Сьогодні, у рамках літературних подорожей, я хочу
запропонувати вам «віртуальну екскурсію» сторінками роману англійської письменниці ХХ ст. Дафни дю Мор’є
«Ребекка», який можна віднести до жанру «садибного роману». Саме загадковою садибою Мендерлі із знаменитого роману письменниці ми і будемо віртуально подорожувати.
Літературний жанр «садибний роман» був дуже популярний в Англії, країні високорозвиненої садибної культури, особливо наприкінці XVIII – на початку ХІХ ст. Стиль був характерним для таких авторів, як Елізабет Інчбальд, Марія Еджворт, Дж. Остен та ін. Письменниками часто використовувався прийом, коли образ садиби ставав своєрідним портретом героя, доповнюючи його. Наприклад, важливе місце у романі «Гордість та упередження» займає опис чудового маєтку Пемберлі, що підкреслює статус головного героя - містера Дарсі. На думку деяких авторів, в основі образу маєтку Пемберлі лежить один з найрозкішніших «будинків-скарбниць» Англії - садиба Чатсуорт-хаус біля Бейкуела в Дербішірі. Хоча Пемберлі лише вигадана садиба, вона торкнулася серця багатьох і читачі, закриваючи книгу, з радістю залишаються впевненими у добробуті маєтку.
На жаль, зовсім інакше складеться доля іншої
вигаданої садиби з гучним ім'ям Мендерлі, про яку через півтора століття після занепаду
«садибних» романів напише Дафна дю Мор'є у книзі «Ребекка». Знаменитий початок
роману: «Минулої ночi менi наснилося, що я знову приiхала в Мендерлей…» - увійшов
в історію літератури ХХ ст. Садиба практично є героєм твору та відіграє в ньому
значну роль.
Героїня з сумом та захопленням описує прекрасний
маєток: «Нiби стою перед залiзною брамою, що веде до алеї, i якийсь час не можу
ввiйти, оскiльки грати передi мною зачиненi. На воротях – замок i ланцюг. Увi
снi я покликала сторожа, але менi нiхто не вiдповiв, i, придивившись уважнiше
крiзь поiржавiлi грати, я побачила, що в сторожцi не було нi душi.
Над димарем не вився дим, а крихiтнi загратованi
вiкна зяяли пусткою. Затим, як це буває у сновид, я раптом вiдчула в собi
надприроднi здiбностi й, немов дух, пройшла крiзь перешкоду, що постала передi
мною. Алея звивалася попереду, вигиналася i збочувала, як завжди, однак,
простуючи далi, я побачила, що вона все-таки змiнилася – зробилася вузькою й
занедбаною, зовсiм не такою, якою ми ii знали…»
«Це
був Мендерлей, наш Мендерлей, таємничий i мовчазний, яким вiн i був завжди,
його сiре камiння виблискувало в мiсячному сяйвi мого сну, а у вiкнах iз
середниками вiдображалися зеленi галявини й тераса. Час був неспроможний
зруйнувати нi бездоганну симетрiю цих стiн, анi саме мiсце – коштовний камiнь у
заглибинi долонi.
Тераса спускалася до галявин, а галявини
простягалися аж до моря, i, розвернувшись, я побачила срiбне, осяяне мiсяцем
плесо, що нагадувало озеро, чий спокiй не порушували нi вiтер, нi гроза. Жоднi
хвилi не бентежили цих примарних вод, i жодна гнана вiтром iз заходу хмара не
затьмарювала чистоти блiдого неба. Я знову повернулася до будинку, i хоча вiн
стояв незайманий, неторканий, нiби ми полишили його лише вчора, я помiтила, що
сад, як i гай, пiдкорився закону джунглiв».
Похмуро-готичний стиль твору тримає читача в
напрузі і передчутті біди. За кожним,
хто входить у маєток Мендерлі, немов тінь слідує його колишня господиня
Ребекка. Мендерлі - справжня архітектурна перлина, фамільний маєток де Вінтер, де пройшло життя не одного покоління родини.
Відомо, що Мендерлі мав свій прототип – маєток XVII в. Менабіллі в містечку
Фой (пишеться Fowey, читається Фой), що
в англійському Корнуоллі.
Саме Корнуолл було головною
пристрастю у житті Дафни дю Мор'є. Садибу Менабіллі письменниця добре знала,
орендувала майже два десятки років і навіть вкладала у реставрацію маєтку усі
свої гроші. Не дивно, що він стає зразком садиби у романі «Ребекка».
Роман Дафни дю Мор’є починається і закінчується образом знищеної садиби. Ребекка
безжалісно відібрала найдорожче, що було у Максима Вінтера, – його будинок, його
Мендерлі… Але ось парадокс: хоча описаний у книзі маєток згорів вщент, він успішно продовжує своє життя у реальності!
В будинку, відомому як Менабіллі, Дафна дю Мор’є прожила більше 26 років. Маєток з першої
миті, коли вона побачила його у 1926 році, і до останнього дня
життя зачаровував, надихав і захоплював її. Після багатьох років
планування та мрій Менабіллі, поблизу Ґріббін-Хед у Корнуоллі, нарешті став
сімейним будинком Дю Мор’є, - їй вдалося
вмовити родину Решлі, власників, здати
його їй в оренду.
Менабіллі у 17 столітті
Враховуючи вік будинку, не дивно, що
історії Менабіллі просочуються із самих стін. Побудований у 1596 році Джоном Решлі,
головою родини, будинок відіграв важливу роль у багатьох розділах місцевої
історії. Він пережив політичні потрясіння та руйнівні удари долі. Під час
громадянської війни (1641–1651) Менабіллі, на той час один із найкращих
особняків у Корнуоллі, було пограбовано та майже знищено. Його
власника-рояліста Джонатана Решлі зачинили в замку Сент-Моус. І Менабіллі
вперше загинув...
Але будинок був врятований і майже повністю
перебудований його 4 -м власником Філіпом Решлі в 1710 році. Навколо
фешенебельного сімейного будинку виросли красиві ландшафтні сади, повні
екзотичних і рідкісних рослин. А трохи більше ніж через сто років Менабіллі
знову був у руїнах. Цього разу ледь не знищила будинок пожежа.
У 1824 році , під час реконструкції будинку було
зроблено досить вражаюче відкриття: у невеликій прихованій кімнаті був
знайдений скелет молодого чоловіка. Цей дивний епізод в історії будинку захопив
уяву Дю Мор’є і став натхненням для її нової книги. Тіло в таємній кімнаті було
включено як частину сюжету у твір «Королівський генерал» , дія якого
відбувається в Корнуолі під час громадянської війни.
У садах Менабіллі
Живучи в Менабіллі, Дафна написала ще 16 книг, у тому числі романи « Моя двоюрідна сестра Рейчел» і «Будинок на березі», а також низку науково-популярних публікацій, у тому числі « Зникаючий Корнуол» . Але Дафна дю Мор’є ніколи не була власницею Менабіллі, сім'я Решлі лише здавала його їй в оренду , яка у 1969 році завершилася. Дафна писала: «Є рослина, мандрагора, яка кровоточить і кричить, коли її висмикують, і саме це я відчувала, покидаючи Менабіллі».
Сім’я переїхала до Кілмарта всього за пару миль
звідси, і хоча вона була щаслива там і продовжувала писати, серце Дафни
належало Менабіллі. В один з квітневих днів 1989 року сильні вітри здіймали
море, а дощ вибивав вікна в Кілмарті. Незважаючи на погоду та слабке здоров’я,
Дафна попросила свою подругу Маргарет Робертсон відвезти її до бухти Прідмут,
найближчого пляжу до Менабіллі, де вона та сім’я провели багато щасливих днів. Дафна
вийшла з машини й кілька хвилин спостерігала за хвилями. Потім вона попросила,
щоб її відвезли до Менабіллі. Це був її останній візит. Через три дні письменниця
померла уві сні.
Містечко Фой у Корнуоллі, де знаходиться маєток Менабіллі.
Внаслідок популярності роману ім'я «Мендерлі»
стало надзвичайно популярним як назва для маєтків і звичайних будинків.
Наприклад, ірландська співачка Енія перейменувала свій Дублінський замок на
замок Мендерлі.
З
літератури образ маєтку Мендерлі проникнув в інші види сучасного мистецтва. Так, Мендерлі
з'являється у кіно- та телевізійних екранізаціях роману: фільмі 1940 р.
Альфреда Хічкока, телесеріалі 1997 р. та фільм 2020 р. Бена Уітлі. Дія фільму датського режисера Ларса фон Трієра «Мендерлей» (2005)
розгортається в подібному заміському маєту з численною прислугою. «Замок
Мандерлі» фігурує в одному з фантастичних творів Кіма Ньюмана «Анно Дракула»,
де зображується альтернативна історія Великобританії ХІХ ст. Нарешті, у романі
Стівена Кінга «Мішок з кістками» (1998
р.) «Мендерлі» – це таємничий напівізольований будинок біля озера в штаті Мен,
що існує у снах головного героя Майка Нунана .
Марина Місюк
#Літературні_подорожі
Немає коментарів:
Дописати коментар