«Велика заслуга Русової, що
вона – такий знаток діточої душі, в першу чергу душі української дитини, –
промовляє за тою дитиною на світовій арені як педагог і як українка і з
малюнків наших дітей виводить перед світом нашу політичну… бездомність», –
казала поетеса та перекладачка Костянтина Малицька про педагогиню Софію Русову.
Вона була перша в Українській Центральній Раді жінка-міністр освіти. Її іменем
названо вулиці, вона заснувала перший українськомовний дитячий садок у Києві,
розробила перші українські підручники,
до того ж заклала основи української системи освіти. А ще створила Союз
українок, боролася з русифікацією і була справжня українка, хоч і не за
походженням.
Народилася Софія Ліндфорс 18 лютого 1856
р. в селі Олешня Чернігівської губернії в аристократичній родині. Її батько –
Федір Федорович Ліндфорс, офіцер у відставці, за походженням швед, мати – Ганна
Жерве, дочка генерала наполеонівської армії, француженка з титулованого роду. Вона
рано пішла з життя – Софійці не було навіть 4 років. Тож займалися вихованням
дівчинки батько та її старша сестра Марія. А ще няня та гувернантки, які
навчали французької, англійської та німецької мов. У вільний час маленька
Софійка бавилася із селянськими дітьми, бачила їхнє злиденне життя та щоденну
важку працю.
Початкову освіту Софія здобула вдома. У
бібліотеці Ліндфорсів були оригінали творів Жан-Жака Руссо, Йоганна Вольфганга
Гете, Джорджа Байрона та Вольтера. Коли дівчинці виповнилося 9 років, родина
переїхала до Києва. Софія вступила до Фундуклеївської жіночої гімназії,
найпрестижнішої в місті. Закінчила її із золотою медаллю. Дівчина мала талант
до музики – захоплювалася оперою, серйозно займалася фортепіано. Проте за рік
не стало батька…
Пізніше, коли Софія разом зі старшою
сестрою в 1871-ому відкрила в Києві перший українськомовний дитячий садок
(зауважте, що це їм вдалося в той час, коли царський уряд заявляв, що ніякого
«малоросійського язика» ніколи не було й не має бути), Микола Лисенко був
вражений не лише педагогічними здібностями дівчини, а й її голосом та грою на
піаніно. Він навіть радив Софії вступити до Петербурзької консерваторії. Проте
дівчина все ж обрала освіту. «Долю свою я вирішила тоді, коли зреклася
мистецтва, взялася за школу. Скільки разів пізніше я каялася в цьому рішенні,
коли буденна педагогічна праця мене не задовольняла, скільки разів я залишала
її, шукала задоволення в літературній роботі, але для цього мені не вистачало
здібностей, а життя знову й знову в різних обставинах кликало мене до цієї
самої «педагогіки», – казала пізніше Софія.
Про неймовірно талановиту, працьовиту та
сильну українку, хоч і не за походженням, читайте у часописі «Країна» (№ 4,
2025 р.), що уже чекає на вас у читальній залі Волинської обласної бібліотеки
для юнацтва.
Немає коментарів:
Дописати коментар