Неквапно читала «Три долі» Марка Вовчка і, впиваючись
колоритною живою мовою та, слідкуючи за розвитком подій і непростими любовними
перипетіями, відчула деякі асоціації. Звісно, що із одним вельми інтересним
твором іншої нашої геніальної авторки – Ольги Юліянівни Кобилянської, що й
недивно, бо останнім часом добряче «підсіла» на її літературний доробок. Але
спершу кілька слів про «Три долі».
Хима, Катря,
Маруся – три головні героїні цієї повісті зовсім різні за характерами і доля у
кожної складається по-своєму. Вірніше, авторка дає можливість вибору кожній з
цих дівчат – безперечно, з огляду на обставини та час, у якому їм судилося
жити, але у цьому уже був і певний
виклик епосі, і уставленим звичаям. Вибір, якщо вже геть одверто, невеликий був
тоді для жіноцтва, особливо із тієї верстви суспільства, яку зазвичай у своїх
творах оспівувала Марко Вовчок - селянок: як не заміжжя, то в монастир тобі
дорога або лишайся сама вік вікувати. Проте, навіть при такій небагатій
«пропозиції» кожна намагається йти своїм шляхом.
Життєрадісна та повна енергії Катря не може змиритися з
тим, аби той, кого кохає, на серці іншу мав – най навіть і засватати її, Катрю,
хоче… Обирає чернечий постриг всупереч волі батька та без його благословення і,
ревно молячись та рятуючи душу, втрачає найкращу частинку цієї душі і стає
«якась захолоділа».
Тиха та слухняна
Маруся виходить заміж з великого кохання… На жаль, нерозділеного, але також
свідома свого вибору, бо ладна лишитися одна і не скоритись ймовірним присилуванням
матері до шлюбу з нелюбом. В результаті бідує, рано втрачає зовнішню
привабливість, але тішиться тим, що усі трійко її дітей схожі на чоловіка, адже
«весело, як є з ким радіти, та й те добре, коли є об кім поплакати. Їй же богу
моєму, добре! Гірка, та жива вода,
кажу вам…» Найщасливіше складається життя виваженої та поміркованої Хими.
Можливо тому, що сирота і покладатися звикла лише на себе. І, хоч свідомо
лишається без пари, що було на той час досить сміливим вибором, але не
самотньою: «Я живу собі придобно на своїй селитьбі. Сусіди до мене ходять, а я
знов до їх – довідуємось. Радимось, як городи засіваємо; вкупі наш одпочинок у
свято». Зверніть увагу на «придобно», «селитьба» - тільки в одному реченні два
розкішних слова, а скільки їх у самій повісті – здуріти можна від цих яскравих
діалектизмів, філігранних синтаксичних зворотів та живої народної мови. Недарма
ж сам Тарас Григорович колись на запитання Івана Тургенєва: «Кого потрібно
читати, аби вивчити вашу мову?», відповів, не вагаючись: «Марка Вовчка – він
один нашу мову знає!».
І вся ота соковита
некваплива оповідь у «Трьох долях» ведеться від імені Хими. Так само, як у
«Меланхолійному вальсі» Ольги Кобилянської, одній із трьох героїнь – Марті –
відведена роль оповідачки і це через її оптику ми оцінюємо ситуацію, події та характери.
Отже, Марта, Ганнуся та Софія Дорошенко в противагу Хими, Катрі та Марусі. До
речі, зважте на етимологію по прізвищу лише однієї дівчини у «Меланхолійному
вальсі», що є невипадковою, на мій погляд, ідентифікацією і на цю тему можна зробити
окремий допис. Втім, нині я хочу закцентувати на іншому: як, все ж таки,
змінилися можливості та «пропозиції від долі» для жіноцтва за менш, аніж п’ятдесят
років, котрі відділяють ці два літературні твори. Та й самі головні героїні уже
не прості селянки, а інтелігентки, котрі, хоч із певними труднощами, але рішуче
завойовують собі позиції і у реальному житті, і у мистецьких витворах…
Немає коментарів:
Дописати коментар