#Неквапливе_читання Дніпрова Чайка.

 

 

Єрихонська рожа

Дніпрова Чайка

Я бачила квітку – з святої землі

Побожні прочани до нас занесли:

Без пахощів, сіра, посохла, негожа,

Та квітка була «єрихонськая рожа».

«Це дивная квітка», прочанин сказав,

Поклав на долоню, водою полляв,

І – диво! Рослина прочнулася враз,

В очах розгорнулась, в очах розцвілась.

Отак же часами, як рожа пустині,

Міняється серце од ласки в людині.

 

Як гарно та тепло від цієї поезії, еге ж? І аналізувати її не хочеться, бо то текст не для бурхливого обговорення, а для зігрівання душі та неквапливого читання…

Хіба що, кілька слів про авторку, знану нами як Дніпрова Чайка. Хоча, а чи вже так насправді добре «знану» - от в чому майже гамлетівське питання. Адже творчість цієї пані була довгий час закрита від широкого загалу та й нині не вельми популяризується. На жаль, бо лірика її ніжна, щира та співоча, а оповідання не тільки насичені насправді гарною та чистою народною мовою (чого так бракує нині більшості із сучасних письменників) – вони ще й багато в чому новаторські. Зокрема, її «Морські малюнки» були першими творам української літератури на «морську» тематику та збагатили її новими художніми образами. До того ж, це ще й поезія в прозі або, як її ще називають, «ритмічна проза». Агов, репери, для вас тут заховані правдиві перлини для натхнення, а майстер-клас який крутезний!

Багацько сил і наснаги наша Дніпрова Чаєчка віддала і справі виховання майбутнього нації, створивши для маленьких читачів чимало чудових віршів, оповідань, казок, лібрето дитячих опер «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Краплі-мандрівниці» , «Зима і весна», «Проводи Сніговика-Снігуровича».   До речі, це були перші українські дитячі опери і музику до них написав сам корифей - Микола Лисенко. І першими їх виконавцями  були не професійні співаки, а дітки «громадівців» з українських родин Херсонщини та Одещини. Ага, саме із тих теренів нашої з вами святої землі, де начеб то і України ніколи не було, адже нам завше ті краї демонстрували як мультикультурні: така собі «Адєса-мама – жемчужина у моря», «папа-Хєрсон з укусними арбузамі» і свідомо затирали багатющий культурний пласт, котрим збагатив ці родючі землі закорінений там народ. Як і те, приміром, що  саме у тих краях наприкінці 19-го століття збирався етнографічний матеріал для російсько-українського словника Михайла Комарова, котрий поставив величезну крапку у питанні самобутності української мови для російських пропагандистів (адже до одного московського слова давалися щедрі та соковиті розсипи слів українських) – то якось зовсім не афішувалось. І одною із таких трудолюбивих бджілок, котра долучилась до тієї праці, була Дніпрова Чайка – Людмила Олексіївна Березіна. Донька російського священика, у котрої верх взяла кров матері-козачки та українське оточення, бо ж народилася у гирлі Дніпра – там, де тоді ще справді, ревуча та бурхлива, річка впадає у Чорне море і все навкруги просто пінилося яскравою народною самобутністю – ось звідки у неї ця україноцентричність та літературний псевдонім. Чи не тому, власне, не популяризувалась її творчість, бо геть заперечувала космополітичну парадигму буття наших південних теренів… Сподіваюсь, мені вдалося хоч трішки окропити «незлим тихим словом», немов цілющою водою єрихонську рожу, постать цієї прекрасної талановитої пані та дати вам файний стимул до неквапливого читанняJ        

 Лілія Бондарук

#Неквапливе_читання