Данське слово «hygge», як і шведське «lagom», не має точного перекладу на інші
мови світу. Та, на відміну від lagom, ніхто точно не знає його походження. Є версія,
що воно споріднене з англійським словом «hug», що в перекладі значить – «обіймати»;
його ще пов’язують з давньоскандинавським hygga, що означає «утішати», котре, в
свою чергу походить від… Втім, як казав один з найвидатніших філософів нашого часу
Вінні-Пух: «Емоція не називається, вона відчувається». Якщо коротко, то hygge –
це коли за вікном негода, а ти одягаєш теплі вовняні шкарпетки, вмикаєш улюблену
музику (не важкий рок, а щось душевне та мелодійне), загортаєшся в м’який плед,
обіймаєш улюбленого кота і дивишся на вогонь (в ідеалі – в каміні, але можна й свічку
запалити), смакуючи межи ділом гарячим глінтвейном… Все це, безумовно, дуже спрощено
та приблизно, але передає основне - настрій затишку та комфорту з почуттям благополуччя
і задоволеності.
Моє зацікавлення hygge розпочалося кілька років тому, коли до рук потрапила
«Маленька книга хюге. Як жити добре по-данськи». Її автор – Мік Вікінг – засновник
і керівник Дослідного інституту щастя в Копенгагені. Інститут щастя – звучить круто
і відразу уявляється щось величне та помпезне. Хоча, насправді інститут щастя –
це сам Мік Вікінг та його четверо помічників, котрі орендують невеличкий офіс. Ну,
і ще кілька експертів по всьому світу. Вони досліджують рівень щастя різних країн
та національностей і по усіх показниках Данія ставала лідером у тому рейтингу найчастіше.
То з чого ж складаються секретні інгредієнти їхнього щастя? Давайте розбиратися.
Звісно, що в Данії дуже хороший рівень життя та заробітна платня у її громадян
висока. Але половину тієї платні вони віддають державі у вигляді податків. В чому
ж тут щастя, коли у тебе забирають половину грошей? Та ще й при огидній данській
погоді, котра здатна будь-кого ввести в безпросвітний перманентний депресняк. Але
данці відносяться до цього як до інвестицій в своє життя та майбутнє, в суспільство,
в державу, котра забезпечує їм, в результаті, красиве та якісне життя. Сплачуючи
великі податки, вони живуть в упорядкованих будинках, їхні міста потопають не в
смозі, а в зелені (наперекір несприятливому клімату), вони мають зручні велодоріжки
для свого улюбленого транспорту, у них безкоштовне медичне обслуговування та освіта…
До речі, цікавим фактом є те, що усі, без винятку, студенти отримують в Данії
стипендію у розмірі 760 євро на місяць. Незалежно від того, який рівень доходів
має сім’я. Здавалось би, навіщо платити мажорам? Але, як це не парадоксально, сімейний
достаток не завжди гарантує нащадкам свободу вибору. Часто багатим батькам притаманно
нав’язувати дітям вибір професії. Вони платять та можуть легко натиснути на дітей.
А система високих стипендій дозволяє кожній молодій людині вирішувати, де вона має
навчатися, не озираючись на гаманець батьків. Дуже показовий приклад справжньої
турботи держави про своїх громадян, чи не так?
До слова, читаючи «Маленьку книгу хюге», я наштовхнулася на одне невеличке речення
у підзаголовку СВІТЛО, котре викликало у мене мало не істерику: «Зайдіть на гостину
до вбогої студентки – і в закутку її тридцяти двометрової квартирки ви таки побачите
лампу Вернера Пантона за 1000 євро». Подумати тільки, тридцяти
двометрова КВАРТИРКА для однієї ВБОГОЇ студентки… Та у нас в таких квартирках по
три покоління однієї родини водночас мешкає дуже часто. Про х’югні лампи Вернера
Пантона, Пола Геннінгсена чи родини Клінт – невід’ємних атрибутів данських домівок
- взагалі мови немає. Адже навіть їхній бюджетний варіянт доступний далеко не кожному
моєму співвітчизнику, але вповні по кишені пересічній вбогій данській студентці,
котрій, звісно, довелося неабияк стягнути пасок, аби облаштувати у своїй крихітній
тридцяти двометровій квартирці затишний hygge-закуток… Ну так, я іронізую, бо, ніде
правди діти, трішки таки заздрю отим бідолашним данським студентам.
Ще одна причина щастя данців – уміння балансувати між роботою та особистим.
Для них надзвичайно важливо, аби робота була частиною їхнього життя, але аж ніяк
не усім життям; аби на роботі можна було насолоджуватися тим процесом, котрим вони
займаються і, в той же час, після роботи вони зможуть піти звідтіля з чистою совістю
і увесь вечір не думати про свої професійні обов’язки та проблеми, а просто відпочивати
так, як їм того хочеться. Робочий день у данських офісах триває з 8:00 до 16:00.
Збирати працівників на нараду за годину до його закінчення не прийнято, адже можна
не вкластися у регламент та й самі працівники уже налаштовані на особисті справи,
а ті, у кого маленькі діти, взагалі, уже пішли додому. Так само, як і у Швеції,
працювати понад норму там вважається поганим тоном.
А от зробити перерву на чай-каву зі смаколиком – дуже по-данськи. Як пише Мік
Вікінг у своїй книзі: «Тістечка є звичним явищем у наших офісах. Тістечка й випічка
роблять усе хюгнішим, а також створюють невимушену атмосферу на ділових зустрічах».
Також немає швидшого способу, аби створити в офісному приміщенні hygge, аніж
засвітити там кілька свічок. Американський посол у Данії, Руфус Гіффорд, каже про
данську любов до свічок таке: «Розумієте, вони не тільки у вітальні – вони всюди.
У класах, у залах засідань. І от ти американець, і ти думаєш: а як же пожежна безпека?
Хіба можна тримати відкритий вогонь у класі? А для данців це щастя, емоційний комфорт».
Взагалі, щоб перетворити свою роботу на більш хюгну, тобто невимушену, затишну
та однаково приємну для всіх, данці не обмежуються тістечками та свічками. Знову
процитую Міка Вікінга: «Я беру багато інтерв’ю в рамках своїх досліджень і завжди
віддаю перевагу можливості посидіти на канапі з журналістами та як слід з ними поспілкуватися,
замість сам на сам закритися в стерильному офісному приміщенні, утупившись одне
в одного через офісний стіл». Ну і, нарешті, тримати на роботі пару теплих вовняних
шкарпеток також є звичною справою для данців, адже якщо вам зимно, то це вже не
hygge.
Зауважу, що й умовам праці у Данії можна лише позаздрити і я прекрасно розумію,
що закликати брати приклад з данців не варто, адже усі люди різні, мають свої особливості
та, далеко не у всіх є можливість працювати з 8:00 до 16:00. У декого тільки дорога
на роботу займає зо дві години; з роботи, відповідно, теж. Але деякі ідеї для натхнення
запозичити, все ж, не завадило б.
Щасливим данців робить і така особливість їхнього менталітету, як уміння знайти
в собі сили змінити своє життя на краще. Приміром, якщо їм не подобається їхня робота,
або не все гаразд в особистих відносинах, або просто мають якусь гризоту, то вони
намагаються це якось виправити чи видалити зі свого життя. Данці не будуть страждати
на поганій роботі, якщо вона їм вельми не до душі та приносить неприємні емоції.
Адже вони хочуть насолоджуватися життям, а не терпіти погану роботу та несимпатичних
людей в найближчому оточенні; не миритися з незрозумілими відносинами в сім’ї, якщо
вони дратують та реально роблять існування поряд з партнером нестерпним. Гарна риса
національного характеру, еге ж? І навіть не натякайте їм на «стерпится-слюбится»
- вони вас просто не зрозуміють.
Ще один пункт, котрий робить життя данців кращим – це їхній високий індекс довіри
та віра в людей. Навіть якщо якась незнайома людина починає з ними розмову, вони
відразу видають їй майже необмежений кредит довіри, не чекаючи ніякої каверзи у
відповідь. Для нас, котрі вийшли з пост-радянського простору, це може видатися дивним
та складним для розуміння. Більшість з нас, навчених гірким досвідом, звикли чекати
гіршого від людей. На жаль, нас часто обманюють, з нами неввічливо розмовляють,
ми та наші близькі стають жертвами афер. Якщо нам усміхається незнайомий, ми думаємо,
що щось не так з нашою зовнішністю, а якщо ще й ласкаво заговорить: ну, тут уже
точно, людині щось від тебе потрібно. Та що там, нас і в сім’ях навчають бути обачними
та недовірливими. В Данії ж абсолютно інший підхід. Від нових людей вони відразу
чекають тільки хорошого, доброго та світлого. Зазвичай вони й отримують те хороше,
добре та світле, а якщо й ні, то… Все одно не втрачають віру в людей і в тому, напевне,
і є частка їхнього щастя. До того ж, така позиція ідеально вписується в один з пунктів
маніфесту hygge (виявляється, і такий існує), у якому чітко прописано: «Це не змагання.
Ви нам уже подобаєтеся. Більше не треба нікому нічого доводити».
Національною особливістю данців є й те, що живуть вони так, як хочуть і самовиражаються
теж так, як їм подобається. Тобто живуть самі і дають жити іншим, нікого не засуджуючи.
Їм неважливо, який у вас бекграунд і якої ви сексуальної орієнтації; чи ви пофарбували
волосся у всі кольори райдуги; а, можливо, ви хлопець, а носите спідницю; чи дівчина,
котра відрощує бороду… Це тільки ваше життя і тільки вам вирішувати, що ви маєте
в ньому робити. Ніхто не кине за це у вас каменем. Адже у ваших діях немає криміналу
і ви нікому не завдаєте збитків чи тілесних ушкоджень. Так що Данія – справжнісіньке
Ельдорадо для усіх, кого вважають диваками десь інде. В їхньому світі ви можете
бути ким завгодно і мати право на щастя так само, як і вони. Цьому, напевне, варто
у них повчитися, бо не у всьому світі люди на стільки відкриті і так спокійно ставляться
до тих, хто на них несхожий.
Тут варто дещо зауважити стосовно зовнішнього вигляду самих данців, котрі, попри
усю свою толерантність та абсолютну байдужість до чиєїсь інакшості, у більшості
своїй надають перевагу золотій середині між hygge та мінімалістичним функціональним
дизайном. Данська мода елегантна, проте не дуже витончена. Адже щоб пережити чотири
сезони за один день, данцям часто потрібно стежити, щоб на них було кілька шарів
одягу. Ще один светрик ніколи не буває зайвим, бо неможливо тішитися hygge, коли
вам холодно. Здається, я уже зауважувала це, коли писала про вовняні шкарпетки в
данських офісах. Але мені то дуже близько, бо я змерзлячка, тому данський стиль
одягу для мене привабливий надзвичайноJ
Яскравістю барв данці теж вас не вразять. З цього приводу Мік Вікінг зазначає:
«Щойно ви вийдете з аеропорту в Копенгагені, вам може здатися, що ви на зйомках
фільму про ніндзя. У Данії всі носять чорне. Ваша мета – образ, який цілком би згодився
для похорону Карла Лагерфельда, - стильний, але монохромний. Улітку можна дозволити
собі більшу палітру кольорів, навіть вдатися до чогось такого божевільного та яскравого,
як сірий»J
Ще одним цікавим моментом є ставлення данців до грошей і те, як вони ними розпоряджаються.
Так само, як і шведи, вони не люблять розкоші і не беруть участі у гонитві за дорогими
речами, не купують елітних квартир та розкішних автомобілів. Підтвердження черпаємо
у Міка Вікінга: «Простота та скромність – головні чинники хюге. Просторікувати про
свої досягнення та виблискувати «Ролексом» - означає не тільки демонструвати поганий
смак, але й псувати хюге. В горнятку чаю більше хюге, аніж в бокалі шампанського,
в настільних іграх – аніж в комп’ютерних, у власноруч приготованій їжі – аніж купленій
в магазині. Можливо, хюге невигідне для капіталізму, зате воно корисне для особистого
щастя». У данців насправді немає такої потреби, аби вистрибувати зі спіднього, щоб
показати усім, на скільки вони круті чи багаті. Вони не хизуються і це теж робить
їхнє життя якісно кращим. Свої гроші вони витрачають на враження; на те, щоб мати
хороший настрій та зробить життя красивим і корисним. Щоб зі смаком, не поспішаючи,
поснідати за естетично сервірованим столом або запросити друзів на hygge-вечерю.
Вони купують екологічні продути і, взагалі, багато уваги приділяють правильному
харчуванню, вважаючи цей акт інвестицією у своє здоров’я та майбутнє.
І тут ми якраз підійшли до невеличкого парадоксу: як це здорова їжа може уживатися
з любов’ю данців до солодощів та з усією концепцією hugge, котра несе в собі низку
задоволень та потурань? «Не можна купити щастя, але можна купити тістечко» – цю
істину озвучить вам мало не кожен мешканець цієї країни. На продовження теми читаємо
у Міка Вікінга: «Хюге є чимось таким, що має давати пожиток і втіху, себто якщо
вам кортить з’їсти тістечка – то з’їжте його. Ви, одначе, маєте знати, коли зупинитися.
Не надто хюгно потерпати від болю в животі». Взагалі, тістечко для пояснення данського
характеру – це те саме, як півтора процентне молоко - для шведського. «Людина-тістечко
– традиційний персонаж данських дитячих днів народжень. На вигляд це велетенський
імбирний чоловічок, виготовлений із солодкого тіста, цукру й масла і прикрашений
цукерками, данськими прапорами та свічечками. Якби можна було додати до рецепта
бекон – ми дістали б усю суть Данії в одному об’єкті» – знову цитата з «Маленької книги хюге».
Затишні домашні посиденьки неможливі без смачного частування. І це не розморожена
піца чи суші на замовлення. Аби відчути hygge, потрібно навчитися пекти смачне печиво
з корицею, готувати рагу, пряний глінтвейн та гарячий шоколад. «Високий рівень споживання
м’яса, кондитерських виробів та кави в Данії безпосередньо пов’язаний з хюге, -
пише Мік Вікінг. – Одна з обов’язкових його умов – бути добрим до себе, потурати
собі та давати собі та іншим можливість ненадовго відступити від принципів здорового
способу життя. Солодощі – це хюге. Випічка – це хюге. Кава та гарячий шоколад теж.
А ось морквяні палички - вже не дуже». Окрім того, готувати їжу по-данськи – означає
насолоджуватися неквапливістю та усіма етапами процесу. Вибрати рецепт з книги,
піти на ринок та купити найкращі інгредієнти, залучити до куховарства усю родину,
а потім усім разом вдихати приголомшливі аромати та смакувати неперевершеною стравою.
У своїй книзі Мік Вікінг дає рецепти традиційних хюгних данських страв. Печеня
по – шкіперські, тушковані свинячі щічки з картопляним пюре, данські м’ясні кульки
в соусі карі, глінтвейн, хлібний крученик, пухкі млинці – тільки від назв уже слинки
течуть. Втім, сенс hygge не стільки в поглинанні, як в самому процесі та ідеї єдності,
і тут я знову не втримаюсь від цитати, бо вона дуже показова і, до того ж, мені
насправді подобається цитувати цю теплу хюгну книжку:
«Один з найбільш хюгних вечорів ми із членами кулінарного клубу провели, коли
намагалися приготувати ковбаски. Три чи чотири години ми кришили м'ясо, фарширували
кишки, варили й смажили ковбаски. Горді собою, десь близько десятої вечора ми нагромадили
на столі гори ковбасок і дивилися на них – тепер можна було сісти, а голодні ми
були, як вікінги. Результат виявився катастрофічний. Перше моє смакове враження
– наче землі наївся. Погодьтеся, не цього ви чекаєте від ковбасок. Либонь, кожен
з нас того вечора пішов спати трошечки голодний, але сам вечір був дуже хюгний».
Взагалі, данці обожнюють поїсти смачно та й часом навіть від пуза, але ожирінням
при цьому страждає лише невеличкий відсоток населення. Секрет – в активному способі
життя. І це аж ніяк не виснажливі тренування в тренажерних залах. Це рух, котрий
приносить задоволення і переважно на свіжому повітрі. Сімейні прогулянки в горах,
скандинавська ходьба, велосипедні походи. До слова, аби дістатися до роботи, данці
нададуть перевагу велосипеду, хоча клімат у цій країні не дуже сприятливий. Але
затори на дорогах та штовханина в громадському транспорті – це стрес, а велосипед
– це hygge. А все інше – тільки питання правильної екіпіровки.
Гадаю, ви уже зрозуміли, що у будь-яку сферу свого життя даньці намагаються
додати hygge – атмосферу невимушеності та затишку. Як зауважує туристичний путівник
«Lonely Planet»: «Данці одержимі затишком. Усі до одного. Навіть найбрутальніший
байкер у косусі порадить вам бар, спираючись на його hygge-чинник». А перше слово,
котре іноземець зазвичай запам’ятовує в Данії, буде, як неважко здогадатися – hygge.
Звісно, що і у одних з найщасливіших людей на планеті теж є свої складнощі, проблеми
та виклики. Але попри все, данці зрозуміли одну просту істину – найкращі речі у
житті нам дістаються абсолютно безкоштовно. Краса оточуючого світу, дитячий сміх,
посмішки близьких, спокійний вечір вдома з рідною людиною чи з хорошою книгою -
саме ці магічні інгредієнти є складниками щасливого життя. І саме їх потрібно уміти
цінувати.
Хочу завершити цей допис віршем, котрий прочитала нещодавно у viber-чаті моїх
однокурсниць «Рівне 1987». Оксаночка Вовк не втомлюється вишукувати в інтернет-просторі
справжні перлини поетичного слова і на цей раз автор відомий – Богдан Фесик – молодий
поет з Тернополя. Цей вірш здався мені надзвичайно доречним та хюгним:
Щасливі люди п’ють ранками каву,
Просто сідають за чашку і п’ють.
Читають газети, гортають рекламу,
І як не звучало би – просто живуть.
Заводять собаку, подорожують,
Купують журнали і ходять в кіно,
І в будь-якій справі відкриють і чують,
Коли хтось постукає в їхнє вікно.
Гуляють із дітьми, підкорюють парки,
Долають вершини і довгі шляхи,
Й коли постаріють – читають Ремарка,
І інші хороші та добрі книжки.
Втішаються днями у різну погоду.
І ще би сказати про головне,
Що в цьому усьому дякують Богу
За справді круте існування своє.
І хай все проходить, як дощ або злива,
Та все ж пригадайте це слово колись:
Я впевнений – ви неодмінно щасливі,
Як робите щось з цих маленьких дрібниць!
Мені залишається лише подякувати усім, хто мужньо дочитав до кінця мій допис.
До речі, вдячність – це дуже хюгно. «Це вміння постійно пам’ятати, що ви живете
саме зараз, дозволяючи собі зосереджуватися на кожній миті та цінувати власне життя,
фокусуватися на всьому, що ви маєте, а не на тому, чого не маєте», – гарно сказано,
правда?
І, взагалі, нехай у всіх у нас буде в житті hygge. А я заварю собі зараз горнятко
хорошого чаю, прикличу до себе свою норовливу, але улюблену кішку та ще раз з насолодою
погортаю «Маленьку книгу хюге» Міка Вікінга. Під одну із моїх улюблених композицій:
Френк Сінатра «Killing me softly with her song» - насправді неперевершене та надзвичайно
хюгне виконання.
Немає коментарів:
Дописати коментар