«Самотність.
Сила
людських стосунків»
Київ, Лабораторія, 2023
Переклала з англійської Олена Любенко
Чому ми почуваємося все більш самотніми в сучасному світі? Це питання
вирішив дослідити один з найголовніших лікарів у США Вівек Мурті (колишній
головний хірург США, засновник організації Doctors for America, яка виступає за
надання доступної медичної допомоги в США. Дослідник проблем залежності від
наркотичних речовин, питань змін клімату та причин здійснення озброєних
злочинів).
Автор дуже детально розповідає, звідки виникає це відчуття та чому
технології і глобалізація ще більше розділили нас. Він опитав
багатьох людей, які почуваються самотніми, і визначив, що стоїть в основі цього
болючого стану та як його можна подолати. У цій книзі він вмістив справжні
життєві історії про те, як в основі депресивних розладів, жорстоких вчинків,
залежностей, стресових ситуацій вдома і на роботі стоїть саме самотність, покинутість
і бажання, щоб тебе помічали. Завдяки гіркій
правді Мурті майстерно показує, що, навіть в цифрову епоху, не існує замінника
для природного зв’язку між людьми.
«Ми єдині тварини на планеті, які зі шкури пнуться, аби поділитись змістом
своїх думок з іншими, навіть якщо від цього не буде безпосереднього зиску».
«Глобальна
реакція нашого організму на стрес призначена для того, аби підвищити наші шанси
на виживання. Але якщо вона триває задовго, чи виникає зненацька й різко, то
справляє геть протилежний вплив. Один з прикладів екстримальної реакції на
стрес – синдром такоцубо, або «синдром розбитого серця».
Нам усім треба знати, що ми важливі, що нас люблять. Це глибоко закорінені
потреби, які гарантують утіху від стосунків, і коли їх задоволено, наше життя
зазвичай стає здоровішим, продуктивнішим і загалом приємнішим. «Самотність.
Сила людських стосунків» завдяки дивовижним історіям допомагає вийти з
пригніченого стану та почати реалізовуватися у житті, тож запрошуємо у читальну
залу познайомитися з книгою Вівека Мурті.
Цитати з книжки:
«Про
самотність та усамітнення:
Самотність визначається
нашим внутрішнім рівнем комфорту. Саме це відрізняє самотність від усамітнення.
Коли нам самотньо, ми нещасні й прагнемо позбутися цього емоційного болю. На
противагу до цього, усамітнення — це стан мирного перебування сам на сам із
собою чи в добровільній ізоляції. Це чудова нагода для самоаналізу і можливість
поспілкуватися із собою без того, щоб нас відволікали чи турбували. Усамітнення
підсилює розвиток нашої особистості, креативність та емоційний комфорт,
дозволяючи нам розмірковувати, відновлюватись і поповнювати запас життєвої
енергії. Упродовж тисячоліть монахи й аскети в різних духовних традиціях
прагнули усамітнення як можливості для самозаглиблення і поновлення зв’язку з
божественним. На відміну від самотності, усамітнення не обтяжене соромом. Це
радше сакральний стан.
Усамітнення теж може
трохи лякати, навіть жахати, оскільки воно дає випірнути на поверхню як
позитивним, так і негативним думкам та емоціям. Кімната, у якій ми
зустрічаємося зі своїми демонами, не завжди буде тим місцем, куди ми зайдемо
добровільно. Але саме в цій боротьбі ми опрацьовуємо проблеми, прояснюємо свої
почуття і налагоджуємо комфорт із самими собою. Тоді налагодження комфорту в
усамітненні — це невіддільна частина зміцнення нашого зв’язку із собою, а отже,
й уможливлення нашого зв’язку з іншими. Парадоксально, але факт: усамітнення
захищає від самотності.
Про вплив хронічної
самотності:
Коли ви хронічно
самотні — у дитинстві чи дорослому віці, — самотність просочується глибоко у
ваш спосіб мислення. Вона забарвлює ваші думки практично про все, особливо про
ваш характер. Ви уявляєте себе невдахою. Переживаєте, що вам буде самотньо,
навіть коли ви в компанії людей. А найдеструктивніше те, що ви ставите під
сумнів свою цінність, думаючи, що з вами щось фундаментально не так і тому вам
так болить.
Про дружбу:
На жаль, багато людей
плутають дружбу з діловими стосунками, вбачаючи в людях джерело соціального або
професійного статусу чи матеріальних благ. Доктор Роналд Шарп, який викладає
курс літератури про дружбу в Вассар-коледжі, нарікав на цю плутанину у своєму
інтерв’ю 2016 року. У дружбі «найголовніше не те, що людина може для вас
зробити, а те, хто ця людина і ким ви обоє можете стати у присутності одне
одного, — сказав він. І додав: — Поняття “не робити нічого, просто проводити
разом час” нині стало свого роду втраченим мистецтвом». Створювати перепони для
взаємності може й самотність. Бо коли ми самотні, нагальна незадоволеність власних
соціальних потреб може ускладнювати для нас розуміння, шанування і реагування
на потреби інших — навіть якщо це наші друзі. У своєму інтерв’ю 2017 року
журналу The Atlantic Джон Качіоппо пояснив, що самотність може зробити нас
занадто нетерплячими, зацикленими на собі й поглинутими власним емоційним
станом. Тому, навіть коли при зустрічі з близькими друзями, якщо ми самотні й
занадто довго були наодинці із собою, то можемо мимоволі перегнути палицю,
розмовляючи трохи швидше й довше, ніж за звичайних обставин, бо ми прагнемо
почуття зв’язку.»
#Книга_тижня #Бестселер #Ментальне здоров’я
Немає коментарів:
Дописати коментар