четвер, 28 травня 2020 р.

І нехай усе буде hygge…


 
Данське слово «hygge», як і шведське «lagom», не має точного перекладу на інші мови світу. Та, на відміну від lagom, ніхто точно не знає його походження. Є версія, що воно споріднене з англійським словом «hug», що в перекладі значить – «обіймати»; його ще пов’язують з давньоскандинавським hygga, що означає «утішати», котре, в свою чергу походить від… Втім, як казав один з найвидатніших філософів нашого часу Вінні-Пух: «Емоція не називається, вона відчувається». Якщо коротко, то hygge – це коли за вікном негода, а ти одягаєш теплі вовняні шкарпетки, вмикаєш улюблену музику (не важкий рок, а щось душевне та мелодійне), загортаєшся в м’який плед, обіймаєш улюбленого кота і дивишся на вогонь (в ідеалі – в каміні, але можна й свічку запалити), смакуючи межи ділом гарячим глінтвейном… Все це, безумовно, дуже спрощено та приблизно, але передає основне - настрій затишку та комфорту з почуттям благополуччя і задоволеності.
Моє зацікавлення hygge розпочалося кілька років тому, коли до рук потрапила «Маленька книга хюге. Як жити добре по-данськи». Її автор – Мік Вікінг – засновник і керівник Дослідного інституту щастя в Копенгагені. Інститут щастя – звучить круто і відразу уявляється щось величне та помпезне. Хоча, насправді інститут щастя – це сам Мік Вікінг та його четверо помічників, котрі орендують невеличкий офіс. Ну, і ще кілька експертів по всьому світу. Вони досліджують рівень щастя різних країн та національностей і по усіх показниках Данія ставала лідером у тому рейтингу найчастіше. То з чого ж складаються секретні інгредієнти їхнього щастя? Давайте розбиратися.
Звісно, що в Данії дуже хороший рівень життя та заробітна платня у її громадян висока. Але половину тієї платні вони віддають державі у вигляді податків. В чому ж тут щастя, коли у тебе забирають половину грошей? Та ще й при огидній данській погоді, котра здатна будь-кого ввести в безпросвітний перманентний депресняк. Але данці відносяться до цього як до інвестицій в своє життя та майбутнє, в суспільство, в державу, котра забезпечує їм, в результаті, красиве та якісне життя. Сплачуючи великі податки, вони живуть в упорядкованих будинках, їхні міста потопають не в смозі, а в зелені (наперекір несприятливому клімату), вони мають зручні велодоріжки для свого улюбленого транспорту, у них безкоштовне медичне обслуговування та освіта…
До речі, цікавим фактом є те, що усі, без винятку, студенти отримують в Данії стипендію у розмірі 760 євро на місяць. Незалежно від того, який рівень доходів має сім’я. Здавалось би, навіщо платити мажорам? Але, як це не парадоксально, сімейний достаток не завжди гарантує нащадкам свободу вибору. Часто багатим батькам притаманно нав’язувати дітям вибір професії. Вони платять та можуть легко натиснути на дітей. А система високих стипендій дозволяє кожній молодій людині вирішувати, де вона має навчатися, не озираючись на гаманець батьків. Дуже показовий приклад справжньої турботи держави про своїх громадян, чи не так?
До слова, читаючи «Маленьку книгу хюге», я наштовхнулася на одне невеличке речення у підзаголовку СВІТЛО, котре викликало у мене мало не істерику: «Зайдіть на гостину до вбогої студентки – і в закутку її тридцяти двометрової квартирки ви таки побачите лампу Вернера Пантона за 1000 євро». Подумати тільки, тридцяти двометрова КВАРТИРКА для однієї ВБОГОЇ студентки… Та у нас в таких квартирках по три покоління однієї родини водночас мешкає дуже часто. Про х’югні лампи Вернера Пантона, Пола Геннінгсена чи родини Клінт – невід’ємних атрибутів данських домівок - взагалі мови немає. Адже навіть їхній бюджетний варіянт доступний далеко не кожному моєму співвітчизнику, але вповні по кишені пересічній вбогій данській студентці, котрій, звісно, довелося неабияк стягнути пасок, аби облаштувати у своїй крихітній тридцяти двометровій квартирці затишний hygge-закуток… Ну так, я іронізую, бо, ніде правди діти, трішки таки заздрю отим бідолашним данським студентам.
Ще одна причина щастя данців – уміння балансувати між роботою та особистим. Для них надзвичайно важливо, аби робота була частиною їхнього життя, але аж ніяк не усім життям; аби на роботі можна було насолоджуватися тим процесом, котрим вони займаються і, в той же час, після роботи вони зможуть піти звідтіля з чистою совістю і увесь вечір не думати про свої професійні обов’язки та проблеми, а просто відпочивати так, як їм того хочеться. Робочий день у данських офісах триває з 8:00 до 16:00. Збирати працівників на нараду за годину до його закінчення не прийнято, адже можна не вкластися у регламент та й самі працівники уже налаштовані на особисті справи, а ті, у кого маленькі діти, взагалі, уже пішли додому. Так само, як і у Швеції, працювати понад норму там вважається поганим тоном.
А от зробити перерву на чай-каву зі смаколиком – дуже по-данськи. Як пише Мік Вікінг у своїй книзі: «Тістечка є звичним явищем у наших офісах. Тістечка й випічка роблять усе хюгнішим, а також створюють невимушену атмосферу на ділових зустрічах».
Також немає швидшого способу, аби створити в офісному приміщенні hygge, аніж засвітити там кілька свічок. Американський посол у Данії, Руфус Гіффорд, каже про данську любов до свічок таке: «Розумієте, вони не тільки у вітальні – вони всюди. У класах, у залах засідань. І от ти американець, і ти думаєш: а як же пожежна безпека? Хіба можна тримати відкритий вогонь у класі? А для данців це щастя, емоційний комфорт».
Взагалі, щоб перетворити свою роботу на більш хюгну, тобто невимушену, затишну та однаково приємну для всіх, данці не обмежуються тістечками та свічками. Знову процитую Міка Вікінга: «Я беру багато інтерв’ю в рамках своїх досліджень і завжди віддаю перевагу можливості посидіти на канапі з журналістами та як слід з ними поспілкуватися, замість сам на сам закритися в стерильному офісному приміщенні, утупившись одне в одного через офісний стіл». Ну і, нарешті, тримати на роботі пару теплих вовняних шкарпеток також є звичною справою для данців, адже якщо вам зимно, то це вже не hygge.
Зауважу, що й умовам праці у Данії можна лише позаздрити і я прекрасно розумію, що закликати брати приклад з данців не варто, адже усі люди різні, мають свої особливості та, далеко не у всіх є можливість працювати з 8:00 до 16:00. У декого тільки дорога на роботу займає зо дві години; з роботи, відповідно, теж. Але деякі ідеї для натхнення запозичити, все ж, не завадило б.
Щасливим данців робить і така особливість їхнього менталітету, як уміння знайти в собі сили змінити своє життя на краще. Приміром, якщо їм не подобається їхня робота, або не все гаразд в особистих відносинах, або просто мають якусь гризоту, то вони намагаються це якось виправити чи видалити зі свого життя. Данці не будуть страждати на поганій роботі, якщо вона їм вельми не до душі та приносить неприємні емоції. Адже вони хочуть насолоджуватися життям, а не терпіти погану роботу та несимпатичних людей в найближчому оточенні; не миритися з незрозумілими відносинами в сім’ї, якщо вони дратують та реально роблять існування поряд з партнером нестерпним. Гарна риса національного характеру, еге ж? І навіть не натякайте їм на «стерпится-слюбится» - вони вас просто не зрозуміють.
Ще один пункт, котрий робить життя данців кращим – це їхній високий індекс довіри та віра в людей. Навіть якщо якась незнайома людина починає з ними розмову, вони відразу видають їй майже необмежений кредит довіри, не чекаючи ніякої каверзи у відповідь. Для нас, котрі вийшли з пост-радянського простору, це може видатися дивним та складним для розуміння. Більшість з нас, навчених гірким досвідом, звикли чекати гіршого від людей. На жаль, нас часто обманюють, з нами неввічливо розмовляють, ми та наші близькі стають жертвами афер. Якщо нам усміхається незнайомий, ми думаємо, що щось не так з нашою зовнішністю, а якщо ще й ласкаво заговорить: ну, тут уже точно, людині щось від тебе потрібно. Та що там, нас і в сім’ях навчають бути обачними та недовірливими. В Данії ж абсолютно інший підхід. Від нових людей вони відразу чекають тільки хорошого, доброго та світлого. Зазвичай вони й отримують те хороше, добре та світле, а якщо й ні, то… Все одно не втрачають віру в людей і в тому, напевне, і є частка їхнього щастя. До того ж, така позиція ідеально вписується в один з пунктів маніфесту hygge (виявляється, і такий існує), у якому чітко прописано: «Це не змагання. Ви нам уже подобаєтеся. Більше не треба нікому нічого доводити».
Національною особливістю данців є й те, що живуть вони так, як хочуть і самовиражаються теж так, як їм подобається. Тобто живуть самі і дають жити іншим, нікого не засуджуючи. Їм неважливо, який у вас бекграунд і якої ви сексуальної орієнтації; чи ви пофарбували волосся у всі кольори райдуги; а, можливо, ви хлопець, а носите спідницю; чи дівчина, котра відрощує бороду… Це тільки ваше життя і тільки вам вирішувати, що ви маєте в ньому робити. Ніхто не кине за це у вас каменем. Адже у ваших діях немає криміналу і ви нікому не завдаєте збитків чи тілесних ушкоджень. Так що Данія – справжнісіньке Ельдорадо для усіх, кого вважають диваками десь інде. В їхньому світі ви можете бути ким завгодно і мати право на щастя так само, як і вони. Цьому, напевне, варто у них повчитися, бо не у всьому світі люди на стільки відкриті і так спокійно ставляться до тих, хто на них несхожий.
Тут варто дещо зауважити стосовно зовнішнього вигляду самих данців, котрі, попри усю свою толерантність та абсолютну байдужість до чиєїсь інакшості, у більшості своїй надають перевагу золотій середині між hygge та мінімалістичним функціональним дизайном. Данська мода елегантна, проте не дуже витончена. Адже щоб пережити чотири сезони за один день, данцям часто потрібно стежити, щоб на них було кілька шарів одягу. Ще один светрик ніколи не буває зайвим, бо неможливо тішитися hygge, коли вам холодно. Здається, я уже зауважувала це, коли писала про вовняні шкарпетки в данських офісах. Але мені то дуже близько, бо я змерзлячка, тому данський стиль одягу для мене привабливий надзвичайноJ
Яскравістю барв данці теж вас не вразять. З цього приводу Мік Вікінг зазначає: «Щойно ви вийдете з аеропорту в Копенгагені, вам може здатися, що ви на зйомках фільму про ніндзя. У Данії всі носять чорне. Ваша мета – образ, який цілком би згодився для похорону Карла Лагерфельда, - стильний, але монохромний. Улітку можна дозволити собі більшу палітру кольорів, навіть вдатися до чогось такого божевільного та яскравого, як сірий»J
Ще одним цікавим моментом є ставлення данців до грошей і те, як вони ними розпоряджаються. Так само, як і шведи, вони не люблять розкоші і не беруть участі у гонитві за дорогими речами, не купують елітних квартир та розкішних автомобілів. Підтвердження черпаємо у Міка Вікінга: «Простота та скромність – головні чинники хюге. Просторікувати про свої досягнення та виблискувати «Ролексом» - означає не тільки демонструвати поганий смак, але й псувати хюге. В горнятку чаю більше хюге, аніж в бокалі шампанського, в настільних іграх – аніж в комп’ютерних, у власноруч приготованій їжі – аніж купленій в магазині. Можливо, хюге невигідне для капіталізму, зате воно корисне для особистого щастя». У данців насправді немає такої потреби, аби вистрибувати зі спіднього, щоб показати усім, на скільки вони круті чи багаті. Вони не хизуються і це теж робить їхнє життя якісно кращим. Свої гроші вони витрачають на враження; на те, щоб мати хороший настрій та зробить життя красивим і корисним. Щоб зі смаком, не поспішаючи, поснідати за естетично сервірованим столом або запросити друзів на hygge-вечерю. Вони купують екологічні продути і, взагалі, багато уваги приділяють правильному харчуванню, вважаючи цей акт інвестицією у своє здоров’я та майбутнє.
І тут ми якраз підійшли до невеличкого парадоксу: як це здорова їжа може уживатися з любов’ю данців до солодощів та з усією концепцією hugge, котра несе в собі низку задоволень та потурань? «Не можна купити щастя, але можна купити тістечко» – цю істину озвучить вам мало не кожен мешканець цієї країни. На продовження теми читаємо у Міка Вікінга: «Хюге є чимось таким, що має давати пожиток і втіху, себто якщо вам кортить з’їсти тістечка – то з’їжте його. Ви, одначе, маєте знати, коли зупинитися. Не надто хюгно потерпати від болю в животі». Взагалі, тістечко для пояснення данського характеру – це те саме, як півтора процентне молоко - для шведського. «Людина-тістечко – традиційний персонаж данських дитячих днів народжень. На вигляд це велетенський імбирний чоловічок, виготовлений із солодкого тіста, цукру й масла і прикрашений цукерками, данськими прапорами та свічечками. Якби можна було додати до рецепта бекон – ми дістали б усю суть Данії в одному об’єкті» знову цитата з «Маленької книги хюге».
Затишні домашні посиденьки неможливі без смачного частування. І це не розморожена піца чи суші на замовлення. Аби відчути hygge, потрібно навчитися пекти смачне печиво з корицею, готувати рагу, пряний глінтвейн та гарячий шоколад. «Високий рівень споживання м’яса, кондитерських виробів та кави в Данії безпосередньо пов’язаний з хюге, - пише Мік Вікінг. – Одна з обов’язкових його умов – бути добрим до себе, потурати собі та давати собі та іншим можливість ненадовго відступити від принципів здорового способу життя. Солодощі – це хюге. Випічка – це хюге. Кава та гарячий шоколад теж. А ось морквяні палички - вже не дуже». Окрім того, готувати їжу по-данськи – означає насолоджуватися неквапливістю та усіма етапами процесу. Вибрати рецепт з книги, піти на ринок та купити найкращі інгредієнти, залучити до куховарства усю родину, а потім усім разом вдихати приголомшливі аромати та смакувати неперевершеною стравою.
У своїй книзі Мік Вікінг дає рецепти традиційних хюгних данських страв. Печеня по – шкіперські, тушковані свинячі щічки з картопляним пюре, данські м’ясні кульки в соусі карі, глінтвейн, хлібний крученик, пухкі млинці – тільки від назв уже слинки течуть. Втім, сенс hygge не стільки в поглинанні, як в самому процесі та ідеї єдності, і тут я знову не втримаюсь від цитати, бо вона дуже показова і, до того ж, мені насправді подобається цитувати цю теплу хюгну книжку:
«Один з найбільш хюгних вечорів ми із членами кулінарного клубу провели, коли намагалися приготувати ковбаски. Три чи чотири години ми кришили м'ясо, фарширували кишки, варили й смажили ковбаски. Горді собою, десь близько десятої вечора ми нагромадили на столі гори ковбасок і дивилися на них – тепер можна було сісти, а голодні ми були, як вікінги. Результат виявився катастрофічний. Перше моє смакове враження – наче землі наївся. Погодьтеся, не цього ви чекаєте від ковбасок. Либонь, кожен з нас того вечора пішов спати трошечки голодний, але сам вечір був дуже хюгний».
Взагалі, данці обожнюють поїсти смачно та й часом навіть від пуза, але ожирінням при цьому страждає лише невеличкий відсоток населення. Секрет – в активному способі життя. І це аж ніяк не виснажливі тренування в тренажерних залах. Це рух, котрий приносить задоволення і переважно на свіжому повітрі. Сімейні прогулянки в горах, скандинавська ходьба, велосипедні походи. До слова, аби дістатися до роботи, данці нададуть перевагу велосипеду, хоча клімат у цій країні не дуже сприятливий. Але затори на дорогах та штовханина в громадському транспорті – це стрес, а велосипед – це hygge. А все інше – тільки питання правильної екіпіровки.
Гадаю, ви уже зрозуміли, що у будь-яку сферу свого життя даньці намагаються додати hygge – атмосферу невимушеності та затишку. Як зауважує туристичний путівник «Lonely Planet»: «Данці одержимі затишком. Усі до одного. Навіть найбрутальніший байкер у косусі порадить вам бар, спираючись на його hygge-чинник». А перше слово, котре іноземець зазвичай запам’ятовує в Данії, буде, як неважко здогадатися – hygge. Звісно, що і у одних з найщасливіших людей на планеті теж є свої складнощі, проблеми та виклики. Але попри все, данці зрозуміли одну просту істину – найкращі речі у житті нам дістаються абсолютно безкоштовно. Краса оточуючого світу, дитячий сміх, посмішки близьких, спокійний вечір вдома з рідною людиною чи з хорошою книгою - саме ці магічні інгредієнти є складниками щасливого життя. І саме їх потрібно уміти цінувати.
Хочу завершити цей допис віршем, котрий прочитала нещодавно у viber-чаті моїх однокурсниць «Рівне 1987». Оксаночка Вовк не втомлюється вишукувати в інтернет-просторі справжні перлини поетичного слова і на цей раз автор відомий – Богдан Фесик – молодий поет з Тернополя. Цей вірш здався мені надзвичайно доречним та хюгним:
Щасливі люди п’ють ранками каву,
Просто сідають за чашку і п’ють.
Читають газети, гортають рекламу,
І як не звучало би – просто живуть.

Заводять собаку, подорожують,
Купують журнали і ходять в кіно,
І в будь-якій справі відкриють і чують,
Коли хтось постукає в їхнє вікно.

Гуляють із дітьми, підкорюють парки,
Долають вершини і довгі шляхи,
Й коли постаріють – читають Ремарка,
І інші хороші та добрі книжки.

Втішаються днями у різну погоду.
І ще би сказати про головне,
Що в цьому усьому дякують Богу
За справді круте існування своє.

І хай все проходить, як дощ або злива,
Та все ж пригадайте це слово колись:
Я впевнений – ви неодмінно щасливі,
Як робите щось з цих маленьких дрібниць!

Мені залишається лише подякувати усім, хто мужньо дочитав до кінця мій допис. До речі, вдячність – це дуже хюгно. «Це вміння постійно пам’ятати, що ви живете саме зараз, дозволяючи собі зосереджуватися на кожній миті та цінувати власне життя, фокусуватися на всьому, що ви маєте, а не на тому, чого не маєте», – гарно сказано, правда?
І, взагалі, нехай у всіх у нас буде в житті hygge. А я заварю собі зараз горнятко хорошого чаю, прикличу до себе свою норовливу, але улюблену кішку та ще раз з насолодою погортаю «Маленьку книгу хюге» Міка Вікінга. Під одну із моїх улюблених композицій: Френк Сінатра «Killing me softly with her song» - насправді неперевершене та надзвичайно хюгне виконання.


понеділок, 25 травня 2020 р.

5 книг, що розповідають жахливі історії зниклих дітей.

    З 2002 року в усьому світі 25 травня з ініціативи Міжнародного центру пошуку зниклих та експлуатованих дітей відзначають Міжнародний день зниклих безвісти дітей. Ця дата розпочинає свою історію з події, що відбулася у США 1979 року. У той день дорогою додому зник 6-річний школяр, котрого так і не змогли знайти.
Заснування цього Дня стало спробою привернути увагу громадськості й залучити небайдужих громадян до пошуку зниклих дітей. Офіційний символ цього дня – зображення незабудки. 

 
     Пропонуємо вашій увазі 5 книг, що розповідають про жахливі історії зниклих дітей.

1.

 
     Гостросюжетний детективний трилер італійського письменника, режисера та сценариста Донато Каррізі. Автор у своїй дебютній книзі розповідає про розслідування поліцією моторошних злочинів серійних маніяків. За словами автора, роман оснований на реальних подіях і деякі з розслідувань іще не завершилися й убивці не знайдені. У невеликому місті, упродовж декількох місяців, зникає п’ять дівчаток, віком від 7 до 13 років. Розшуки поліцією, із залученням добровольців, не дали позитивного результату. Навіть, ніхто не вимагав викупу за дітей і не погрожував їх родинам. І ось, у лісі, виявляється поховання з шести лівих дівчачих рук. Подія всіх глибоко шокує, влада застосовує всі можливі сили для розшуку божевільного маніяка і для врятування невідомої шостої дівчинки. Створена спецгрупа з розслідування особливо тяжких злочинів під керівництвом Горана Гавіли із залученням агента з пошуку зниклих дітей Міли Васкес. Автор написав дуже правдоподібну, емоціонально важку, моторошну історію, з епізодами, які не пояснюються логікою та здоровим глуздом. Він, у міру можливості, розкрив вчинки й способів дій, психологію, мотиви та життєві історії різних видів маніяків. Також він описав технічні засоби й технології, методи впливу та способів розслідувань спецслужб у таких справах.

2.
 
     Тринадцятирічна Анжела заблукала у лісі і з труднощами відшукала дорогу додому. Відкрив двері, вона побачила жах в очах батьків. Перешіптування сусідів...Нескінченні допити поліцейських і бесіди з психологами...Анжела не могла повірити, що її не було вдома...три роки! Де ж вона була? Що трапилось з нею за цей час? На ногах дівчинки шрами від кайданів, на тілі — наслідки насилля...Єдина мета Анжели — повернути пам'ять, зрозуміти саму себе. Але...спроби підняти завісу над минулим призводять її до жахливого відкриття.Хто і навіщо її викрав? Правда може бути жорстокою...


3.

     Життя Майка перетворилося на кошмар. - його дочка Сара пішла кататися на санчатах і зникла безвісті. Єдиний підозрюваний — колишній священник Джоуна, котрий раніше був звинувачений у розбещенні дівчаток, - мовчить. Доказів проти нього немає. І ось на річницю зникнення Сари Майк знаходить дерев'яний хрест, а на ньому- курточку дочки. Через короткий час за дивних обставин загинув Джоуна. Хто за цим всім стоїть?Чому викрали Сару? Невже розгадка міститься у минулому родини Майка?Тільки одна людина може відповісти на це питання...І це його батько...


4.

     Емма Тернер виснажена, хвора і нещасна. Вона живе на виплати по безробіттю і сама виховує сина. В неї немає близьких, подруг та надій на майбутнє. За неймовірних обставин Емма втрачає свого малюка. Розпочинаються пошуки Річі та спроби його повернути. Але що робити, якщо сім'я, де опинилася дитина,стверджує, що це їх власний син, і те саме підтверджує тест на ДНК? Хто є психічно хворою- Емма чи жінка, що утримує біля себе дитину?


5.

      Учениця другого класу викрадена за дивних обставин — хтось в костюмі плюшевого кролика заманив її у машину та вивіз у невідомому напрямку. Свідком викрадення стала Ронда Фарр. Все, що відбулося дивним чином перегукується з долею її подруги Ліззі, котра зникла 13 років тому. Ронда звинувачує себе — обидва рази вона була пасивним спостерігачем і не намагалась запобігти трагедії. Можливо, брат Ліззі, Пітер, допоможе їй розкрити таємницю викрадень і тим самим спокутувати провину? Ронда впевнена — йому щось відомо про злочинця. Тільки він вперто відмовчується перед поліцією.
   Чисельні інтернет-відгуки стверджують, що книга “сильна” і непередбачувана, сюжет тримає читача у напрузі до останньої сторінки.


четвер, 21 травня 2020 р.

Lagom нам в поміч…



«Помірність та акуратність». Виявляється, ці дві сумнівні чесноти Молчаліна з безсмертної комедії Грибоєдова «Горе з розуму» нині у тренді. Тепер у всьому світі це називають словом lagom і прийшло воно до нас із Швеції. Хоча так просто воно, звісно, не перекладається, бо поняттям є суто шведським, а, отже, в інших мовах аналогів йому не існує. Lagom – відображення національного характеру і всього, що близько шведам: раціональне споживання, мінімалізм в дизайні, практичність речей, економія природних ресурсів, соціальна відповідальність. Lagom проповідує розумне відношення до життя: коли у тебе усього не багато і не мало, а в міру. Два кухлі пива замість трьох, два крісла в кімнаті замість одного, жирність молока 1,5 процента (найпопулярніше у Швеції молоко, бо не дуже жирне, але й не знежирене), невикличний зовнішній вигляд та й, взагалі, lagom – улюблене слівце шведів.  От запитує офіціант у ресторані: гостру страву подати чи ні, і у відповідь чує: lagom, тобто щось середнє, не пекуче, але й не геть прісне; продавець у магазині взуття цікавиться, як вам черевики, котрі ви приміряєте, чи не тиснуть і, якщо все гаразд, то знову почує у відповідь – lagom.
Швецію часто називають Lagomlandet, тобто країною lagom і формувався він століттями. За легендою, вікінги мали традицію пити медовуху, ель або грог з одного рогу, передаючи його по колу і роблячи ковток так, щоб вистачило на всіх: «laget om», що буквально означає «навколо команди», «по колу». Хоча є й інша теорія, за якою lagom походить від шведського «lag» - закон. Але більшість шведів схильні вважати першу з них правдивішою і я їх чудово розумію: версія про вікінгів значно привабливіша, хоча й не були ті хлопці взірцем моралі.
Отже, життя в стилі lagom – просте, без зайвих речей та мішури. Воно може видатися навіть нудним. Але lagom – аж ніяк не відмова від задоволень. Це вміння байдикувати…помірно та збалансовано. Звісно, що шведи теж дозволяють собі відхилитися від наміченого курсу. Чого вартує хоча би неймовірно міцна шведська кава, котру вони заварюють, підриваючи усі підвалини свого улюбленого lagom. Або всілякі солодощі – тістечка, просочені пуншем, шоколадні кульки в кокосовій стружці, булочки з корицею – вони обожнюють все це. Але після невеличкого потурання не карають себе жорсткими обмеженнями, а продовжують поводитися помірно, охайно та з гідністю. До речі, у шведів є одна традиція, котра виникла зовсім нещодавно, десь у кінці 50-их років минулого століття - «Солодка Субота». Після того, як вчені та лікарі з’ясували, що солодощі є однією з причин карієсу, то встановили рекомендовану норму їх  споживання – не частіше, ніж раз на тиждень. Шведи ж сприйняли це досить буквально й виділили один день з семи, коли можна влаштувати собі воістину солодке життя.
І, якщо вже мова пішла про їжу, то тут варто зауважити, що шведи – адепти правильного харчування. Тут lagom перегукується із золотим правилом дієтологів: вставати із-за столу потрібно тоді, коли ви ледь перестали почуватися голодними. Зазвичай вони самі кладуть собі їжу в тарілку, навіть в гостях. Вважається поганим тоном ділити на шматки торт або пиріг: кожен відрізає собі порцію по своєму бажанню. Якщо їжа лишається на тарілці, це вже не lagom і свідчить про те, що ви взяли собі більше, аніж потрібно. (З соромом згадую свій перший шведський стіл на all inclusive.)
Шведи цінують прості, зрозумілі та сезонні продукти, котрі готують без особливої вишуканості. Знамениті тюфтельки, котрі вельми полюбляв не менш знаменитий і зовсім аж ніяк не прихильник lagom, Карлсон, Котрий Живе На Даху; запечена риба; відварені овочі; самостійно випечений хліб; домашні джеми та соління. Магазинні напівфабрикати в цій країні не популярні.
Ще одне чисто шведське явище – «фіка». Таку назву має традиція робити перерви в роботі кожні дві години, аби випити кави. Тієї самої, термоядерної, з якимось смаколиком та розмовами про все, окрім роботи. Втім, якщо ви надаєте перевагу чаю, то до кави вас ніхто змушувати не буде. Але триває «фіка» не більше, аніж 15 хвилин, що теж в дусі lagom. Байдикування не заохочується, отож трудяться з максимальною віддачею, але тільки не під час «фіка».  Бо «фіка» - то святе і ніхто з відвідувачів чи клієнтів не ремствує. При чому, коли співробітники дружно вирушають на обід, не відповідає навіть телефон на рецепції та номер секретаря.
До слова, ритуал цей може проходити як на роботі, так і поза нею. «Фіка» - це перерва та спілкування і дуже воно мені прийшлося до смаку.
Варто зауважити, що в Швеції не прийнято затримуватися в офісі або працювати понад норму. Робочий день у них триває зазвичай з 8.30 до 16.00, а в п’ятницю до 14.00. Шведи радять вимикати корпоративну пошту та повідомлення мессенджерів у вільний час, запевняючи, що ефективність роботи від цього не знизиться. Людині просто таки необхідно перезаряджати свої батарейки. Тому в Швеції вважають, що ті, котрі працюють понад норму, не вміють планувати та розподіляти свій час, і в цьому, погодьтеся, є частка (якщо не всі 100%) істини.
Шведи впевнені, що більше – не завше краще, і щастя не вимірюється кількістю благ. Lagom не сприймає показової розкоші та демонстрації добробуту. Навіть якщо ви можете це собі дозволити, неприпустимо цим хизуватися, купуючи золоті годинники, сумки з логотипами та круті машини.
Шведи вважають, що тільки загальними зусиллями можна досягнути хороших результатів. Коли кожен робить свій внесок, суспільство, в результаті, може отримати неоціненну користь. Саме тому шведи не скаржаться на високі податки – вони розуміють, що вони дозволяють забезпечити населення якісною медициною, безкоштовними дитячими садками і так далі. Маючи все це, люди можуть спокійно працювати, заробляти гроші та віддавати частину заробітної платні на забезпечення собі справді гідного рівня життя.
Поняття «жити в міру» означає також витрачати менше води та енергії, використовувати екологічні товари, сортувати відходи – все це може врятувати планету від забруднення та глобального потепління.    
Певно, найкраще цю концепцію відображає шведська меблева компанія ІКЕА, котра запустила цілий проект, присвячений ідеї lagom. Його ціль – розповсюдження екологічного способу життя, не відмовляючи собі у тому, що любиш, але при цьому не беручи від планети більше, ніж потребуєш. Наприклад, учасники проекту радять частіше провітрювати речі, замість того, аби використовувати воду та електрику на прання, за допомогою спеціального таймера контролювати витрати води та світла в душі, а завдяки світодіодним лампам та спеціальним жалюзі зменшити споживання електрики. Та й самі меблі ІКЕА мінімалістичні та практичні, комфортні та невибагливі, екологічні та якісні, без зайвих наворотів та розкішних деталей. Сировина для них – дерево, корок, камінь. Стовідсотковий lagom.
Отже, послуговуючись дуже простими правилами, можна направду зробити своє життя більш впорядкованим та осмисленим. Меблі – тільки з природних матеріалів, одяг – з натуральних тканин. Найкращий відпочинок – на природі. Шведські жінки голосують за природну, невідретушовану красу, мінімум макіяжу в повсякденному житті та натуральні косметичні формули.
І мені теж захотілося спробувати жити в стилі lagom. Перечитавши кілька цікавих книжок на цю тему. Їх нині безліч, є й у нашій бібліотеці, та й собі я придбала «Маленьку книгу лагом» Джонни Джексон та Еліас Ларсен. Не менш пізнавальною є книга Елізабет Карлссон «Лагом. Шведські секрети щасливого життя» та інші. Усіх називати немає сенсу, а порекомендувати їх я хочу усім, кому не вистачає в житті рівноваги, гармонії, або якщо хтось не може віднайти баланс між особистим життям та роботою. Якраз у них ви й віднайдете конкретні рекомендації, як знайти, врешті, отой баланс, як почати займатися фітнесом собі в задоволення, як наблизитися до природи, як перейти на більш здорове харчування. До речі, даються там і конкретні рецепти страв з доступних продуктів. Книги націлені на те, аби зробити життя якіснішим та кращим під егідою lagom. У Елізабет Карлссон є досить промовиста анотація, у котрій зазначається, що: «Шведи не уявляють свій дім без затишку, рано встають, кілька разів на день поринають у приємне байдикування на роботі, щосуботи ласують солодощами, дотримуються правил і в усьому знають міру». Тобто, якщо ви хочете стати «ідеальним шведом», вам варто почитати якусь з цих чудових книг, де ви й отримаєте усі інструкції, аби реалізувати це бажання. І lagom вам у цьому в поміч. На цій мажорній ноті варто би і завершити цей допис, але…
Справа в тому, що самі шведи зовсім не згідні з тим, як lagom популяризується у всьому світі. Вони щиро не розуміють того ажіотажу, котрий виник навколо цього поняття. Адже вони завжди так жили і вважали те за норму, а тут раптом виявилося, що вони якісь особливі, що вони якось виділилися, привернули до себе надмірну увагу, що само по собі уже не є lagom.
Звісно, шведи дуже свідомі люди і те, як вони ставляться до природи, як живуть – цьому варто у них повчитися. Деякі з їхніх звичок, якщо їх перейняти, можуть реально покращити ситуацію на нашій спільній планеті. Але для шведів lagom має ще одну, негативну сторону – їм надзвичайно важко вийти із зони комфорту. Коли шведи приїздять в іншу країну, приміром, до Латинської Америки, туди, де зовсім інакший, протилежний скандинавському, менталітет, де у людей немає ніякого поняття про розклад та якісь правила і при цьому вони дуже галасливі та одягаються занадто яскраво, і клімат там абсолютно інший – для бідолашних шведів там  усе неlagom, не комфортно і більшість з них намагається чимскоріш накивати п’ятами звідтіля у свій суворий скандинавський рай. Коли шведам пропонують трішечки поексперементувати, вийти за рамки звичного, додати в життя екстріму, вони губляться і воліють залишатися у приємному для них середовищі. Не хапати зірок з неба, не виділятися з натовпу – в принципі, у цьому немає нічого поганого, якщо це справді подобається.
Взагалі, багато хто уявляє собі Швецію як якусь ідеальну країну, Утопію, де всі люди однаково щасливі, але це далеко не так. Ніде правди діти, там дуже хороший рівень життя і держава турбується про своїх громадян, забезпечуючи їм усі умови для процвітання. Але і там є глибоко нещасні люди, і у них теж існують проблеми та непорозуміння. У цій країні досить високий відсоток самогубств, що пояснюють «синдромом Мартіна Ідена» - коли людина досягла відповідного високого рівня і їй більше немає до чого прагнути, лишається лише одне – вкоротити собі віку…
Що ж, шведи, як і люди будь-якої іншої національності чи країни, дуже різні. Звісно, є серед них такі, що надають перевагу спокійному, розміреному способу життя і вважають за краще знаходитися у власній зоні комфорту. Але й трапляються там вельми екстравагантні персонажі, котрі намагаються стати відомими та помітними і є там дуже багато талановитих людей, котрі апріорі не вписуються у концепцію lagom. Творчим людям, взагалі, важко втриматися в рамках, та й, напевне, не варто цього робити.
Але, у будь-якому разі, концепція lagom є дуже цікавою та вартою уваги. Гадаю, що усім буде тільки краще від того, аби бодай трішки наблизитися до неї: почати сортувати сміття та віддавати старі речі на переробку, отримуючи задоволення від користі, котру ми при цьому принесемо суспільству. Або, скажімо, поступитися комусь місцем в автобусі чи електричці. Так-так, це теж, виявляється, вписується у lagom, як би нам не намагалися нині втовкмачити, що на заході, мовляв, так не прийнято робити. Мені здається, що серед нормальних людей і в нормальному суспільстві це повинно бути нормою і мені особисто дуже симпатичний lagom саме цими невеличкими актами доброти, котрі проповідує ця концепція.
Ну, і на десерт, під «фіка», трішечки гарної музики від легендарного шведського гурту «Abba». Здається, він ідеально вписується в концепцію lagom: все в міру, мелодійно та… ностальгійно.


З Всесвітнім днем вишиванки!!!

Вишиванка - один з найяскравіших духовних проявів українців, у якому вишивка не прикраса, а поєднання символів, які кодують на добру долю. 2020 рік присвячується українській родині та родоводу. З Всесвітнім днем вишиванки!!!

неділя, 17 травня 2020 р.

Романтична традиція, що прийшла до нас з книги.

     У закоханих їснує романтична традиція- навішувати замки Вічного Кохання десь біля водойм, а точніше — на мостах, кидаючи ключі у воду. Кожен з нас бачив ці замки, їх можна зустріти практично у кожному місті. 


Закохані навішують символи свого безсмертного кохання на поруччя мостів, на грати, ліхтарі, - де тільки є вільне місце. Комунальні служби зрозуміли, що боротьбу з закоханими програють, тому змирилися та виділяють під романтичний ритуал спеціальні місця, ставлять металічні дерева, великі ковані серця. 



Талісманів кохання так багато, що іноді здається: цей ритуал існує дуже давно. Але...

Традиція вішати замки на мостах з'явилась не так давно, - на рубежі третього тисячоліття. І відбулося це в Італіі. Її автор — сучасний італійський письменник Федерико Моччіа. Його дебютний роман “Три метри над небом” (італ. “Tre metri sopra il cielo”), що вийшов друком в 1992 році, став міжнародним бестселером, а однойменний фільм 2010 року за короткий час - культовим

   І саме цей твір став прародителем оригінального весільного ритуалу.. Письменник довгенько не міг придумати, як його герої Бабі і Степ будуть давати одне одному обітницю кохання і вірності.

        Майже в усіх містах є своє “святе” місце для закоханих. У Римі такого місця не виявилося. Не знаходячи жодного цікавого варіанту традиції, письменник вирішив винайти її сам. Саме з його легкої руки міст Понте Мільвіо стає тим самим сакральним місцем не тільки для його героїв, але й для усіх закоханих Риму.

    Бідолаха міст стає ледь помітним під величезною кількістю замків. Одного разу, не витримав їх ваги та й впав один з ліхтарів. Влада неодноразово намагалася втрутитися, навести лад на Понте Мільвіа, але успіху не досягла: римські закохані віддавати свою святиню не погоджуються.



четвер, 14 травня 2020 р.

#bibliowindows "Дощ у Луцьку" та інші.

             
    

                

  Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.
Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.
Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,
і раптом озирнусь, а це вже роки й роки! 

                                                                Ліна Костенко

Давайте подивимося на дощ очима наших стареньких #bibliowindows. Різних людей вони бачили: веселих, сумних, байдужих... Хтось полюбляє прогулянки під дощем, хтось намагається швидше пробігти під зливою, інші чують мелодію та бачать картини дощу...Як наші  мудрі бібліотечні вікна:))

     Пропонуємо також інші відео фотопроєкту #bibliowindows:

"Люди і птахи"

 "Луцьк несерйозний"

"Великдень у Луцьку"

 

середа, 13 травня 2020 р.

Про маму: під фадо та каву з кардамоном.


Напевне, цьому допису варто було би з’явитися раніше: до Дня Матері. Зізнаюсь, я, взагалі, його не планувала. Але цей вірш, на котрий натрапила у viber в групі «Рівне – 1987» (створена випускниками бібліотечного факультету) якраз на День Матері, зачепив мене за душу:
Пам’ятаю, як мама казала,
Коли пхикала я їй в лице:
«Прожила ще ти, доню, замало,
Чи повчатиме курку яйце?»
Але ж я була горда й зухвала,
Мимо вух пропускала слова –
Бо обов’язків майже не знала,
В голові були тільки права.
Випускний пам’ятаю до ранку
(Має юність високий престол!)
І похилену мами осанку,
І як ніс виїдав «Корвалол».
І від дому далеко навчання,
Сумки різали руки, мов ніж,
В них – смаколики й мами зітхання:
«Висипайся, дитинко, і їж…»
Як належить тоді все сприймала –
Досі вогником сором пече!
Я, спіткаючись вкотре, шукала
Найрідніше у світі плече.
І тепер, коли часом не в дусі,
Власним дітям варю вже й перу,
В телефоні жаліє матуся:
«В кінці тижня я їх заберу».
І не видно межі тій любові –
Діти виросли вже чи малі,
Хай же будуть щасливі й здорові
Усі мами на цілій землі!

Такі прості та щирі слова. Шкода, що не знаю авторки і однокурсниця, котра розмістила його, теж не змогла мені дати відповіді на моє запитання. Втім, під цим текстом змогла би підписатися, мабуть, кожна з нас. Не задля того, аби присвоїти собі авторство. І навіть неважливо, що не всі серед нас, так вже сталося у житті, самі зуміли стати мамами. Є у цих простих рядочках щось до щему рідне. Відразу чомусь згадала мамин запечений «хазяйський», як вона любить казати, кисломолочний сир і як обожнювали дівчата з нашої п’ятдесятої кімнати в гуртожитку на Толстого чаювати під ту смачну запіканку. Мама не втомлювалася ходити за цим продуктом на базар щосуботи, аби в неділю ввечері запакувати мені його, уже у вишуканій кулінарній обробці, у валізу. Я була дівчинка міська і особливо напханих харчем торб привезти не могла, але щось смачненьке мама завше готувала – на всіх дівчат, а нас було в тій кімнаті семеро…плюс одна, бо Лариса Савченко з 38-ої кімнати переселилася до нас майже одразу. І як ми там жили усі у тій рукавичці? Щоправда, це було на першому курсі – потім нас розселили, але чомусь та кімната мені найкраще врізалася в пам’ять. І смак того маминого запеченого з родзинками сиру мені тепер завше нагадує ті мої студентські часи. Щоправда, востаннє, на цей Великдень, мама бідкалася, що сир не вдався, бо був «не хазяйський», а «державний». Та бог з ним, з сиром – головне, що мама, хоч і старенька вже, але ще порається на кухні і я маю щастя ласувати її смаколиками. І, взагалі, щастя, що вона поряд. Я навчилася це цінувати. З часом, бо у свої надцять була, певно, як і усі пересічні підлітки…
Тим-то й цікаво було мені прочитати книгу польської письменниці Йоанни Ягелло «Кава з кардамоном». У ній розповідається про сучасну дівчинку-підлітка і її непрості відносини зі світом, оточуючими, випробування дружніх стосунків та зародження першої симпатії. І, звісно, тема «дочки-матері» зацікавила мене там чи не найбільше. Так, мами теж бувають неідеальними і у них є свої таємниці, свої «скелети у шафі», свої гріхи молодості. У них буває непростий характер і вони можуть навіть щезнути з твого життя – на щастя, мама Халінки (головної героїні) покидає її ненадовго, але цього цілком достатньо, аби завдати дівчині безліч клопотів. Доводиться самотужки виборсуватися з непростих ситуацій та ще й розплутувати попутно сімейну таємницю. І це у той час, коли саме мамина підтримка потрібна понад усе.
Але і мамі теж необхідне було розуміння доньки, навіть прощення, бо інакше страшенний тягар на серці може безжально кинуту у жахливу прірву, з котрої немає вороття. Як добре, що у доньки вистачило мудрості, тактовності, душевного тепла. До цього, зазвичай, приходиш тільки з віком. Або через сильне потрясіння, через усвідомлення ймовірності втрати звичних речей. Тоді починаєш цінувати просто гарний день, коли мама вдома, готує сніданок, цікавиться твоїми справами, ви разом щось обговорюєте чи базікаєте про усілякі тільки вам зрозумілі дрібнички… Я наче знову пережила деякі моменти свого життя, усвідомила щось дуже важливе для себе і пригадала свій вірш, котрий колись давно написала для мами у мить особливої душевної відвертості:
Складно все – незаперечний фактор,
Не журись, матусенько, облиш.
Маю я не золотий характер –
Ти одна мені його простиш.
Побурчиш, а потім пошкодуєш,
Якщо раптом щось утну не так,
Настрій мій до тонкощів відчуєш,
Не чекаєш дяки та відзнак.
За хороше не жадаєш плати:
Чом же очі знов такі сумні?
Хочу я одне Тобі сказати –
Найдорожча Ти за всіх мені.
І якщо розлуки час настане –
Зіронькою шлях мій освіти,
Бо ніякий милий чи коханий
Не любитиме мене, як Ти…
Просто все – незаперечних істин
Кожну мить навчає нас життя;
І якщо на світі є щось чисте –
Це моє до тебе почуття.

Про непросте життя моєї мами теж можна написати книгу. І варта вона, безумовно, значно ліпшої долі і, можливо, кращої та слухнянішої доньки. А поки що я пропоную їй «Каву з кардамоном» від Йоанни Ягелло, бо мама теж полюбляє такі історійки з happy end і це неабияк ріднить нас, додає спільних тем для теплої розмови.
Книга насправді цікава, з хвацько закрученим сюжетом, навіть з деякими елементами тріллеру, якщо зважати на сни головної героїні – уявляю, якого тремору можна було би нагнати ними на глядача, якби їх, ті сни, відповідно зафільмувати. Читається легко і мені шкода лише про одне: у мої п’ятнадцять подібних книжок не було. Ні, звісно, я тоді читала дуже хороші книги, але ось таких «дівчачих», де можна було побачити відображення своїх проблем, знайти підказку у їх вирішенні та й просто, «без ідеології» зануритися у красиву історію перших почуттів, приміряти на себе запропоновані автором ситуації – такої літератури у час мого тінейджерства не існувало. Тому, напевне, і тягне мене вряди-годи на таке чтиво. І, як не дивно, в таких книгах часто знаходжу щось корисне для себе, окрім цікавого сюжету та ностальгії за днями своєї юності. З цієї, приміром, я дізналася чудовий рецепт смачної кави з кардамоном «Медова пристрасть» яку Халінці замовив її хлопець Адріан у вельми атмосферній варшавській кав’ярні «Оксамит». Спробувала й собі приготувати цю «пристрасть» і нині можу підтвердити слова пані Йоанни Ягелло, що «кава з кардамоном розігріває, бадьорить і покращує настрій». Її гарно пити під фадо – особливий стиль португальської традиційної музики, сумної, але дуже красивої. Диск з нею подарувала Лінці її подруга Наталія. Я теж прослухала Марізу – найвідомішу нині зірку фадо. Але мені чомусь більше до вподоби Сезарія Евора. Це під її наспіви продивлялася я чат своїх однокурсниць у viber, знайшла там вірш, котрий мені царапнув душу і я, дочитавши «дівчачу» книжку Йоанни Ягелло та зробивши велику кружку кави з кардамоном, вирішила поділитися своїми думками з вами. Щемним співом Сезарії Евори теж.