Про те, що справжня література не має якихось чітко визначених вікових
рамок, я інтуїтивно знала ще з дитинства, прочитавши в шестилітньому віці
«Енеїду» Котляревського (о, ці неперевершені соковиті ілюстрації Базилевича до
кожної сторінки, під які я буквально проковтнула геніальний твір, крадькома
пробираючись до книжкової шафи, аби витягнути заповітну «дорослу» книгу), а уже
в досить зрілому віці раптом відкрила для себе… «Карлсона, що живе на даху»
Астрід Ліндгрен і збагнула, що, й насправді, не варто аж так перейматись через
дрібниці, брати до серця те, що того не варте, і, взагалі, радість можна
знаходити в дуже буденних та звичних речах; дива трапляються з нами мало не на
кожному кроці, варто лишень бути уважнішим та допитливішим; а щастя приходить
саме тоді, коли вже й не чекаєш наче такого сюрпризу, але від того тільки
приємніше і, взагалі, в наче простенькій дитячій книжечці – ціла філософія…
Така ж філософія буття разом з дивом відкриття чогось свіжого,
небанального та істинного постає переді мною завше, коли беру до рук будь- який номер журналу «Сто талантів», котрий
апріорі розрахований наче на підлітків, проте, як і усе справжнє, не обмежує
свою аудиторію ані віковим, ані соціальним, ані релігійним чи ще якимось
кордоном. Хоча й виходить у світ під патронатом найбільшого релігійного видавництва
України «Свічадо» (римо-католицьке спрямування), але ніякого тиску, марудного
моралізаторства, домінуючої зверхності чи, навпаки, метушливої запопадливості в
потуранні ницим смакам у ньому анітрохи не відчутно. Позиціонують самі себе
вони так: «Найкраще слово, яке виявляє нашу
сутність це – «провокатор». Бо провокує до мислення, бо не дає готових
відповідей, а часто ставить запитання перед читачами; бо видає авторів з
різними поглядами, бо з пошаною ставиться до всіх Церков, бо вимагає від
супругів боротися за свою любов, а від батьків – відповідально ставитись до
виховання дітей; бо закликає до мудрого переосмислення Традиції, бо хоче
дискутувати з сучасним світом відповідати на виклики всіх тих, хто несе цьому
світові загрозу. Бо, врешті-решт, дуже хочеться наслідувати найбільшого
Провокатора усіх часів – Ісуса Христа». Справді, – влучно, гарно і ліпше не
скажеш.
Втім, хочеться додати трішки штрихів до прекрасного образу часопису,
аби у невтаємничених не склалось враження, що «Сто талантів» – це щось на
кшталт отих барвистих брошурок про сенс життя, котрі, часом і вельми
нав’язливо, роздають перехожим адепти деяких церков. Журнал, хоча і просякнутий
духовністю та базується на християнських заповідях, не є, все ж, релігійним
виданням. Насичений цікавинками, він запрошує свого читача в захоплюючу подорож
своїми сторінками разом з дуже винахідливим, дотепним та
надзвичайно обізнаним гідом – ангелом Іно, котрий завше радий поділитись своїм унікальним
ангельським досвідом. І не тільки з підлітками, бо за його обкладинкою кожен
може відшукати щось, призначене саме для себе. Ось, приміром, я, ніколи не
оминаю увагою рубрику «Пілігрим», де обов’язково взнаю щось
новеньке про якусь країну, місто чи особистість. Дотична до неї й «Еврика»,
котра покликана збудити уяву та надихнути на творчість. А для тих, кому кортить
реалізувати креатив у щось матеріальне, відкритий майстер-клас в розвороті
«Нашвидкуруч», де з доступних та недорогих матеріалів навіть геть, здавалось
би, нездатний до handmade суб’єкт, зможе зробити справжнісінький витвір мистецтва, яким не
соромно і власну оселю прикрасити, та й друзям такий подарунок буде доречним з
будь-якої нагоди. Адже святкувати можна не тільки дні народження чи усім добрі
відомі офіційні свята. У рубриці «День місяця» ви дізнаєтесь, наприклад, що у
світі відзначають і Міжнародні Дні вітру, гір, цирку, чаю, китів, спонтанного
вияву доброти, обіймів, друзів, щастя…Існує, виявляється, і Європейський День
сусідів та Всесвітні Дні Землі та…снігу. А чому б не згадати про те, що 5
вересня в нідерландському Алсмері проходить щорічний парад квітів, а 5 квітня –
День відкриття острова Пасхи…Гарні приводи для того, аби зробити чи не кожен
свій день яскравим, насичений подіями та новими знаннями, котрі, безумовно,
стануть у пригоді в повсякденному житті. А воно, як відомо, не завше є
суцільним святом.
Ось тут неабияк виручать розділи «Сам на сам», «Непрості питання»,
«Психоталантик», «Запитай психолога». Корисні поради від дорослих та однолітків
з відповідним досвідом допоможуть не тільки розібратись в непростих життєвих
колізіях, але й здатні надати конкретну допомогу: вкажуть адресу, за якою можна
звернутись тим, хто потрапив в складну ситуацію і де обов’язково підтримають,
проконсультують, направлять на істинний шлях.
Звісно ж, тим, хто шукає себе в цьому житті, прагне досягти чогось у
ньому, керуючись при цьому заповідями добра, милосердя та любові до ближнього, –
будуть цікаві сторінки під заголовками «Школа ангела Іно», «Читаємо біблію
разом», «Хвилинка для роздумів», «Біблійні цікавинки», «Запитай священика».
Але найбільшою цінністю «Сто талантів» є, безумовно, його шанувальники,
його фани, його віддані читачі, котрі, водночас, являються і активними
дописувачами, бо часопис перебуває у постійному діалозі з ними. Вони є героями
його рубрик «За покликом серця» та «СПОРТталант»; вони діляться свіжими думками
у колонці «Опитування від клубу», зізнаються в любові до рідних міст, містечок
та сіл у рубриці «Я тут живу», друкують свої вірші та оповідання на його
сторінках, беруть участь у різноманітних конкурсах і, звісно ж, їхні прекрасні
юні обличчя завше прикрашають обкладинку кожного чергового номеру часопису. І
ось саме цей зворотній зв’язок, діалог між виданням та його вдячною читаючою
аудиторію й робить «Сто талантів» справжнім, живим, пульсуючим, дихаючим та
надихаючим організмом, котрий здатен пробудити свій унікальний талант у
кожного, хто занурюється у його таємничі глибини мудрості, дива та добра.
Отож, як повчав нас Св. Франциск Асізький: «Почніть робити те, що потрібно. Потім робіть те, що можливо. І ви
раптом виявите, що робите неможливе». А для початку… просто почніть читати «Сто
талантів». Навіть якщо ви вже давно не тінейджер…
І для вас не залишиться нічого неможливогоJ
Головний бібліотекар відділу читальних залів
Лілія Бондарук
Немає коментарів:
Дописати коментар