четвер, 31 жовтня 2019 р.

Для вас, дівчатка!

         Пропонуємо вашій увазі три нових книги для чарівних дівчат. Поради як стати не тільки неповторною завдяки своєї краси, шарму, але й незалежною особистістю, почати реалізовувати свій творчий потенціал і рухатись до нових звершень.

   
   
     Жінкам з раннього дитинства вселяють думку, що вони повинні бути «хорошими». Їх головне призначення в житті – бути хорошою матір’ю і дружиною. З усім іншим впораються чоловіки. І жінки, самі того не усвідомлюючи, стають залежними. Вони відмовляються від своїх істинних бажань і прагнень на догоду інтересам своїх близьких. Головне – бути поступливою і бажаною. Ця мета затуляє собою величезну кількість можливостей. Жінка обмежує себе у самовизначенні, незалежності, кар’єрі і у владі. Замість того щоб шукати себе, вона намагається сподобатися оточуючим.
     Уте Ерхард, розповівши безліч життєвих історій, доводить: лагідні й покірні жінки, відмовшись заради сім’ї і дітей від освіти, кар’єри і взагалі будь-якого розвитку, втрачають свою індивідуальність і стають нецікавими своїм партнерам. Пора вже прокинутися і казати собі: «Я у себе одна. Чого я хочу насправді? Що відчуваю? Куди йду?» Стати незалежною особистістю, почати реалізовувати свій творчий потенціал і рухатися до нових звершень.


      Автор книги – відомий англійський психолог Аніта Найк. Ось уже багато років вона веде колонку порад-рекомендацій в популярному в усій Європі журналі для дівчаток Just Seventeen («Мені сімнадцять»). Юні читачки буквально завалюють Аніту Найк своїми листами: «Як не втратити голову від кохання» Як повірити в себе? З якого віку можна займатися сексом?» В книзі багато цікавих тестів: «Чи не занадто ти добра?», «Чи справжній друг твоя подружка?», «Ваші стосунки – «райське блаженство» чи пекельні муки?», «Чи підходите ви один одному?» та інші.


     У чому секрет привабливості французьких жінок? Джеймі Кет Каллан - є авторка бестселерів «Францженки не сплять на самоті», «Бонжур, щастя!» та «Ола-ла» стверджує, що вся справа у чарівності , чи то пак шармі. Ця риса настільки багатогранна, як і сам дух Франції. Нова книжка допоможе дещо відхилити завісу таємничості та повчитися у француженок адекватного ставлення до самих себе та самовдосконалення, до одягу та поняття вишуканості, флірту як засобу спілкування та інших моментів, що можуть змінити життя будь-якої жінки і зробити його справді унікальним. При цьому французька чарівність ніяк не пов’язана із тим, скільки у вас грошей чи наскільки ви вродливі. Це шлях перетворення, подолавши який ви почуватиметеся впевненими, красивими, сильними і розумними – настільки, що про ваше життя з упевненістю можна буде вигукнути: «Tres charmant!» (Дуже чарівно!).



понеділок, 2 вересня 2019 р.

Година спілкування «Сходинки успіху і самоповаги»

  Стало доброю традицією нашої книгозбірні у День Знань зустрічатися з учнями шкіл міста. Ось і сьогодні, 2 вересня, у свій перший навчальний день, до нас завітали учні 6-а класу Луцької гімназії №4 імені Модеста Левицького



















середа, 22 травня 2019 р.

"Непрості думки над простою книгою."


Книга, від котрої неможливо відірватися; роман, котрий читається на одному диханні; історія, що однаково зацікавить і підлітків, і середнє покоління, і людей поважного віку – все це про художній твір «Старшокласниця. Першокурсниця» молодої літераторки Анастасії Левкової. Зізнаюсь, що взяла цю книгу у відділі абонементу нашої книгозбірні у якомусь «пориві-ностальджі» за минулим, але все якось руки за клопотами не доходили до читання, а завідувачка абонементу почала натякати, що пора б і совість мати та повернути, бо уже й черга вишикувалась за тією книгою з тінейджирок. Отож я й вирішила повернути не читаючи (раз уже молоді так нетерпеливиться), уже й вклала її до наплічника, але під філіжаночку ранкової кави витягнула прогортати і... Нехай уже вибачає юнь, але не повернула, поки не перегорнула останньої сторінки. І то не тільки я, а й матуся моя теж підсіла на цю «старшокласницю-першокурсницю», хоча її юність, чи то пак «дівування», як вона любить казати, припали на сталінсько-хрущовські часи і з героїнею роману у неї начеб-то мала би пролягти якщо не глибока прірва, то нічегонько собі такий рівчачок з отих одвічних менторських «унашчасусебулоінакшимкращимцнотливішимітедеітепе». Отже, з певністю можу констатувати факт, що назва книги не повинна нікого вводити в оману і читати її і можна, і потрібно будь-кому з читаючого загалу.
Про що ця річ? Звісно, про життя, і, як можна здогадатися з назви, дівчини-підлітка, чия юність припала на самісінький початок 21-го сторіччя. Написано у формі щоденника і, як мені підказує інтуїція, а згодом і підтверджує google, є частково автобіогрвфічним твором. Тут немає гострого сюжету, карколомних пригод, екзотики та надриву. Все дуже просто, але, водночас, дуже динамічно. Звичайна дівчина Лілія Маринник в типовому українському місті та її взаємини з цим світом: друзями, батьками, вчителями, звісно ж, і хлопцями; становлення себе як особистості; розуміння, в якій країні ти живеш і усвідомлюєш себе її громадянкою... Проте, усе це можна прочитати у будь-якій анотації до роману.
А мені хочеться сказати про інше. Про те, що зачепило мене. Про те спільне та відмінне з героїнею роману. Окрім імені Лілія спільна у нас, безумовно, любов до літератури, до читання, до написання творів і це якось одразу зріднило мене з нею, бо люди, котрі читають, зазвичай, багато думають, осмислюють, аналізують, а, значить, близькі мені, хоча наші думки зовсім необов’язково повинні бути однаковими, але з такими людьми, принаймні, завше цікаво, як мінімум, поговорити, обмінятися враженнями, іноді й посперечатися. І тут уже не має значення те, що моє власне «старшокласниця-першокурсниця» випало на початок 80-х років минулого сторіччя, бо загальні людські цінності, по суті, не міняються. Але за двадцять років молодь, все ж, стала інакшою і зміни ті помітні й без книжок – просто книги зконцентровують, скріплюють межи собою усі ланки одного ланцюжка отих думок, котрі в буденній метушні ми просто часто не встигаємо додумати-синтезувати, а от взяв хорошу книгу до рук, вчитався і ось воно – те, що наче завше знав підсвідомо, а тут тобі усе так гарно розписано у доступній форміJ
Ні, все-ж таки я у свої 14-17 була не такою... Не такою вільною, не такою розкутою. Та й не тільки я. Ну хіба міг хтось з нас тодішніх юних публічно зізнатись, приміром, що не любить читати Тараса Шевченка, що просто не розуміє його поезії або, можливо, просто не доріс до того розуміння. Я – ні, не могла. І не тому навіть, що мені насправді подобається його поезія і у мене з Шевченком давно склалися свої відносини, але сам факт того зізнання, напевне, привів би у шок добрий шмат нашої інтелігенції, котра, певно, і дня не живе без «Кобзаря», судячи з тих словесних восхвалєній, а ще більще щорічних обов’язкових возложеній вінків до його пам’ятників... Хоча я задумалась. Напевне, все-таки змогла б, якби справді не подабався... чи ні? Втім, справа не тільки у літературі, а й у інших аспектах, як ото деякі фізіологічні особливості жіночого організму, відкрите обговорення деяких закритих у мій час тем, якась більша щирість у виявленні почуттів і, взагалі, ця Лілія Маринник з нульових 21-го видається мені дорослішою за мене з 80-их 20-го. Я була наївнішою, де в чому непристосованою до реалій, більш вразливою, не такою самостійною у прийнятті рішень, занадто зашореною тодішньою ідеологією та часто надто переймалася тим, хто що скаже чи подумає. Ну так, ця Лілія виросла в зовсім іншу епоху, та й сама вона, загалом, дівчинка правильна, порядна, цілісна та чесна натура, близька до ідеалу, але це чомусь не напружує, а, навіть навпаки, тішить, що ось читаєш про НОРМАЛЬНУ людину без відхилень у неформалів (одразу зауважу, що нічого проти останніх не маю) та інше і усвідомлюєш, що як це наспраді класно бути ПРОСТО НОРМАЛЬНОЮ ЛЮДИНОЮ. Не гонитися за примарним успіхом; не намагатися досягти чогось за будь-яку ціну; не робити з себе варята, аби тебе помітила юрба; не вискакувати з трусів, аби сподобатись чи вгодити комусь. І це чудово, що авторка зробила свою героїню саме такою. Звісно, на фоні епохи з усіма наслідками, що звідтіля, з епохи тобто, випливають.
Напружило мене дещо інше. Нині рік у нас 2019-ий, а події роману закінчуються червнем 2004-го. Пройшло п’ятнадцять років. Наче й небагато, але якщо вдуматись, то і дві револіції суспільство пережило, і до війни на сході нашої країни ми начеб-то й звикати вже стали, і шматок території у нас північний сусіда «оттяпал» – теж звикли уже, і президентів після Кучми (дія роману відбувається за його сумнозвісного «правління») уже не одного ми перетерпіли... А країна лишилась на тому-ж ментальному рівні. Тобто у порівнянні з моїми юними 80-ми нульові цього століття наче й прогрес, а далі? Ні, ну дещо таки змінилось. Мобільні телефони, наприклад, тепер є чи не у всіх, бо тоді були в одиниць та без інтернету себе мало хто уявляє. Ми стали більше подорожувати. Ще більше народу виїхало за кордон хто на заробітки, а хто й назавжди, хоча це аж ніяк не є показником нашого руху вперед, до Європи та НАТО. Статус україської мови в Україні лишається хитким і буйним квітом буяє російська попса – і неважливо, що вона нині часто народжується на рідних теренах. Пафос, офіціоз та голосіння за совком нікуди не зникли, тільки обгортають його тепер зазвичай в хитромудрі слова. Взагалі, таке враження, що все, чим так переймалася героїня роману, що її дратувало у нашому суспільстві, все, що прагнула змінити чи вдосконалити лишилося монолітнонезміненним...
Ось до таких непростих думок спонукав мене начеб-то простий роман Анастасії Левкової, написаний у формі щоденника дівчини-підлітка початку нашого тисячоліття. Не факт, що у вас вони будуть ідентичними з моїми. Можливо, для вас це буде всього-лише приємний тет-а-тет з гарною книгою. Власне, таким він був і для мене, а думки – це вже супутнє. Та й, до того ж, після цієї «старшокласниці-першокурсниці» мені дуже захотілося, нарешті, прочитати «Гру в бісер» Генріха Белля та «Місто» Валер’яна Підмогильного. Так, я не читала цих творів раніше, в чому й відкрито зізнаюся. Дякую Лілю-тезко, що утвердила мене цій відвертості, а ще більше за те, що мені тепер справді байдуже, що та хто про мене подумає з цього (та й не тільки з цього) приводу. Не знаю лише, чи сподобається мені Підмогильний так само, як тобі, але точно знаю, що якщо Белль «не піде», то силувати себе, як ти – не буду. Врешті, я ж не закохана у твого незрівнянного Бестужева, котрий в захваті від цієї книги. Я краще ввімкну зараз “Shape of my heartCтінга – улюблену пісню твоєї подруги Олі Кицюндри (мені теж вона подобається) і відчую повне єднання поколінь, бо що там не кажіть, а все на світі скороминуще – тільки музика вічнаJ      
          
                                                                                                      Лілія Бондарук     

вівторок, 14 травня 2019 р.

Тематичний екскурс "Люди доброї волі"

     13 травня в "ЛНВК ЗОШ I-II ступенів №7 - природничий ліцей" відбувся тематичний екскурс "Люди доброї волі", присвячений волонтерам. Учні 7-А класу декламували вірші, розповідали про відомих волонтерів, які допомагають українським військовим, рятують життя безпородних тварин, збирають гроші на дороговартісні операції, необхідні хворим дітям.