#Літературні_подорожі Ден Браун "Інферно". Частина 2. Подорож Флоренцією.

 

Сьогодні ми продовжуємо подорожувати  Флоренцією з романом Дена Брауна «Інферно. І об’єктом нашої «Літературної екскурсії» є По́нте Ве́ккіо (італ. Ponte Vecchio) — міст через річку Арно у Флоренції, розташований неподалік від знаменитої галереї Уффіці. Відкритий у 1345 році. Є одним із символів міста.

Понте-Веккіо - найдавніший міст Флоренції і єдиний, що зберіг свій первісний вигляд. Перший міст на цьому місці був побудований ще за часів давньоримської доби. На місці старого дерев'яного мосту, що перетинав річку Арно ще з римських часів, у 1345 році за проєктом архітектора Нері ді Фйораванте (італ. Neri di Fioravante) було побудовано кам'яний міст з трьох арок. Відмітною рисою мосту стали будинки, що тісняться по обидві його сторони. Під час Другої світової війни Понте Веккіо не був зруйнований, як усі інші історичні мости Флоренції.

                                         Понте Веккіо на фотографії Карло Броджі (до 1925 року).

Але повернемось до детективного роману Дена Брауна. Профессор Ленґтон і Сієнна Брукс, втікаючи від переслідувачів прямують коридором Вазарі (про нього я розповім пізніше, у наступному дописі), розташованим над мостом Понто-Веккіо:

«Вони підійшли до панорамного вікна, визирнули назовні й побачили, що перебувають високо над Понте Веккіо, середньовічним кам’яним мостом, який тепер слугує пішохідним переходом до Старого міста. Під ними перші групи ранкових туристів милувалися базарчиком, який влаштовували на містку ще з п’ятнадцятого століття. 

Нинішні продавці — здебільшого золотарі та ювеліри, але так було не завжди. Спочатку на Понте Веккіо розташовувався великий відкритий ринок м’яса, але торгувати м’ясникам заборонили тисяча п’ятсот дев’яносто третього року, коли сморід протухлого м’яса проникнув до коридору Базарі й долетів до чутливих ніздрів великого герцога.

Ленґдону пригадалося, що десь на цьому містку було скоєно один із найгучніших злочинів в історії Флоренції. Тисяча двісті шістнадцятого року молодий дворянин на ім’я Буондельмонте відмовився заради свого істинного кохання від шлюбу з розрахунку, який організувала його родина.

Смерть дворянина довго вважали «найкривавішим флорентійським убивством», бо вона дала поштовх до розколу між двома потужними й впливовими політичними угрупованнями — гвельфами й гібеллінами, які розпочали безпощадну війну кланів, що тривала сторіччями. Ця політична ворожнеча призвела й до вигнання Данте з Флоренції, тож поет із гіркотою увіковічнив цю подію у своїй «Божественній комедії»:

О, Буондельмонте,

Наслухавшись чужих порад,

Уникнув ти своєї шлюбної обітниці —

Й накликав величезне лихо!

І донині біля місця вбивства можна побачити три меморіальні дошки, на кожній із яких цитуються різні рядки з шістнадцятої пісні Дантового «Раю». Одна була встановлена на вході до Понте Веккіо, і в ній зловісно заявлялося таке:

Флоренція, за примхою лихої долі,

Принесла його в жертву на цьому містку

Тому скаліченому кам’яному стражу,

І закінчилися її щасливі й мирні дні.

Ленґдон перевів погляд від містка на каламутні води, які той місток перетинав. На сході його манила самотня вежа Палацо Веккіо».

Протягом багатьох століть міст служив місцем жвавої торгівлі. Існує припущення, що саме тут зародилося поняття банкрутства: коли торговцю не було чим віддавати борги, прилавок, на якому він розміщував свої товари («banco»), розламувався («rotto») вартою, надісланою туди. Ця практика стала називатися "bancorotto" (розбитий прилавок; можливо, ця назва походить від "banca rotta", що означає "зруйнований банк"). Через брак прилавка продавець вже не міг щось продати.

Далі буде…

 Фото, текст Марини Місюк. 

#Літературні_подорожі