Гостинні сторінки «Української Родини»

Не знаю як вам, а мені завше хочеться кардинальних змін саме десь о цій порі, на межі календарних зими-весни, коли ще наче й холодно, і дощ зі снігом колобродять щосили, але в повітрі уже відчувається щось таке приємне, несподівано хвилююче, п’янке та радісне…  І тіло, і душа, і думки просто волають, аби їх довести до ладу та розпочати, нарешті, те нове життя, котре обіцялось самій собі ще напередодні Нового року.       

Проте, не пізно й нині, а навіть і якраз на порі, бо у нас, у слов’ян, це генетично закладено ще з часів Трипілля, коли закони природи, спосіб життя та набутий досвід не суперечили одне одному, а все було гармонійно, співзвучно, розумно облаштовано. І тому й Новоліття (таку назву мав Новий рік) стрічали не першого січні, а в період з 18 лютого до 17 березня за сучасним календарем – з появою на небі першого весняного Молодика. Та й рік у нас з вами нині, якщо рахувати з того ж Трипілля – 7525-ий. Нічого собі, авжеж? Навіть у іудеїв, біблійного народу, він лише 5777-ий, з чим вони й радо вітали себе. То чому б нам, українцям, найдавнішій нації Європи, а, мо, й світу, як стверджує, приміром, Білл Клінтон услід за давньоримським істориком Помпеєм Торгом, боспорським греком Страбоном та іншими не менш обізнаними особами, не пишатися тим фактом, що маємо найдовше літочислення.

Втім, нам є чим і ким пишатися і зайвий раз переконує мене у тому часопис «Українська родина», звідки я й почерпнула цю корисну та приємну інформацію, котрою мені вельми закортіло поділитися з вами та, заодно, і сам журнал трішки прорекламувати, бо він того вартий і якщо б мене попросили охарактеризувати його тільки одним словом, то для нього я би обрала – МУДРИЙ. Це перш за все. А ще він, звичайно, дуже цікавий, добрий і помічний як для душі, так і для тіла, бо, окрім справді розкішних етнографічних, народознавчих, історичних та мистецьких статей, у ньому купа практичних порад. Тут і запеклі садівники-городники, і гонорові господині, і зовсім молоді господарочки, і вправні та не дуже ще майстри та майстрині обов’язково знайдуть для себе щось нове, яке закортить негайно втілити в життя, креативно зреалізувати, а, можливо, хтось надихнеться на те, аби поділитись згодом і своїм унікальним досвідом на гостинних сторінках «Української родини». Звичайно ж, і народна медицина, знахарство, цілительство, уся найкраща практика травників, костоправів, поради знаючих лікарів та мольфара Нечая – усе це теж є часточкою турботливої «Української родини».

Симпатичною родзинкою журналу є те, що він універсальний у будь якому сенсі. Це стосується і цільового направлення, бо читати його може кожен, незалежно від віку, статі, соціального статусу. А ще – майже кожна його стаття багатопланова, охоплює відразу кілька тем і якщо, наприклад, вас цікавить просто техніка вишивки чи ви захотіли рецепт котрийсь переписати, то мимоволі зачепитесь оком за супровідну інформацію до теми, а, значить, обов’язково помудрішаєте і неодмінно виникне бажання поповнити свої знання ще й ще, бо їх, тих знань, зайвих, як відомо, ніколи не буває. До того ж, творці «Української родини» піклуються, аби стиль їх був філігранним, а мова викладення матеріалів соковитою, барвистою, живою.

І головним, звичайно ж, є щире прагнення виховувати українців в українському середовищі та в українському дусі «Української родини», котрі, не покладаючи рук, дбатимуть за добро української нації, плекатимуть українську мову, вболівтимуть за українську культуру і, зрештою, зроблять українців господарями на власній землі, котрій, не будемо цього забувати, пішов уже 7525-ий рікJ     

Лілія Бондарук