пʼятницю, 14 квітня 2017 р.

Закохані мандрівки містом Лева з Андрієм Кокотюхою

Андрій Кокотюха не пише любовних романів, бо не вважає їх ані жанром літератури, ані темою для художніх творів взагалі. Про любов, як почуття, говорить, що вона «…є, але про неї не кричать, як про інтелектуальні здібності чи гениталії. Про неї мовчать і доводять любов на ділі». Цікава думка як для письменника, та ще й такого трудоголіка, як Кокотюха, книжки якого виходили та й далі продовжують успішно виходити практично у всіх українських видавництвах, котрі нині існують: «Смолоскип», «Кальварія», «Фоліо», «Піраміда», «Нора-Друк», «Зелений пес». Здавалось би, з таким підходом до справи, мав би втратити добру частку читаючої публіки у вигляді прекрасної половини людства, котра часто не мислить собі доброї книжки без гарної love story в сюжеті. Проте, милі дами залюбки беруть до рук його романи і насолоджуються тим чтивом, часом зовсім не здогадуючись про таку принципову позицію автора. Врешті, кохання – це і не завше, і не тільки рожеві шмарклі, усілякі «мусі-пусі» та нагнітання африканських пристрастей. Недосказаність, натяк, деяка двозначність і навіть невизначеність інтригують та збуджують уяву більше, аніж сцени відвертого одровення. Кому, як не нам, жінкам, в тому ліпше тямити.
Але нині я хочу поділитися з вами враженнями про нещодавно прочитаний мною роман Андрія Кокотюхи «Автомобіль з Пекарської». Дететивний роман, із серії ретро. І нехай мене закидають камінням скептики і сам Кокотюха, але я стверджую, що він буквально наповнений істинною любов’ю, котра блукає таємничими закапелками вулиць древнього Львова. Романтичного Львова. Кримінального Львова. Містичного Львова. Аристократичного Львова. Богемного Львова. Багатонаціонального Львова. Львова з ароматом кави. Львова, з усіма його небезпечними для високих підборів панянок бруківками і ще небезпечнішими батярами у темних закапелках його загадкових сивих сутінках, з його кнайпами, кав’ярнями, середньовічними вежами, мансардами, італійськими двориками, соборами, костьолами, галицькою цнотливістю та, водночас, захермазівською готовністю на найбезсоромніші експеременти… Це місто вражає, зачаровує, закарбовується у пам’ять і залишається у серці назавше у тих, хто бодай раз побував у ньому.
Львів у Кокотюхи не просто - декорація, в якій розгортаються події, не тільки приємний атмосферний фон для пригодницького роману. Він дихає, творить, надихає, провокує, спокушає, дражнить, закохує… Неймовірно, - події, що описані в книзі, відбуваються трохи більше, аніж сто років тому, а таке відчуття, наче ось зараз, приміром, завернеш на Марійську площу і там, у кав’ярні  «Монополь» за окремим, постійно зарезервованим для нього столиком, застанеш доктора Івана Франка за газетою чи писанням. А з боку вулиці Замойського можна потрапити на Зелену, де у невеличкому садочку ховається дуже затишний особнячок, котрий легко впізнати за скульптурами жінок на фронтонах. Саме у ньому, ексцентрична донька нафтового магната Леона Радомського Агнеля зорганізувала закритий клуб «Доміно», специфічні розваги у котрому нудьгучих та пересичених комфортним, але прісним життям галицьких добропорядних матрон, здатні похитнути непорушну віру декого, що от, мовляв, раніше все було так келейно, чинно та шляхетно. «О, часи! О, звичаї!» - цей вигук услід за Цицероном, котрий прорік його у 63 році до нашої ери, не раз потім зривався з уст моралістів усіх часів і народів. Мовляв, раніше і трава була зеленіша, і сонце яскравіше світило, і молодь була чемною та слухняною. На жаль, на жаль… Але з часів Цицерона світ зовсім не змінився. Хіба що розваги завдяки технічному прогресу стають більш вигадливими.
Ось, як на початку минулого століття автомобіль – річ абсолютно звична нам тепер і, за уже крилатими словами Остапа Бендера «не розкіш, а засіб пересування»; на часи, котрі описує нам Кокотюха в своєму романі був дивиною і вважався скорше порушником спокою, аніж отим самим засобом для швидкого та зручного пересування. А коли ще й за кермом була молода панна, то це вже був просто нечуваний шкандаль, виклик чинним моральним нормам, спроба розхитати суспільство і ще один бог знає що. То ж, і, цілком природним, напевне, став факт виявлення тієї легковажної панни одного далеко не прекрасного ранку мертвою у своєму розкішному авто біля власного особняка на вулиці Пекарській. І не просто мертвою, а жорстоко вбитою. Власне, приватне розслідування смерті  молодої експаністки Агнешки Радомської адвокатом Климом Кошовим та його вірним колоритним другом Йозефом Шацьким і є тією сюжетною лінією, котра водить нас вуличками старого Львова від Кракідалів до Двєрніцького та пасажу Міколяша, по дорозі зазирнувши на філіжанку доброї кави в «Метрополь» та перехилити чарчину у вподобану батярами кнайпу «Під вошею», заодно й навідавшись до сумнозвісних Бригідок – найстарішої діючої в’язниці у Львові.
«Автомобіль з Пекарської» - то лише одна з детективних книжок Андрія Кокотюхи із серії «Ретророман» і єдина, котру мені поки що вдалось прочитати. Нещодавно вийшла вже п’ята книга «Коханка з площі Ринок» і у планах ще дві. Отож, я в передчутті карколомних пригод, соковитої галицької говірки і, звичайно ж, нових історичних мандрівок містом Лева, котрі ніколи не набридають і завше стають відкриттям чогось незвіданого, магічного, смачного, хвилюючого і будять непереборне бажання…закохатись у цей недосконалий світ хоча б тому, що у ньому є таке унікальне місто – ЛЬВІВJ

                                                          Лілія Бондарук

Немає коментарів:

Дописати коментар