:23:51.069-08:00#Книга_тижня. Меган Джейн Кребб «Сила бодипозитиву. Як покласти край дієтам і жити у злагоді зі своїм тілом» <p> </p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><iframe allowfullscreen='allowfullscreen' webkitallowfullscreen='webkitallowfullscreen' mozallowfullscreen='mozallowfullscreen' width='320' height='266' src='https://www.blogger.com/video.g?token=AD6v5dzS-_mncdp2dgRVss3wW-1BhEiQr1swiPFsI5RXtfhxWnm4LsYPhJ2V8UJM1mru5Zmth89M4qjEO-9Lenz_GA' class='b-hbp-video b-uploaded' frameborder='0'></iframe></div><p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><span style="color: #4c1130; font-family: verdana;"><b>«Не тіла треба
змінювати, а правила» (Наомі Вулф. «Міф про красу»).<o:p></o:p></b></span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><span style="color: #4c1130; font-family: verdana;"><b><span> </span>Меган Джейн Кребб
— динамічна й талановита ведуча, модель плюс-сайз, авторка бестселерів і
творець контенту, відома своїм захоплюючим і автентичним підходом до
обговорення таких важливих тем, як бодіпозитив, психічне здоров’я, фемінізм і
лікування розладу харчової поведінки.<o:p></o:p></b></span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><span style="color: #4c1130; font-family: verdana;"><b><span> </span>Але шлях Меган до
успіху був нелегким. Вона жила з постійною тривогою, <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в неї діагностували нервову анорексію в 14
років. Після тривалого періоду війни з собою Меган віднайшла бодіпозитив. <o:p></o:p></b></span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><span style="color: #4c1130; font-family: verdana;"><b><span style="mso-spacerun: yes;"> <span> </span></span>«Я була в Instagram і шукала «fitspo» — красиві
фотографії жінок, на яких <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>хотіла б бути
схожою, а потім використовувала ці фотографії, щоб покарати, принизити себе,
своє тіло», — пояснює Меган.<o:p></o:p></b></span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><span style="color: #4c1130; font-family: verdana;"><b><span> </span>Саме на цьому
етапі свого життя Меган пережила надзвичайну тривогу, роки дієт йо-йо (Йо-йо-дієта,
відома <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>як «циклічна зміна ваги») та
нервову анорексію в підлітковому віці. Незадоволення своїм тілом було постійним.
<o:p></o:p></b></span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><span style="color: #4c1130; font-family: verdana;"><b><span> </span>Однак цей
пошуковий запит "fitspo" все змінив. «Я натрапила на когось, хто був
у бікіні; можливо, вона мала розмір від 20 до 22 і називала себе товстою, але казала,
що це не погано», – згадує Меган. «Вона говорила про те, що їй добре бути
товстою, і що вона чудова, красива і більше не сидить на дієті. Вона жила повноцінним
життям! Це відкрило цілий світ, про існування якого я навіть не підозрювала».<o:p></o:p></b></span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><span style="color: #4c1130; font-family: verdana;"><b><span> </span>Меган почала
переглядати книги і визнає, що <span style="mso-spacerun: yes;"> </span>саме
книги зіграли величезну роль у самопізнанні, оскільки вони змінили правила на
її шляху до кращих стосунків зі своїм тілом. «Першою книгою, яку я знайшла,
була «Міф про красу» Наомі Вулф, - маніфест про ідеали краси та жінок,
написаний у 90-х. Для мене це було настільки сильно, настільки феміністично, що
змінило моє мислення».<o:p></o:p></b></span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><span style="color: #4c1130; font-family: verdana;"><b><span> </span>Через свої
соціальні платформи Меган поділилася своїми новими знаннями про бодіпозитив, і
її повідомлення знайшли відгук у багатьох людей. Як наслідок, до Меган
звернулися з проханням написати книгу на цю тему, і в 2017 році з’явилася книга
«Сила бодипозитиву. Як покласти край дієтам і жити у злагоді зі своїм тілом».<o:p></o:p></b></span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><span style="color: #4c1130; font-family: verdana;"><b><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Ця книжка веде нас у захопливу та непросту
подорож до любові та прийняття свого тіла. Вона звільняє від марних сподівань
(«Ось схудну – спізнаю щастя!») і почуття провини за небездоганну зовнішність.
Це відверта історія, що змушує співчувати всім, хто досі вірить міфам дієтної
культури та жертвує собою заради стереотипів краси. Змушує гніватися: як ми
могли повірити, що треба бути найгіршим ворогом собі лише через цифри на вагах
чи сантиметровій стрічці?<o:p></o:p></b></span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><span style="color: #4c1130; font-family: verdana;"><b><span> </span>«Кожна людина має
право бути щасливою та помітною вже сьогодні. У неідеальному тілі. Бодипозитив
саме про це. І це те, що може врятувати життя ваших подруг. Ба й ваше.» (Анна
Римаренко, психологиня, бодипозитивна спікерка).<o:p></o:p></b></span></span></p><div style="text-align: justify;"><br /></div><p></p>Волинська обласна бібліотека для юнацтваhttp://www.blogger.com/profile/02162769458300897063noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-3571786661262486279.post-35995852774045451792024-01-15T01:30:00.000-08:002024-01-15T01:30:59.126-08:00#Цікавинки_з_часопису_Всесвіт. "Змова масок" Гордія Коцюби.<p> </p><p class="MsoNormal"><span> </span><span style="font-family: helvetica;"><b>Напередодні 100-річчя часопису «Всесвіт» повертається до
своїх витоків 1925 року і звертається до концепції, закладеної в журнал його
засновниками і першими редакторами – Василем Елланом-Блакитним, Миколою
Хвильовим та Олександром Довженком. Видання тоді зверталося не лише до
іноземних творів літератури, а й до текстів українських письменників та подій
сучасної їм України. Ідея «Всесвіту» зародилася ще в середовищі інтелектуалів
Центральної Ради в часи УНР. А в січні 1925 р. у Харкові вийшло перше число
часопису, яке проіснувало до його знищення 1934 р. У 1958 р. відродився
повоєнний «Всесвіт», яким ми звикли його бачити. <o:p></o:p></b></span></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-family: helvetica;"><b><span> </span>Отож серед перших авторів
«старого «Всесвіту» був і славнозвісний тоді, але абсолютно невідомий нині
талановитий письменник Гордій Коцюба. Народився письменник та публіцист у
селянській родині на Харківщині. Три роки навчався в народній школі. Потім
працював писарем у канцеляріях. 1912 закінчив Валківське реальне училище, після
чого екстерном склав іспити за 8 класів гімназії. Гордій Коцюба починав свою
політичну кар’єру як бойовитий український есер, потім – боротьбист лівого
крила. У 1917 р. письменник закінчив юридичний факультет Петроградського університету.
Після утвердження більшовизму в Україні він прийняв лояльну позицію до нової
влади, повіривши хвилі українізації та розбудови українських радянських
інституцій, яка ставила на меті затуманити погляд на реальні цілі радянської
влади. Саме в цей час виходять ранні збірки оповідань Гордія Коцюби «На межі»
(1924) та «Свято на буднях» (1927). В них літератор писав про внутрішню
роздвоєність людини, про суперечність, що існує між революційним обов’язком і
людяністю, за що дістав осуд офіційної критики. <o:p></o:p></b></span></p><p class="MsoNormal"><span style="font-family: helvetica;"></span></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><span style="font-family: helvetica;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgT4__Z01xDUFJ-YIC84KM0scMRQJRe-d4Dolxx-fSM61lgFZ-LG41uWxD9w6GjVKgS-aNcC_BNciIm6JwpvIrOTiPpdp9boX8lop_Df7Zr74wmXQmjYDxqH435_OGEaQPOcU07xezsBrJWNg3_4BzFQyX63iB9VQOEFeAdm9ZdjVCOlrlqoK312Vna7BJm/s1615/414213888_776160491217182_4291882672102225651_n.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1615" data-original-width="1035" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgT4__Z01xDUFJ-YIC84KM0scMRQJRe-d4Dolxx-fSM61lgFZ-LG41uWxD9w6GjVKgS-aNcC_BNciIm6JwpvIrOTiPpdp9boX8lop_Df7Zr74wmXQmjYDxqH435_OGEaQPOcU07xezsBrJWNg3_4BzFQyX63iB9VQOEFeAdm9ZdjVCOlrlqoK312Vna7BJm/w256-h400/414213888_776160491217182_4291882672102225651_n.jpg" width="256" /></a></span></div><b style="font-family: helvetica;"> Повість письменника «Змова
масок» була видана у 1929 р. у Харкові. Це було єдине видання книги. Адже
першими жертвами радянської пропаганди стали практично всі українські
літератори 20-30-х рр. XX ст., разом з усім «розстріляним відродженням»,
включно з Гордієм Коцюбою. Докладно вимальовуючи сцени допитів у підвалах
більшовиків, рівно ж як у катівнях білогвардійців, письменник уже через 9 років
після виходу книги сам опинився в харківській катівні НКВС. 21 березня 1938 р.
Гордія Коцюбу заарештували як «активного учасника антирадянської організації
українських есерів, що проводила підготовку до збройного повстання проти
радянської влади». Під допитом він визнав свою вину, підписав усі висунуті
проти нього абсурдні звинувачення, і піднявся на ешафот… 1957 р. Гордій Коцюба
був реабілітований.</b><p></p>
<p class="MsoNormal"><span style="font-family: helvetica;"><b><span> </span>Після розстрілу автора у 1938 р.
всі тиражі його книжок були вилучені з бібліотек та книгарень і спалені. Попри
це книга «Змова масок» збереглася в бібліотеці письменників Івана та Олега
Микитенків. А цьогоріч вона опублікована в N1-4 часопису «Всесвіт». Оскільки
оманливі «ідеали» московських зайд і власних козачків-підспівувачів починають
втрачати свій токсичний вплив тільки зараз, в час, коли Україна назавжди
прощається з 350-річною окупацією своєї землі в ході теперішньої нищівної
війни, то твір Гордія Коцюби є особливо актуальним сьогодні. Отож, повість
«Змова масок» чекає на свого читача в читальній залі Волинської обласної
бібліотеки для юнацтва.</b></span><o:p></o:p></p><p class="MsoNormal"><span style="font-family: helvetica;"></span></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><span style="font-family: helvetica;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiJN_L5BA4cuENXwFAn_O5G0lkfXyP2wcyGnVhE38GQDKm_WWf7DCQYwvbKlwHTCECookPvjSUQzKBtE13SEyqrYTrZ8HX12kCpru6HQnZVs8R2Qj1DpccxXl0YphaYGI4ZpA5JcTlgRtSvPVY2bO_7kx2v1LNcwmkNsct0fr4vSvDLc5eyssRYvbKpVOw1/s1225/414217322_776157367884161_3936374806919981363_n.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1225" data-original-width="866" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiJN_L5BA4cuENXwFAn_O5G0lkfXyP2wcyGnVhE38GQDKm_WWf7DCQYwvbKlwHTCECookPvjSUQzKBtE13SEyqrYTrZ8HX12kCpru6HQnZVs8R2Qj1DpccxXl0YphaYGI4ZpA5JcTlgRtSvPVY2bO_7kx2v1LNcwmkNsct0fr4vSvDLc5eyssRYvbKpVOw1/w283-h400/414217322_776157367884161_3936374806919981363_n.jpg" width="283" /></a></span></div><span style="font-family: helvetica;"><br /><b><br /></b></span><p></p>Волинська обласна бібліотека для юнацтваhttp://www.blogger.com/profile/02162769458300897063noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-3571786661262486279.post-27175526631252676182024-01-11T04:26:00.000-08:002024-01-11T04:26:19.868-08:00#Неквапливе_читання. Гнат Хоткевич. Частина 2.<p> </p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgrCjg1CiVzv47yAPxuQN_6y3HdPR3Kj96IKxVbpD1KHlIucTXu5D_GeWpkCReR3zvvLxZUvsL0DN5UNXVgLXsgMfw9GSfldbNCWFVwWDi0eDcAjyNC-9HjbkKJVr6d6PZVBfmiJhoIo5OCGeO4ygDOdAAS6wesFtQnGia5__-JNao6JIueSO3mlzyD8WVd/s466/415930127_780443914122173_4219018511415310458_n.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="360" data-original-width="466" height="309" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgrCjg1CiVzv47yAPxuQN_6y3HdPR3Kj96IKxVbpD1KHlIucTXu5D_GeWpkCReR3zvvLxZUvsL0DN5UNXVgLXsgMfw9GSfldbNCWFVwWDi0eDcAjyNC-9HjbkKJVr6d6PZVBfmiJhoIo5OCGeO4ygDOdAAS6wesFtQnGia5__-JNao6JIueSO3mlzyD8WVd/w400-h309/415930127_780443914122173_4219018511415310458_n.jpg" width="400" /></a></div><p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><b><span> </span>«…Працював за чотирьох душ, щоб скрізь було повно
Хоткевича», - говорив сам про себе письменник, композитор, режисер, драматург,
перекладач, митець, історик, бандурист, видавець, літературний критик,
театрознавець, диригент, етнограф, педагог, інженер-винахідник, націоналіст…
Отож, я продовжу свою стислу розповідь про цю унікальну людину і перейду до
опису, напевне, найтрагічніших сторінок його життя. <o:p></o:p></b></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><b><span> </span>У попередній статті я зупинилася на тому, що з початком
революційних подій 1917 р. Хоткевич щиро сподівається на нові вітри суспільних
змін, вірить у можливість становлення самостійної України. На сторінках газети
«Рідне слово», яку він видавав і редагував, крім щоденних повідомлень про
з’їзди, зібрання різногалузевих спілок, діяльність повітових «Просвіт», є його
розгорнуті доповіді з питань національного реформування різних сфер суспільного
життя.<o:p></o:p></b></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><b><span> </span>Хоткевич брав активну участь у Першому з’їзді Учительства
Харківщини і робив це всупереч бажанню отих учителів, тому що, як сам він
казав: «Харківські повітові учителі підіймали навіть питання про те, чи існує
взагалі український народ і мова. …Була меншість, яка говорила, що ні
українського народу, ні української мови нема. Чи чуєте ви всі, що читаєте сі
рядки, які люди живуть на Україні, їдять її хліб, беруть за своє «просвіщєніє»
гроші?. В істнованню пса, блохи, клопа ніхто не сумнівається, а відмовляють
цілому народові права жити на світі і називати себе своїм іменем. А вони ж і не
одні, сі харківські учителі. А се ж тільки квіточки – ягідки будуть пізніше…
Дайте пройти першому запалу свободи – на оборону «господствуещего народа»
встануть такі сили, перед якими вічної пам’яти жандарми будуть ангелами». Ось
такі пророчі слова, товариство… До слова, нічого нікому не нагадують, особливо
про «перший запал свободи»… Звісно, що він потрапляє в неласку до тодішнього
уряду. До большевицької окупації, як цілком слушно зазначає вікіпедія,
поставився з недовірою, але з 1920-го року, все ж, долучився до
літературно-мистецького життя, в яке я не буду заглиблюватися, бо тема
Хоткевича бездонна.<o:p></o:p></b></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><b><span> </span>Власне, я хочу зупинитися на обіцяній «шевченкініані», бо то
є вкрай важне. З середини двадцятих
виник у Хоткевича задум написати розлогий роман з життя Тараса Шевченка. Він
розумів, що в цій царині не буде першопрохідцем, бо добре знав праці О.
Кониського, В. Доманицького та інших. Але, як митець, він прагнув вийти за
біографічну канву, більше уваги приділити фольклорному та побутовому матеріалу,
духові епохи, в яку жив і творив великий Кобзар. Він був певний, що зможе
промовити тут своє, нове слово. <o:p></o:p></b></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><b><span> </span>Працював він над цією тетралогією вперто і наполегливо з
1924 по 1933 рік. : «Тарасик», «Тарас», «Тарас Григорович», «Шевченко».
Рецензував романи майбутній академік О. Білецький. Його відгук був схвальним.
Того ж року Державне видавництво України взяло книгу до друку і сплатило
авторові аванс – дві з половиною тисячі карбованців. У тому жахливому 33-му,
коли й невіруючі молилися Богові, аби не спухли од виснаги діти, коли праглося
дожити до першої кропиви, для голодної Хоткевичевої родини то був справжній
рятунок. Але в останню мить хтось посіяв сумнів у душах видавців, і твір
одвезли наркомові М. Скрипнику, щоб той сказав вирішальне слово, бо то був час
тотальної перестраховки. Невідомо, чи встиг нарком погортати майбутню книгу,
але в липні 1933-го, щоб його не застрелили, він застрелився сам. Після його
самогубства рукопис серед інших паперів вилучили слідчі НКВС і, як річ, що не
мала безпосереднього відношення до Скрипника та до партійних таємниць,
найвірогідніше, знищили. <o:p></o:p></b></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><b><span> </span>Видавництво ж однобічно розірвало угоду з автором і звернулося
до суду з позовом про повернення авансу. Суд задовольнив незаконний позов та ще
й наклав арешт на будинок Хоткевичів, який, у разі несплати боргу, підлягав
конфіскації і продажу з торгів. Отоді то трапився перший у житті Гната
Хоткевича випадок, коли він, хворий, покалічений, бо потрапив під потяг, був
змушений звернутися до Спілки письменників по допомогу і отримав… сто
карбованців. Але найболючішою була
втрата надії побачити надрукованим свій роман.<o:p></o:p></b></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><b><span> </span>У лютому 1938 року Гната Хоткевича заарештували. Донька
письменника, Галина Хоткевич, згадує про це так: «…Холод був страшенний і
багато снігу випало. Органи КДБ приїхали автом… до нашої хати був розчищений
кавальчик. По цьому кавальчику повели батька, а потім повезли, куди треба. А
наш собака в той час безперервно скавучав, просто роздирався, відчуваючи, що
діється». Потім цього песика Рябка знайшли застреленим на снігу… <o:p></o:p></b></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><b><span> </span>Серед документів і речей, вилучених при обшуку, машинопис
роману не значився. Але 9-го вересня того ж року до пані Платоніди, третьої
дружини Хоткевича, яка усе своє життя присвятила спадщині свого чоловіка,
намагалася видавати його твори, відкрити його музей, - постукали у двері і
передали дивну записку, написану московським язиком. Пані Платоніда від цього
вжахнулася, бо Хоткевич ніколи не говорив тією мовою. У цидулці було написано:
«Родная, отдай им работы и материалы о Шевченко. Поцелуй детей». Звісно, що
вона зробила те, чого потребували кати: віддала третю і четверту частину
фундаментального твору Гната Хоткевича, який ми вже ніколи не прочитаємо (хіба
що станеться диво). <o:p></o:p></b></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><b><span> </span>29-го вересня особливою трійкою НКВС він був засуджений до
розстрілу за те, що «был привлечен германским консулом к шпионской деятельности
в пользу Германии». Допити були на стільки жахливі і страшні, що Хоткевич
зізнався у тому, у чому його звинувачували. Крім того, йому інкримінували
участь в українській націоналістичній повстанській організації. Вирок виконали
8 жовтня 1938 року: його розстріляли у Харкові в підвалі внутрішньої тюрми НКВС
на вулиці Чернишевській. <o:p></o:p></b></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><b><span> </span>Колись Хоткевич з гумором сказав страшну річ: «В два щоти –
родився у Харкові, жив у Харкові і помру у Харкові або десь поблизу». Тоді ж був конфіскований будинок письменника.
В ньому влаштували гуртожиток. Платоніді Хоткевич з дітьми дозволили жити у
тісній комірчині лише за умови, що вона буде працювати там прибиральницею.
Дружина репресованого погодилась, бо не було куди дітися, та й рештки архіву,
котрий нові мешканці бездумно нищили, слід було рятувати. <o:p></o:p></b></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><b><span> </span>У червні 1941 року Платоніда Хоткевич зібрала найдорожчі
листи й рукописи і виїхала до Києва. Вона передала Інститутові літератури АН
України також машинописний текст першої частини тетралогії «Тарасик», який
дивом зберігся. Отож, маємо тепер більше тисячі сторінок добірного тексту.
Насолодіться ж, товариство, невеличким уривочком із сюжетом про «Катрине
весілля» (обряд весілля старшої сестри Тараса – Катерини - описаний на 200
сторінок і у ньому сяють справжні перли подільського фольклору та живої мови
землі):<o:p></o:p></b></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><b><span> </span>«…А дружечки! І де вони тих пісень понаучувалися, і де вони
тих голосів поприбирали? Кажуть же, що пісні зародилися у якихось чуднодивних
істот на небесах. І коли небеса часом отворяться, звідти чується прекрасний
ангельський спів. А люди слухають та переймають. Що вхоплять, що ні, але й тої
одробини, яку переймуть, досить, щоб хвилювати й непокоїти людське серце то
радістю тихою, то сумом передвічним, тоскою по невідомих світах». <o:p></o:p></b></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><b><span> </span>Нам теж, на щастя, залишилася мала одробина того
ангельського співу від митця. Почути і побачити живого Гната Хоткевича ми нині
можемо у фільмі «Назар Стодоля» (1936 р.), де він у ролі кобзаря Кирика співає,
граючи на бандурі. Знесилений, зацькований, доведений до відчаю, але все ще
живий та незломлений, за два роки до вбивства…<o:p></o:p></b></span></p>
<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><iframe allowfullscreen="" class="BLOG_video_class" height="266" src="https://www.youtube.com/embed/waYXCi2DhfI" width="320" youtube-src-id="waYXCi2DhfI"></iframe></div><br /><p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><b style="font-family: helvetica;"> І, насамкінець, ще одна знакова цитата від націоналіста
Гната Хоткевича (не вірте в його аполітичність, як натякає вікіпедія та деякі
дописувачі, а вчитайтеся уважно в його тексти!!!), імператив із його безсмертя нам,
сьогоднішнім:</b></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><b><span> </span>«Страчуючи національність, чоловік тратить Бога в собі,
тратить якийсь вищого типу регулятор, котрий направляв його діяльність… І від
нього можна ждати усякої гидоти».<o:p></o:p></b></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><b><span> </span>Не тратьмо ж Бога в собі. Слава нації! Смерть ворогам!<o:p></o:p></b></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-family: helvetica;"><b>Лілія Бондарук</b></span><o:p></o:p></p><p></p>Волинська обласна бібліотека для юнацтваhttp://www.blogger.com/profile/02162769458300897063noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-3571786661262486279.post-11200443883935127392024-01-09T03:29:00.000-08:002024-01-09T03:29:50.248-08:00#Книга_тижня Ян Мартель "Життя Пі"<p> </p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><iframe allowfullscreen='allowfullscreen' webkitallowfullscreen='webkitallowfullscreen' mozallowfullscreen='mozallowfullscreen' width='320' height='266' src='https://www.blogger.com/video.g?token=AD6v5dzTMQpYtloHGRJJyh5mDfzsjzvP-cvZTp39Y7TkFWWGnuh-V39L50yBJbynUIKVLOdUn9-BILMyRW51Uv47RQ' class='b-hbp-video b-uploaded' frameborder='0'></iframe></div><p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><span> </span><span style="color: #2b00fe; font-family: helvetica;"><b>Сьогодні нашою </b></span></span><span style="color: #2b00fe; font-family: helvetica;"><b>#<span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;">Книга_тижня є </span>пригодницький
роман-притча канадського письменника Янна Мартеля<span style="mso-ansi-language: UK;"> <span lang="UK">«Життя́ Пі» (англ. «Life of Pi»), виданий українською мовою
у Видавництві Старого Лева (2016 р.)</span></span>.<span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><o:p></o:p></span></b></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="color: #2b00fe; font-family: helvetica;"><b><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><span> </span>Це захоплююча</span><span lang="UK"> </span><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;">і</span>сторія про
юнака Пісцина (Пі) Пателя, <span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;">сина
власника одного індійського зоопарку. Волею долі він, разом із сім’єю, змушений
емігрувати до Канади. Під час мандрівки їхній корабель зазнає аварії, і хлопець
опиняється в рятувальному човні: сам на сам із тигром, гієною, мавпою та
зеброю. Що ж чекає на них попереду?<o:p></o:p></span></b></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><span style="color: #2b00fe; font-family: helvetica;"><b><span> </span>Це непроста
історія про віру, випробування долі, боротьбу за виживання, пошуки Бога та про
найпотаємніші закутки людської душі.<o:p></o:p></b></span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="color: #2b00fe; font-family: helvetica;"><b><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><span style="mso-spacerun: yes;"> <span> </span></span></span>Роман приніс письменнику Букерівська
премію (2002)та світове визнання. Опублікований в Канаді видавництвом «Knopfy»
у 2001 році. «Життя Пі» видано більше ніж у 50-ти країнах, продано понад 10 млн
примірників у всьому світі. Роман протримався 61 тиждень у Списку бестселерів
за версією The New York Times (2002—2003).<o:p></o:p></b></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="color: #2b00fe; font-family: helvetica;"><b><span> </span>У 2012 році на кіноекрани вийшла однойменна екранізація
роману «Життя Пі» режисера Енга Лі. Стрічка була висунута на 11 номінацій на
премію«Оскар», здобувши перемогу в 4-х — «Найкраща режисерська робота»,
«Найкраща операторська робота», «Найкраща музика до фільму», «Найкращі
візуальні ефекти».<span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><o:p></o:p></span></b></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><span style="color: #2b00fe; font-family: helvetica;"><b><span> </span>Це поєднання
літературного твору і чудової екранізації знову ж таки викликає запитання:<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>«Що краще: книга чи її екранізація»? Чи варто
перед переглядом чергових кіношедеврів прочитати твори, що були екранізовані?<o:p></o:p></b></span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span lang="UK" style="mso-ansi-language: UK;"><o:p><span style="color: #2b00fe; font-family: helvetica;"><b> </b></span></o:p></span></p><br /><p></p>Волинська обласна бібліотека для юнацтваhttp://www.blogger.com/profile/02162769458300897063noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-3571786661262486279.post-71570025813716623192023-12-29T06:19:00.000-08:002023-12-29T06:19:40.646-08:00#Цікавинки_з_часопису_Всесвіт. Девід Герберт Лоуренс «Спокусниця»<p> <span style="background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; white-space: pre-wrap;">Сьогодні поговоримо про творчість британського письменника Девіда Герберта Лоуренса (1885 - 1930). За життя він набув слави незвичайного, скандального автора, який епатував пуританське суспільство «туманного Альбіону» зображенням відвертих сцен та описами любовних стосунків. Лоуренс був письменником-модерністом, який зазнав шквалу обуреної критики, образливих суджень та відгуків, постійних претензій, тривалих судових розглядів, </span><span style="animation-name: none !important; color: #050505; font-family: inherit; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><a style="animation-name: none !important; color: #385898; cursor: pointer; font-family: inherit; transition-property: none !important;" tabindex="-1"></a></span><span style="background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; white-space: pre-wrap;">пов’язаних з його творчістю. Митця називали письменником з «erotic reputation». Особистість літератора викликала інтерес і в середовищі інтелектуального Лондона: виходець із робітничого класу, син шахтаря, який пише поезію та ще публікується в популярному журналі «The English Review»!</span></p><p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiSeokWPv9U20M_Kn-nTXCE6gTOgknIQsUg-3PjUCu-J0hW3cis6KqmQPipe_iLHcLrRYLQC0VCtYC0j-Np4xe33GWPwj5OkaGoBPkTTUdRPehi2Px8wdN5AfS2MRNjkciC6bKH-e6Yqy-NTCNTPr03R_ZtVDFZbSUmhEAJPtEoqF1gA4vZHXvRlz9SxSL4/s300/412402803_771574705009094_6550959990085955755_n.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="300" data-original-width="223" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiSeokWPv9U20M_Kn-nTXCE6gTOgknIQsUg-3PjUCu-J0hW3cis6KqmQPipe_iLHcLrRYLQC0VCtYC0j-Np4xe33GWPwj5OkaGoBPkTTUdRPehi2Px8wdN5AfS2MRNjkciC6bKH-e6Yqy-NTCNTPr03R_ZtVDFZbSUmhEAJPtEoqF1gA4vZHXvRlz9SxSL4/w297-h400/412402803_771574705009094_6550959990085955755_n.jpg" width="297" /></a></div><p></p><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; transition-property: none !important;" width="16" /></span><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; transition-property: none !important;" width="16" /></span>Письменник – тонкий знавець людської душі, який дуже майстерно, витончено і точно зображував почуття й стосунки між чоловіком і жінкою. Для багатьох дослідників Лоуренс так і залишився загадкою. Одні критики сприймали митця як жінку, інші – визначали його жіночність як важливий елемент творчості. Письменник був наче охоплений бажанням шокувати, хотів здаватися зухвалим, вражаючим і не таким, як усі. Лоуренс дав можливість своїм послідовникам описувати сексуальні відносини, використовуючи просторіччя. </div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; transition-property: none !important;" width="16" /></span><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; transition-property: none !important;" width="16" /></span>Час минає, світ змінюється, й оповідання, що приголомшували цнотливих англійців початку XX ст., вже не сприймаються як щось непристойне й зухвале. Навпаки, витонченість і психологізм, з яким письменник зображував стосунки між чоловіком та жінкою, викликають у сучасного читача асоціації з першим, невинним коханням. Лоуренс є одним з небагатьох письменників, до творів якого інтерес ніколи не вщухав, провокуючи численні дискусії.</div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; transition-property: none !important;" width="16" /></span><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; transition-property: none !important;" width="16" /></span>Деякі ранні оповідання Лоуренса періоду 1907-1913р.р. не були надруковані за життя письменника;інші з’являлися в газетах і журналах і ніколи не були перевидані або включені до збірок. Серед них – оповідання «Спокусниця». Написане воно було ще у вересні 1911р., та вперше побачило світ лише у червні 1934. «Спокусниця» надрукована у N 1-2 часопису «Всесвіт» за 2020 рік. Переклад з англійської здійснила Наталія Стирнік. </div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEj_125R5PE1oCkbLxqFEMbMg7CFwtURwmeP1a96JH0JRf5Z0cy1T3N0IQAu9uTujSjEF1lsJvg2WR2kWi9ZOSeSXWTZyIAstRGvURdZz3sQNYL84MhJhqmUvJY32wbU53lf7CCQIw3VE3WXABtH5QBaqismJza8cVQe4nCVedEU1z8ApPwrsQPNvbcf6P0w/s1280/412349096_771574821675749_6220478397914981304_n.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1280" data-original-width="960" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEj_125R5PE1oCkbLxqFEMbMg7CFwtURwmeP1a96JH0JRf5Z0cy1T3N0IQAu9uTujSjEF1lsJvg2WR2kWi9ZOSeSXWTZyIAstRGvURdZz3sQNYL84MhJhqmUvJY32wbU53lf7CCQIw3VE3WXABtH5QBaqismJza8cVQe4nCVedEU1z8ApPwrsQPNvbcf6P0w/w300-h400/412349096_771574821675749_6220478397914981304_n.jpg" width="300" /></a></div><br /><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEj1CHEoZKEWZaEz-zt6yzOzr5Y0PgzgCsqka3eYni-oafYaL4wb3XlzuZjoS2eCuiaHOytNqsdxlRtt0bUXZ1yrOUMFbjNGz7Q01NQxNIo1XvWXjEz8_omC_oTEIsH4vrrnAhmv8K4Xsl2Rufce4gyM0Q4s_z2XUV5F6LoX1XVD2UbWHEqvA6jUx5U0zj9C/s1280/412327247_771574855009079_2196886485817346609_n.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1280" data-original-width="908" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEj1CHEoZKEWZaEz-zt6yzOzr5Y0PgzgCsqka3eYni-oafYaL4wb3XlzuZjoS2eCuiaHOytNqsdxlRtt0bUXZ1yrOUMFbjNGz7Q01NQxNIo1XvWXjEz8_omC_oTEIsH4vrrnAhmv8K4Xsl2Rufce4gyM0Q4s_z2XUV5F6LoX1XVD2UbWHEqvA6jUx5U0zj9C/w284-h400/412327247_771574855009079_2196886485817346609_n.jpg" width="284" /></a></div><br /><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><br /></div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; transition-property: none !important;" width="16" /></span><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; transition-property: none !important;" width="16" /></span>В оповіданні йдеться про шалену пристрасть. Суперечливі стосунки між чоловіком та жінкою, любовний трикутник – основний лейтмотив твору. Упродовж усієї письменницької кар’єри Девід Герберт Лоуренс намагався віднайти гармонію у стосунках між чоловіком та жінкою. Якщо йшлося про кохання, його героїв не цікавили соціальні статуси, маєтки чи громадська думка. Будучи тонким психологом, митець занурювався у найпотаємніші куточки людської душі й вустами своїх героїв озвучував найінтимніші бажання. Твори Лоуренса нікого не залишають байдужим, адже в них є непередбачуваність і несподіваність, є шквал справжніх почуттів і нестримна пристрасть, як, власне, було і в особистому житті письменника. </div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 15px; transition-property: none !important; white-space: pre-wrap;"><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; transition-property: none !important;" width="16" /></span><span class="x3nfvp2 x1j61x8r x1fcty0u xdj266r xhhsvwb xat24cr xgzva0m xxymvpz xlup9mm x1kky2od" style="animation-name: none !important; display: inline-flex; font-family: inherit; height: 16px; margin: 0px 1px; transition-property: none !important; vertical-align: middle; width: 16px;"><img alt="⬜" class="xz74otr" height="16" referrerpolicy="origin-when-cross-origin" src="https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t72/1.5/16/2b1c.png" style="animation-name: none !important; border: 0px; object-fit: fill; transition-property: none !important;" width="16" /></span>Отож, запрошуємо до читальної зали Волинської обласної бібліотеки для юнацтва, де на Вас чекає захоплива зустріч з творчістю видатного британського письменника – Девіда Герберта Лоуренса.</div>Волинська обласна бібліотека для юнацтваhttp://www.blogger.com/profile/02162769458300897063noreply@blogger.com0