Ці дві
грубезні книги я буквально проковтнула за якихось три вечори. Щоправда, процес
читання займав у мене шмат часу відрізком аж до глибокої ночі: благо (якщо це
можна назвати благом), я була на лікарняному і, тому, могла собі дозволити таку
розкіш, не переймаючись тим фактом, яким чином висмикнути себе зі свого
тепленького кубельця о шостій ранку (під геть несхвальне шипіння кішки, котра
зручно вмостилася поряд і не була в захопленні від того, що її посміли так
нахабно потривожити) та з яким невиспаним писком опісля з’явитися на роботі
перед ще більш несхвальним поглядом (добре, що не шипінням – це жарт, якщо
щось!!!) керівництва. Вигляд я й так мала «не фонтан», а добро на десять днів
«повалятися в ліжку» дала мені сімейна лікарка, так що без найменшої тіні
сумління я відсипалася, дисципліновано приймала пігулки та займалася
найулюбленішою справою свого життя – читала запоєм. Ні, таки «листок ТИМЧАСОВОЇ
непрацездатності», якщо не лукавити, можна назвати благом… Та й ігнорувати
волання власного організму дати йому тайм-аут шкідливо, бо, в результаті,
врешті обходиться дорожче і для гаманця, і для самого організму теж.
Уфф, із
вступним абзацом я, здається, впоралася і, якщо комусь здається, що пасаж про
моє вимушене байдикування у дописі, причетному до Її Величності Літератури,
недоречний, то той хтось глибоко помиляється. Адже я хочу поділитися з вами
своїми думками з приводу двох унікальних книг, котрі не тільки додали яскравих
барв моєму дозвіллю, але й долучилися до великої справи зцілення мого ослабленого
ОРЗ організму. Навіть не побоюсь сказати більше: гадаю, що саме вони і були
моїми основними ліками. І то не тільки моїми, бо моя люба матуся, котра теж
підхопила ту кляту застуду ще раніше, аніж я, запевняла мене, що вилікував її
не хто інший, а Гарік Корогодський. Ну що, заінтригувала я вас хоч трішки?
Здається, що і другий абзац у мене вийшов вступним, але все по-чесному, бо
книжок теж дві, отож…
Якби це був не мій скромний допис, а
повнометражний фільм, то тут би й прозвучало: ТА-ДАМ, і ще раз ТА-ДАМ( ну, ви ж
не забули, що їх, книжок, таки дві). Ага, ще одне ТА-ДАМ – для автора
бестселера: «Как потратить
миллион, которого нет, и другие истории еврейского мальчика» - українсько-ізраїльського бізнесмена, блогера, мецената,
засновника благодійного фонду «Життєлюб» і ще багато чого іншого, про що вам
залюбки повідає пані Вікіпедія, але головне для нас нині, письменника, котрий
!ТАКІ ДА! не закопав свій ТАЛАНТ у нашу грішну землю – Гаріка Корогодського.
Взагалі-то,
розповідати про цю людину немає жодного сенсу, адже усе, що вважав за потрібне,
автор висказав саме у цих своїх автобіографічних книгах, а, оскільки, за
потрібне він вважав поділитися з потенційним читачем майже усіма таємницями
життя і свого, і своєї родини, то й рекомендація моя буде досить простою та
логічною: читайте його книги і ви дізнаєтеся - хто такий Гарік Корогодський.
Тим більше, що ліпше за нього те вам ніхто й не розповість.
Читайте, і вам відкриється таємниця київських
дворів та задвірків минулого століття, де робив свої перші кроки і заробляв
свої перші кревні маленький, а згодом уже і юний хлопчина Гарік; а також життя
у столиці нашої тодішньої совєтської Батьківщини, у матушці-героїні Москві, де
пролетіли бурхливі студентські роки нашого героя і де він відшліфовував свої
неабиякі комерційні здібності, не раз блукаючи по лезу ножа Кримінального
кодексу СРСР.
Читаючи Корогодського, ви маєте унікальну
нагоду відчути усі принади ненав’язливого радянського сервісу у потязі
дальнього слідування «Архангельськ-Сєвєродвінськ», де хвацькі хлопці Гарік та
Діма проходили практику в іпостасі провідників вагону №13 і, якщо ви будете
гарно себе поводити та не пошкодуєте рубликів, то комфорт, гарячий душ і навіть
купе для романтичного рандеву на годину вам залюбки організують все ті ж чудові
хлопці Гарік та Діма, але борони вас господи не вгодити їм – усі «прєлісті»
подорожі шість діб в плацкартному вагоні ви відчуєте не тільки на вашому шість
таки діб немитому тілі, але й у шлунку та інших внутрішніх органах (бити вас не
будуть, але той вояж запам’ятається вам надовго): див. сторінку 262 першої
книги (у другій книзі Корогодського уже терзали докори сумління, але… перша
книга уже пішла в народ і тих сторінок з неї уже не вирвати)J
Так, наш
герой ніколи не був у команді чемних пай-хлопчиків. Чого тільки вартує
розповідь про його службу у Збройних силах СРСР: продовжувалась всього півроку
після вишу, але зате які це були шість місяців баталій… в преферанс і, звісно
ж, не на інтерес, а все по дорослому, та й не преферансом єдиним розбавлялися
сірі солдатські будні Гаріка, бо й був він ще активним, як би тепер сказали,
«користувачем гарнізонної книгозбірні». Вабили його там не тільки та не стільки
багаті книжкові фонди, а те, що «Библиотекарь была хороша. Румянец, формы, военная
гимнастерка, застегнутая на верхнюю пуговку и расстегивающаяся под давлением
обстоятельств в районе третьей», - кінець
цитати, бо далі все одно цензура не пропустить, а вам даю посилання на сторінку
306 першої книги.
І тут уже буде
доречною невеличка рекламна пауза, бо, якби це й насправді було у форматі
відео, то саме час на екрані з’явитися класичній бібліотечній тьоті в окулярах,
тілогрійці та в «прощай молодость» на ногах (втім, ноги би точно в кадр не
потрапили, а вони у неї навіть і непогані, і рівні, та й сама тьотя не гірша за
свою гарнізонну колєгу, але ж в її улюбленій книгозбірні зовсім не хюгно та
доволі «свєжо») з великою чашкою паруючого чаю у руках ( руки вбрані, звісно ж,
в рукавички-мітенки) і проректи щось мудре, вічне та вельми нині «моднє», на
кшталт: «Ті, хто читають, керують тими, хто дивиться телевізор» і в даному
випадку вона таки мала би рацію.
Навряд чи
наш герой чогось досяг у житті, якби цілком щиро не вважав, що «чтение – мать
учения». Даю слово Гаріку: «Те школьные знания, которые действительно необходимы в
жизни, мы получаем на уроках математики и языка до четвертого класса. Остальное
– от лукавого. Ну скажите, кому в жизни пригодились другие знания? Да, они дают
кругозор, формируют личность, не спорю. Но все это легко заменить чтением.
Читал я тогда запоем, все подряд, объемистый домашний книжный шкаф и четыре
книжные полки были проглочены классу к восьмому, причем многое не единожды.
Набор книг был абсолютно случаен, жанры – от любовного романа до философских
книг, которые пацану должны были быть не просто неинтересны – скучны и
безрадостны!», – так, мов і не цитата з Корогодського, а мої власні
думки. Та й заповітний зошиток у мене в юності був, куди я записувала уривки з
прочитаного – ті, які вразили найбільше з моїми особистими зауваженнями на
полях. Шкода, що затонув він десь у не завше спокійних водах мого життя; а от
Гарік свій список того, що пройшло через його очі та руки років з дванадцяти до
п’ятнадцяти не тільки зберіг, але й поділився ним з нами. Він досить цікавий,
цей перелік підліткового чтива, ще й з дотепними коментарями та з оцінкою
кожного автора по п’ятибальній шкалі, зробленою, звичайно ж, з притаманним
юності максималізмом.
Ось деякі
з них:
Братья Гонкур, Жюль
и Эдмон. Прочитал я ваш
дневник. Вы же знаете, если я дочитал, то ниже четверки не ставлю. Но и выше
пока не получается. Ну и что, что в вашу честь назовут престижную литературную
премию? Вас тут много таких… Оценка -4
Гар. «Семья Тибо». Очень затянуто.
Неделю угробил, ночами не спал. И толстая очень, прятать от родителей тяжело.
Кстати, Гонкуры, вам такое же замечание. Но интересно. Оценка – 5-
Сэлинджер. «Над
пропастью во ржи». Хорошо-то хорошо, но что-то не нравится мне ваше настроение, Джером. Оценка
- 5
Толстой (Лев).
«Война и мир». Занимательно. Но к середине становится скучно, дальше не пробраться сквозь
частокол одинаковых событий и имен. Переписать, в два раза сократив, если
претендуете на отличную оценку. Хотя, вообще-то, я так не думаю, мне очень
понравилось. Я Безухов. Но что Вы сделали с Наташей? Ладно, ничего не
переписывайте. Оценка – 5. Ну хорошо. Только не ворчите, - 5+
Увесь
перелік книг займає 32 позиції (він далеко не повний, як зазначає сам
Корогодський), але уже у ньому відчувається індивідуальний творчий стиль,
шалене почуття гумору та неабиякі паростки таланту майбутнього автора
бестселерів. Воістину, запійні читання не минулися йому даремно і посприяли
формуванню саме тієї неординарної особистості, котрою і є нині один з
найбагатших та найуспішніших людей світу – Гарік Корогодський.
До речі,
вищезгаданий список книжок – не єдиний перелік, котрим поділився зі своїм
потенційним читачем автор. У нього, у автора, якась особлива тяга до
систематизації майже усіх сфер життя і у цьому теж є своєрідна родзинка. Як
вам, приміром, опис сімейного торжества 1986-го року з повним перечисленням
усіх страв та тих, хто їх готував? Це ж яку феноменальну пам’ять потрібно мати,
аби не забути найкрихітнішої подробиці…
Холодные
- короп (все названия, как дома говорили, а
вообще он карп) тушеный с буряком, морковкой и луком, в застывшем собственном
соку. Тушился часов шесть, не меньше, можно есть прямо с костями (Ба);
- короп фаршированный, две рыбины по полтора
кэгэ, кусками (Вилька Гуревич, головы никому не трогать, папины!);
- тефтели, тушеные в томатном соусе, на самом
деле это тушенные жареные котлеты, любимое блюдо брата Миши – все ему, нам
доставалось по одной (Ба);
- бутрики из обжаренного батона, натертые
чесноком. Сверху рижские шпроты и лимон, на каждом ломтике по две шпротинки и
маслинка – гуляем! (мама)…
О, ці
«бутрики»… Я теж їх чудово пам’ятаю: закуска моєї юності, дякую Гаріку, що
нагадав, потрібно зробити при нагоді (благо, маслинки нині не дефіцит, хоча
шпроти були тоді реально смачнішими, а чи я була просто нереально молодоюJ). Але, якщо ви думаєте, що то усі холодні закуски на
застіллі у скромній київській квартирі вісімдесятих років минулого століття, то
я вас приємно розчарую, бо їх було двадцять вісім(!); а ще ж і гаряче – п’ять
найменувань; солодкі страви – дев’ять; ну і, природно, позиція «для чего закусь», без котрої увесь цей «піщєвой разврат» втратив би
усілякий сенс – скромненько так, всього п’ять видів, але основним напоєм там
була знаменита «дядяФимовка, 47
оборотов – один бутыль, 5 литров». Втім, без цього
продукту власного виробництва не обходилося жодне свято як у дружній родині
Корогодських, так і їхніх численних друзів та родичів. Додам лише, що я
перечитала ще раз уважно той список і, виявляється, що він далеко не повний:
Гарік перелічив тільки те, що пам’ятав, а тих наїдків насправді було набагато
більше. Будьте певні, голодними від Корогодських ви точно би таки не вийшли, а,
можливо, ще й з собою би вам чогось дали на доріжку в пакуночок: окрім
тюфтельок, звісно, їх усі забирав кузен МішаJ
До теми
списків: у кінці першої книги є додаток під назвою «Цены на товары и услуги в СССР в
60-70-х годах ХХ века». Вельми цікавий та
пізнавальний перелік з примітками у вигляді зірочок, де одна зірочка – «Дефицит. Нужно
поискать»; дві – «Сильный дефицит, в открытой продаже встречался не чаще,
чем панда в лесах Брянщины». А ще ж: «Существовали
товары, на которые госцены просто не было – их привозили из-за границы.
Ярчайший пример – жевательная резинка «Donald». Одна штука стоила 40 копеек.
Дожевать жвачку за товарищем, если она еще не утратила розовый цвет, - 10
копеек.
Зарплата – от 60 рублей у дворника и почтальона
до 100-130 рублей у инженера и до 300 рублей у рабочего (ну і навіщо та вища освіта потрібна була?)
Как же
умудрялись люди жить с такими зарплатами да при таких ценах? Счастливо!»
(наголос на першому складі)
Дякувати
богу, жвачку ми зараз масово ні за ким не дожовуємо (принаймні в прямому сенсі,
а щодо переносного…) Але впевнена, що співвідношення нинішніх зарплат
переважної кількості громадян нашої країни до цін на товари та послуги теж міг
би викликати у Гаріка шок, якби у нього відібрали його чарівну кредитку та бодай
на трішки занурили у просте нехитре життя середньостатистичного українця. Хоча…
такий факт теж був у біографії ексцентричного мільйонера, але про це пізніше.
А нині
кілька слів про те, що, попри увесь антагонізм таких понять як «СРСР» та «Гарік
Корогодський», життя його було щасливим і при тотальному дефіциті товарів,
наявності «залізної завіси» та складнощів з сумнозвісною «п’ятою графою». Адже
у нього було основне – любляча родина: найкрасивіший (насправді дуже красивий
чоловік) та найсправедливіший у світі тато; найкраща у світі мама (ну, ви ж
розумієте, що єврейська мама інакшою просто бути не може апріорі); всерозуміюча
та найтурботливіша сестра (шкода, що Люся померла такою молодою); наймудріша та
найколоритніша у неосяжному Всесвіті бабуся (просто улюблена Ба, і цим уже усе
сказано). У другій книзі Гарік люб’язно знайомить нас із «словарем моей Ба» і
та палітра перлів, котрі видавала ця унікальна жінка, без сумніву, варта
окремого лінгвістичного дослідження. Як мінімум, гарний настрій від
ознайомлення з ним вам буде забезпечений. Можливо, й для себе щось почерпнете,
як от я полюбила оцей: «Киш мир эн тухес!», - це коли вже вас хтось
дуже дістане, а хороше виховання стоїть на заваді, аби вжити щось на
«общепонятном». Отож, сміливо у таких випадках переходьте на мову улюбленої Ба
Гаріка Корогодського: навряд чи широкі маси нині обізнані з ідиш, а вас таки
попустить. Переклад не даю – знайдете самі на сторінці 142 другої книгиJ
А якщо
серйозно, то усіма хорошими якостями своєї натури Гарік, насамперед, завдячує
найріднішим людям. І це при тому, що він ніколи не був отим типовим єврейським
хлопчиком з анекдотів, котрий постійно прибігав до мами, аби поцікавитися:
«Мама, подскажи, чего я сейчас хочу больше: пописать или покушать?» О ні, такі
глобальні рішення Гарік звик змалечку приймати самотужки. Втім, і в простіших
питаннях він теж не здавався: сам обирав, де йому вчитися, де працювати чи не
працювати взагалі, і навіть кохана дружина (бідні мама та Ба – це було для них
найважче) - це теж вибір лише виключно його почуттів та смаку. Гарік, завше
намагаючись бути делікатним, незмінно твердо відстоював власну позицію.
Але щоб
зрозуміти, що для нині заможного та успішного Корогодського значить його
родина, варто почитати хоча би присвяту до другої книги. Вона одна може
зворушити до сліз (не кажучи вже про інші моменти)
«Над книгой трудились, кроме перечисленных, еще
четыре редактора. Ба, папа, мама и Люся. Они первые слушатели, они же самые
строгие судьи. Готовый текст я прочитывал им вслух – благо не приходилось
каждому в отдельности: лежат рядышком, на Берковцах. Там же и работал зачастую.
И пока Ба не качнет одобрительно веткой ивы, а папа не хмыкнет вголос, никто
никуда не едет. Нет, у мамы я тоже спрашивал, конечно. Скорее для порядка. Так
взрослый перед входом в кинотеатр склоняется к уху ребенка и грозно шипит:
«Скажи, ты точно хочешь в кино? Точно хочешь? Тогда веди себя нормально, как
все дети!» А ребенок уже в кино. Как и мы с вами. Люся же просто удивлялась, до
чего интересна жизнь».
А життя і
насправді – річ надзвичайно цікава та ще й непередбачувана. Бо хіба міг Гарік знати наперед, що доля закине його до мого
рідного міста в червні 2019-го? Ні, адже це відомо було лише режисеру програми
«Багач – бідняк», а для Корогодького стало повною несподіванкою, що саме Луцьк
стане місцем, де йому судилося пройти безліч випробувань, але Гарік гідно
прийняв цей виклик. У нього безжально відібрали його кредитку та готівку;
сенсорний телефон замінили на звичайний кнопковий (це було жорстоко, адже Гарік
– інтернетозалежний, але такі правила гри, нічого не вдієш); позбавили охорони;
а головне – помічника Дениса, котрий на перше волання мчав завше на виручку
(ну, там розплатитися за піцу чи гамбургер, якщо у мільйонера коштів забракне
на кредитціJ)… Але найстрашніше для епатажного Корогодського в тій ситуації
було те, що вимушений він був принести найбільшу жертву ефіру: пофарбувати
волосся у свій рідний колір – інакше злитися з юрбою йому би не вдалося. І він
це зробив. І все інше теж, хоча було нелегко. Зрештою, про неймовірні пригоди
Гаріка Корогодського в Луцьку ви можете і самі, якщо буде на те бажання (нехай
воно буде) знайти на youtube та подивитися (не пошкодуєте).
А я вам
хочу повідати декілька слів про те, що не ввійшло до тієї передачі, але чим
згодом Гарік поділився з друзями на своїй сторінці у facebook. Як завше, по
пунктах. Усі тут наводити не буду (хоча ой як кортить, бо Корогодський у своїй,
звісно, манері загалом написав про моє місто дуже щиро та гарно), але ось
пунктик під номером 7 процитую: «Что приятно удивило – очень часто подходили люди,
узнают. Хотя казалось бы – где я и где Луцк».
Ой, а нам
як приємно (нам – це моїм любим колєжанкам з Волинської обласної бібліотеки для
юнацтва), адже першими, хто… ні, навіть не підійшли, а повибігали назустріч
Гаріку, були саме наші красуні бібліотекарки. Це вже було, щоправда, на третій
день його гостювання у нашому славному місті, коли йому дозволили уже розкрити
своє інкогніто і Корогодський з полегшенням перевтілився у свій звичний
екстравагантний образ. І, хоча на голові у нього, за його ж словами, було
волосся «нудного кольору» і плекав він заповітну мрію: скоріше добратися до
рідного Києва та перефарбуватися в нормальний рожевий, - все ж, ми його
упізнали. Ну добре вже. Якщо й не всі упізнали (це я про себе, бо книжок його
ще на той час не читала, а просто мільйонери мене в принципі не цікавлять, а
хороші письменники навіть дуже – так, я такаJ), то не помітити цього неординарного персонажа на Театральному майдані
нашого міста було просто неможливо. Тому ми з колегою Маринкою його й побачили
чи не першими, адже маємо козирні вікна, через котрі можемо завше спостерігати
за усім цікавим, що відбувається у самісінькому серці Луцька.
Ну, а
опісля уже була фотосесія з чудовим Гаріком, котрий навіть забув про своє
волосся кольору нудьги і з радістю позував для світлин, котрі робила все та ж
вище згадана Маринка (до слова, вона у нас чарівниця влучного і файного кадру).
Ви тільки подивіться: як світиться у Гаріка обличчя серед наших бібліотечних
красунь. І таки так, КРАСУНЬ, я невипадково вживаю саме цей епітет і
скористаюся ним ще раз: адже сам Гарік Корогодський, підписуючи нам свою книгу,
так і написав «Красуням-лучанкам від єврейського хлопчика» ( а він таки тямить
на жіночій красі), ще й сердечко намалював, пробите стрілою. Це на першій він
так розійшовся. Підписуючи другу, був лаконічний, але милий: «Луцьку з
любов’ю!»…
Ах, я не
сказала вам, звідки з’явилися у нас ті книги. Гадаєте, Гарік подарував? І,
взагалі-то, хід ваших думок буде вірним. Але подарував він нам тоді лише другу
книгу: і не тому, що його жаба вдавила дати ще й першу, зовсім ні. Першу його
книга з’явилася у нас ще у 2017-му і привезла її нам наша пані директорка з
чергового БібліоКаравану, котрий того року відбувався в Одесі (це така тусня
серед юнацьких бібліотек України), де їй запрезентували той екземпляр
представники пана Корогодського. Пам’ятаю, як вона захоплено розповідала мені
особисто, що всю дорогу з Одеси до Луцька не могла відірватися від тієї книги
(і чому я тоді не прислухалась та не взяла з неї гарний приклад… висновок – до
дирекції потрібно прислухатися і навіть слухатись: Алло Сизонтівно, я
працюватиму над собою, обіцяюJ).
Якби ж то
я прочитала ці стовідсоткові бестселери раніше, то і моя щаслива (від зустрічі
з Гаріком) фізіономія була би на тих знімках теж присутня. І я могла би сказати
йому тоді багато гарних слів. Про те, що я і сміялася, і плакала (так, сторінки
з Ба – сцена купання та інше; і ван Гог, котрий «позичив» сюжет для своїх
«Їдців картоплі» у родини Корогодських - Гарік би зрозумів, про що я), бо згадала
про своє, особисте; а часом і обурювалася: ну треба ж, була правильною
дівчинкою завжди, а деякі он як «жглі» і на правила чхали, а нині господарі
життя… але потім знову сміялася, та й, по правді, не завше і я була праведною
та правильною… Проте, це уже зовсім інша історія.
Втім,
навряд чи я сказала би йому тоді хоч щось. Мені, взагалі, ліпше дається
описувати, аніж висловлюватись,- і тоді вже мене важко спинити. От і нині,
розумію, що пора і закруглитися, а так не хочеться, бо завше, коли пишу про
когось симпатичного мені, то в процесі просто закохуюсь у свого героя чи в
тему. Та й «краткость» - сестра не мого таланту. І, з огляду на солідний об’єм
книг, не Гаріка Корогодського теж. Головне, що він, талант, таки присутній – це
я про Гаріка заразJ Тому на завершення (так, радійте, бо воно вже близько)
дам вам кілька дотепних та мудрих настанов від єврейського хлопчика, виведених
ним списком (хто б сумнівався – Гарік завше вірний собі) в той період життя,
коли примхлива пані Фортуна не була прихильною до нього (не забувайте, що
хлопчик цей нині на мільйон, і то не на один), так що варто взяти до уваги:
1. НИКОГДА НЕ УМНИЧАЙ
НАТОЩАК. Так и до депрессии недалеко.
2. ОТСУТСТВИЕ ДЕНЕГ. Чушь. Денег всегда мало.
Заметьте, не ума, его как раз достаточно. Иногда с избытком. Просто деньги –
они плохо разбираются в людях, избегая нас, умных и работящих. Поэтому их так и
называют – «дурные деньги». Чужие деньги всегда дурные.
3. ЧЕМ ЗАНИМАТЬСЯ. Да ничем. Просто жить,
получать удовольствие. А деньги придут, никуда не денутся. Нужно лечь и ждать.
В засаде. Шучу, лежа можно и не дождаться. Нужно сесть….
Це не всі
поради, але далі ви вже самі у всьому розберетеся. Але якщо ви нині стоїте, то
таки присядьте, бо зараз буде пісня і виконувати її буде… ТА-ДАМ – ну звісно ж,
що незрівнянний Гарік Корогодський… Ой, тільки я вас благаю, не марудьте, що
для цього потрібні видатні вокальні здібності та абсолютний слух. Була я
нещодавно на одному концерті, де і слух, і голос в анамнезі є у чоловіка, і
навіть звання «Заслужений артист України» присутнє, і майже чотири десятки
пісень сотворив за час карантину… а не чіпляє жодна. А ось рімейк на хіт Павла
Зіброва «Хрещатик» у виконанні Корогодського мене зачепив. Можливо тому, що
щиро, бо Гарік насправді закоханий у місто свого дитинства до безтями: там
могили його рідних людей на Берковцях, а у Бабиному Яру знайшли свій
передчасний вічний спочинок його дідусь, бабуся та тітка; і Хрещатик для нього
означає насправді дуже багато, так само, як і Гідропарк, і Борщагівка, і
стадіон «Динамо»… А, може, я просто необ’єктивно ставлюся до нього і тому мені
це так щемить і подобається? У будь якому разі слухайте, дивіться і пограйте у
вельми цікаву гру: знайди десяток відмінностей між роками 1994-м та 2019им та
обов’язково посміхніться життю – воно відповість вам взаємністю, навіть не
сумнівайтеся у цьомуJ
Пречудово!!!
ВідповістиВидалити