Продовжую йти «Через кладку» Ольги Кобилянської.
Неквапно, з філіжанкою кави, насолоджуючись кожним ковтком напою та вишуканим
словом повісті, котру, якщо відверто, можна було би й запоєм прочитати, бо ж
цікаво – як там складеться все у тої непередбачуваної Мані Обринської та
виваженого Богдана Олеся і чи складеться щось взагалі, бо Ольга Юліянівна не
була прихильницею голлівудських геппі-ендів, хоча й мала особливе шанобливе
ставлення до кінематографа – втім, це вже зовсім інша історія, яка потребує
окремої розповіді. А нині мені хочеться зацитувати вам невеличкий уривочок від ЕМАНСИПАТКИ Кобилянської, яка і в
«Царівні», і в «Через кладку», і…всюди червоною ниткою снує оте своє головне
для сучасної жінки «стати сама собі
ціллю». І тут раптом ось це: «Ви вірите, що, осягнувши колись самостійність
і незалежність матеріальну, здобудете вже тим справдішнє щастя. Але колись ви,
може, і гірко покаєтесь того. Та так звана самостійність і незалежність буває в
жінки іноді дуже гірка і сумна. Гадаєте, ми вже такі щасливі, добившись свого
становища? Ні, якраз тоді стаємо ми правдивими рабами і невільниками нашого
фаху-хліба. Поганими, затупленими рабами, що лиш в поодиноких украдених хвилях
мають змогу жити після свого ліпшого , ніяким матеріальним вимогам не
підчиненого розуму. Я лиш вас питаюсь, а ставлю се питання почасти і взагалі. До
чого доведе остаточна жінка-урядничка в вищім смислі? До більшої досконалості
свого типу, роду? О, ні, панно Маню… се – ніколи. Те, що вона здобуде на ШИРИНІ СВІТОГЛЯДУ, втратить вона НА ГЛИБИНІ ДУШЕВНІЙ…» Є над чим
замислитись, чи не так? Отож, пані та панни, не біжімо за скороминущими гендернутими ідеями та, стаючи сама собі ціллю і розширюючи світогляд (бо без цього теж ніяк ), не
забуваймо «плекати білі лілії на глибині
своєї душі». Панів се теж, до речі, стосуєтьсяJ
Ліля Бондарук
#неквапливе_читання #Читай_на_Волі_2
Немає коментарів:
Дописати коментар