#неквапливе_читання "Через кладку". Кобилянська О.Ю.

 

Продовжую йти «Через кладку» Ольги Кобилянської. Неквапно, з філіжанкою кави, насолоджуючись кожним ковтком напою та вишуканим словом повісті, котру, якщо відверто, можна було би й запоєм прочитати, бо ж цікаво – як там складеться все у тої непередбачуваної Мані Обринської та виваженого Богдана Олеся і чи складеться щось взагалі, бо Ольга Юліянівна не була прихильницею голлівудських геппі-ендів, хоча й мала особливе шанобливе ставлення до кінематографа – втім, це вже зовсім інша історія, яка потребує окремої розповіді. А нині мені хочеться зацитувати вам невеличкий уривочок від ЕМАНСИПАТКИ Кобилянської, яка і в «Царівні», і в «Через кладку», і…всюди червоною ниткою снує оте своє головне для сучасної жінки «стати сама собі ціллю». І тут раптом ось це: «Ви вірите, що, осягнувши колись самостійність і незалежність матеріальну, здобудете вже тим справдішнє щастя. Але колись ви, може, і гірко покаєтесь того. Та так звана самостійність і незалежність буває в жінки іноді дуже гірка і сумна. Гадаєте, ми вже такі щасливі, добившись свого становища? Ні, якраз тоді стаємо ми правдивими рабами і невільниками нашого фаху-хліба. Поганими, затупленими рабами, що лиш в поодиноких украдених хвилях мають змогу жити після свого ліпшого , ніяким матеріальним вимогам не підчиненого розуму. Я лиш вас питаюсь, а ставлю се питання почасти і взагалі. До чого доведе остаточна жінка-урядничка в вищім смислі? До більшої досконалості свого типу, роду? О, ні, панно Маню… се – ніколи. Те, що вона здобуде на ШИРИНІ СВІТОГЛЯДУ, втратить вона НА ГЛИБИНІ ДУШЕВНІЙ…» Є над чим замислитись, чи не так? Отож, пані та панни, не біжімо за скороминущими  гендернутими ідеями та, стаючи сама собі ціллю і розширюючи світогляд (бо без цього теж ніяк ), не забуваймо «плекати білі лілії на глибині своєї душі». Панів се теж, до речі, стосуєтьсяJ    

Ліля Бондарук  

 

#неквапливе_читання #Читай_на_Волі_2