#Неквапливе_читання "Три долі" Марка Вовчка

 

Неквапно читала «Три долі» Марка Вовчка і, впиваючись колоритною живою мовою та, слідкуючи за розвитком подій і непростими любовними перипетіями, відчула деякі асоціації. Звісно, що із одним вельми інтересним твором іншої нашої геніальної авторки – Ольги Юліянівни Кобилянської, що й недивно, бо останнім часом добряче «підсіла» на її літературний доробок. Але спершу кілька слів про «Три долі».

 Хима, Катря, Маруся – три головні героїні цієї повісті зовсім різні за характерами і доля у кожної складається по-своєму. Вірніше, авторка дає можливість вибору кожній з цих дівчат – безперечно, з огляду на обставини та час, у якому їм судилося жити, але у цьому уже  був і певний виклик епосі, і уставленим звичаям. Вибір, якщо вже геть одверто, невеликий був тоді для жіноцтва, особливо із тієї верстви суспільства, яку зазвичай у своїх творах оспівувала Марко Вовчок - селянок: як не заміжжя, то в монастир тобі дорога або лишайся сама вік вікувати. Проте, навіть при такій небагатій «пропозиції» кожна намагається йти своїм шляхом.

Життєрадісна та повна енергії Катря не може змиритися з тим, аби той, кого кохає, на серці іншу мав – най навіть і засватати її, Катрю, хоче… Обирає чернечий постриг всупереч волі батька та без його благословення і, ревно молячись та рятуючи душу, втрачає найкращу частинку цієї душі і стає «якась захолоділа».

 Тиха та слухняна Маруся виходить заміж з великого кохання… На жаль, нерозділеного, але також свідома свого вибору, бо ладна лишитися одна і не скоритись ймовірним присилуванням матері до шлюбу з нелюбом. В результаті бідує, рано втрачає зовнішню привабливість, але тішиться тим, що усі трійко її дітей схожі на чоловіка, адже «весело, як є з ким радіти, та й те добре, коли є об кім поплакати. Їй же богу моєму, добре! Гірка, та жива вода, кажу вам…» Найщасливіше складається життя виваженої та поміркованої Хими. Можливо тому, що сирота і покладатися звикла лише на себе. І, хоч свідомо лишається без пари, що було на той час досить сміливим вибором, але не самотньою: «Я живу собі придобно на своїй селитьбі. Сусіди до мене ходять, а я знов до їх – довідуємось. Радимось, як городи засіваємо; вкупі наш одпочинок у свято». Зверніть увагу на «придобно», «селитьба» - тільки в одному реченні два розкішних слова, а скільки їх у самій повісті – здуріти можна від цих яскравих діалектизмів, філігранних синтаксичних зворотів та живої народної мови. Недарма ж сам Тарас Григорович колись на запитання Івана Тургенєва: «Кого потрібно читати, аби вивчити вашу мову?», відповів, не вагаючись: «Марка Вовчка – він один нашу мову знає!».

 І вся ота соковита некваплива оповідь у «Трьох долях» ведеться від імені Хими. Так само, як у «Меланхолійному вальсі» Ольги Кобилянської, одній із трьох героїнь – Марті – відведена роль оповідачки і це через її оптику ми оцінюємо ситуацію, події та характери. Отже, Марта, Ганнуся та Софія Дорошенко в противагу Хими, Катрі та Марусі. До речі, зважте на етимологію по прізвищу лише однієї дівчини у «Меланхолійному вальсі», що є невипадковою, на мій погляд, ідентифікацією і на цю тему можна зробити окремий допис. Втім, нині я хочу закцентувати на іншому: як, все ж таки, змінилися можливості та «пропозиції від долі» для жіноцтва за менш, аніж п’ятдесят років, котрі відділяють ці два літературні твори. Та й самі головні героїні уже не прості селянки, а інтелігентки, котрі, хоч із певними труднощами, але рішуче завойовують собі позиції і у реальному житті, і у мистецьких витворах…

А воно, життя, не стоїть на місці і нині нікого не дивує вже жінка-художник, жінка-лікар, жінка-професор, жінка-водій і, я впевнена, якби хтось зараз вирішив продовжити традицію Марка Вовчка та Ольги Кобилянської і взявся за опис трьох сучасних героїнь, то одна з них точно мала би долю жінки-воїна. Не знаю, добре це чи погано, бо перша жінка в світі, котра була офіційно зарахована на військову службу в званні офіцера – українка Олена Степанів, пройшовши звитяжний бойовий шлях, зробила висновок, що війна і жінка – то речі  несумісні і неприродні, а головне її призначення  зовсім в іншому… Але ми не обираємо епоху, в якій живемо і тому мусимо приймати її виклики, а багато героїнь нашого часу перебувають нині на передньому краї оборони. Дай Боже їм повернутися не на щиті, а зі щитом і витворити собі та Україні безмежно щасливу долю. Героям також, бо вони приречені один на одного – наші героїчні герої та героїні. Слава нації! Смерть ворогам! 

Лілія Бондарук

#Неквапливе_читання