#Я_зараз_читаю #Бестселер #Психологія

 

Книга  «Як розмовляти з дітьми про що завгодно. Поради, сценарії, історії та кроки, з якими навіть найскладніші розмови стануть легшими» ознайомить вас із усім спектром цікавих дитячих питань та навчить давати спокійні, добре продумані відповіді.

«Існує багато посібників для батьків про дисципліну (і ми вдячні за допомогу!), але лише частина з них присвячена темі спілкування. Саме тому я захотіла написати цю книгу. Замість того щоб просто розповісти батькам, вчителям і тренерам, як починати розмови на важливі теми, я хотіла показати їм, як це робити. Я хотіла запропонувати сценарії та поради, поділитися власними труднощами, а також історіями, які мені розповідали інші батьки — хорошими, поганими, жахливими», – пише  фахівчиня з розвитку дітей та підлітків, докторка та мама Робін Сільверман.

Перший крок до глибокого спілкування з нашими дітьми — це здатність чути їх, співпереживати та відповідати на їхні найважливіші питання, що ви робите, коли це питання, на яке важко відповісти, виникає несподівано? Іноді ми просто не знаємо, що сказати, тому змінюємо тему чи даємо швидку та однозначну відповідь — і сподіваємось, що це питання більше не виникне. Та незручні розмови трапляються на кожному кроці, а ще більш делікатні розмови супроводжують нас на кожному етапі життя. Ми маємо бути готовими.

 «Я дуже рекомендую цю книгу всім батькам, які шукають слушні слова у слушну мить, тобто всім нам»

                                                                 Карла Наумбург, докторка філософії   

                             авторка книги "Як не з’їхати з  глузду, виховуючи дітей"                                                                                                                                                                               

#Цікавинки_з_часопису #Локальна_історія

 

Скураті́вський Вадим Леонтійович (5 жовтня 1941, Бакланова Муравійка, Куликівський район, Чернігівської області) — український мистецтвознавець, історик, літературознавець, публіцист. Професор кафедри Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого.

     Кандидат філологічних наук (1971), доктор мистецтвознавства (1997), член Спілки кінематографістів України (1990) та Асоціації українських письменників (1997), член-кореспондент Національної академії мистецтв України (2001; академік — з 2004 р.) Заслужений діяч мистецтв України (2011).

   У той час, коли дисиденти боролися за національну ідентичність, Скуратівський творив космополітичне інтелектуальне поле української культури — на противагу примітивним культурним доктринам, які ЦК КПРС залишав для республік. Він був інтелектуалом у добу інтелігентів і часто у своїх статтях випереджав час, провокував суперечки, загострював проблематику. Він аналізував «схожість європейського і «тутешнього». Влітку 2024-го видавництво «Дух і літера» видало книжку спогадів і розмислів Вадима Скуратівського «От із такого ми світу».

     У № 9 часопису «Локальна історія» за 2024 рік опублікована розмова з Вадимом Леонтійовичем, в якій журналістка В. Клименко зосередилась на його рефлексіях про шістдесятників, а також на спогадах про Івана Дзюбу, Григорія Кочура, Юрія Щербака та інших видатних постатях того часу.

     Завітайте до читальної зали Волинської обласної бібліотеки для юнацтва та познайомтесь із часописом «Локальна історія», темою якого на цей раз є «Постаті»!

 

#Я_зараз_читаю

 Алі Гейзелвуд

Гіпотеза кохання

Харків: Vivat

2024

Це зворушлива та чуттєва історія про студентку та професора, яка підкорює своєю щирістю та  невимушеністю. Герої — яскраві, переконливі, вони викликають довіру та симпатію. Недарма роман полонив серця численних читачів та зробив Алі Гейзелвуд (це псевдонім італійської письменниці, яка, крім літературної діяльності, є також професоркою нейробіології)  відомою на весь світ,  щойно з’явився на полицях книгарень.

Олівія Сміт — амбітна дівчина, що мріє про докторський ступінь. Її єдиним величезним коханням є її власний науковий проєкт, тож чи варто казати, наскільки вона далека від банальних «закоханостей»? Коли віддаєш життя і серце науці, шанси спонтанно й по самі вуха закохатися є статистично нікчемними… та все ще не дорівнюють нулю. 

Адам Карлсен — молодий, але страшенно уїдливий професор із красномовним прізвиськом «Ґедзь», якого боїться та недолюблює уся кафедра. Студенти ледь не хрестяться, коли він проходить повз них! Відчайдушна Олівія вирішує використати Ґедзя у власних цілях, щоб втерти носа подрузі, яка липне до неї з тим коханням, мов реп’ях. Проте одна велика наукова конференція, що пішла не за планом, ставить усе з ніг на голову, й назавжди змінює звичне життя Олівії…

Прочитати  книгу «Гіпотеза кохання» — значить відправитися у легку розважальну подорож. А деталі кумедної та дуже щирої любовної історії, що оглядається «під мікроскопом» Олівії, захоплять і втримають увагу читачів до останньої сторінки.

#Я_зараз_читаю. "ЖИВІ. Зрозуміти українську літературу".

 

Михед О., Михед П. ЖИВІ. Зрозуміти українську літературу. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2024. – 384 с.

                «Я писав ці історії так, ніби в них сконденсовано можливі окремі книжки про кожного з персонажів. Щоб ці історії можна було розпакувати, розархівувати». (Олександр Михед).

    Микола Гоголь, Василь Стефаник, Олена Теліга, Іван Багряний, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Валер’ян Підмогильний, Микола Хвильовий, Тарас Прохасько  – класики, про яких, здається, ми знаємо все. Однак, що буде, якщо читати їхні твори, як уперше? Пропускати їхнє життя через власні досвіди та постійно запитувати: які були стосунки з батьками? Чи свідомо вони обрали українську мову? Якими підлітками були? Чи формувала їх популярна масова література? З якими проблемами стикалися, коли їм було двадцять? Який непростий життєвий вибір стояв перед ними тридцятилітніми, коли на українську землю приходив черговий терор? Чи є призабуті й маловідомі шедеври поза звичним каноном, які так актуальні зараз?

                Олександр і Павло Михеди, син і батько, письменник і літературознавець, запрошують у мандрівку двома століттями української літератури – від розповідей про життя класиків до розмови про покоління українців, на чию долю щоразу випадають жахливі випробування.

                З книгою «ЖИВІ. Зрозуміти українську літературу» ви можете ознайомитися у читальній залі нашої бібліотеки.

#Цікавинки з часопису "Локальна історія". Шістдесятники.

 

    14 травня 1962 року в київському Жовтневому палаці відбувся вечір пам’яті Леся Курбаса. У залі були присутні актор Мар’ян Крушельницький, актриса й Курбасова дружина Валентина Чистякова, актриса Наталія Ужвій і Анатоль Петрицький, який деякий час працював головним художником курбасового «Молодого театру» в Києві, тобто ті, хто знав митця, жив та працював із ним та кому пощастило вижити. Зачитували телеграми-привітання від багатьох знайомих режисера, а Гнат Юра записав привітання на плівку, попри його складну особисту історію з Курбасом. Портрет режисера, який встановили біля входу до зали, потопав у квітах.

     Подію організував юний режисер Лесь Танюк і Клуб творчої молоді «Сучасник», який він очолював. Той вечір пов’язав два покоління яскравої української інтелігенції – Розстріляного відродження і шістдесятників.

     Тоді Лесь Танюк навчався в Київському театральному інституті ім. Карпенка-Карого. Саме Мар’ян Крушельницький, актор і режисер, учасник театру «Березіль», який був одним із його вчителів, став однією з перших ланок, що поєднали шістдесятників із міжвоєнним поколінням. Поступово таких зв’язків з’являлося все більше.

    Додому поверталися в’язні радянських таборів, яких реабілітували під час хрущовської відлиги. Поступово, хай і в деяких рамках, шістдесятники ознайомлювались зі спадком Розстріляного відродження. Почуття історичної кривди, яке мали молоді люди, перетворювалось на відчуття відповідальности «за тих, розстріляних», як писав у своєму щоденнику Лесь Танюк. А Василь Стус у листі до Андрія Малишка відверто писав: «Скільки їх загинуло в 1930-ті роки, а ми, їх нащадки, ллємо пізні сльози співчуття і уже марно обурюємось».

  №7 часопису «Локальна історія» за 2024 рік присвячений шістдесятникам. У ньому, окрім матерілу «Спадкоємці Розстріляного відродження», ви зможете прочитати ще дуже багато цікавого про події, що відбувались в українському суспільстві у 60-і роки минулого сторіччя, а також про людей, які усім своїм життям доводили відданість своїй країні. Адже, шістдесятники пройшли певну еволюцію поглядів: від бажання реформувати СРСР і грати за прописаними в законодавстві правилами до цілковитої антирадянщини. Національне питання вийшло на перший план. Шістдесятники зароджувалися як мистецький рух. Та коли їхнє мистецтво почали руйнувати, а твори перестали видавати, боротьба поступово стала політично спрямованою.

     Отож чекатимемо на Вас у читальній залі Волинської обласної бібліотеки для юнацтва!

#Я_зараз_читаю «Китайське дослідження» Коліна та Томаса Кемпбеллів

Книга, що змінює погляд на харчування. «Китайське дослідження. Класична книга про зв'язок здоров'я та їжі» — це одна з найвпливовіших книг у сфері харчування, здоров’я та профілактики хронічних захворювань. Написана доктором Коліном Кемпбеллом — відомим біохіміком, фахівцем із харчування в Корнельському університеті — у співпраці зі своїм сином Томасом, вона підсумовує десятиліття наукових досліджень і найбільший у світі епідеміологічний проєкт щодо впливу харчування на здоров’я.

Про що книга?

Основою книги є грандіозне дослідження, проведене в Китаї за участі декількох університетів США, британських та китайських науковців. Дослідження охопило понад 6,500 осіб з 65 округів Китаю. Мета — проаналізувати зв’язок між способом харчування, способом життя та захворюваністю на хронічні недуги.

Кемпбелл доводить, що високе споживання тваринних білків пов’язане з розвитком багатьох захворювань, а рослинна дієта може не лише запобігати, але й зупиняти їхній розвиток. Науковець не закликає до дієт чи тимчасових змін — він говорить про повноцінний стиль життя, заснований на цільній рослинній їжі.

Основні тези книги:

У регіонах з переважно рослинною дієтою рівень серцево-судинних та онкологічних хвороб значно нижчий.

Медична система більше зосереджена на лікуванні симптомів, ніж на запобіганні хворобам.

Харчування має більший вплив на здоров’я, ніж генетика.

Чому ця книга важлива?

Це не просто книга про харчування — це глибокий аналіз суспільних, медичних та наукових парадигм. Вона змушує задуматися над тим, як ми приймаємо рішення щодо свого здоров’я, хто формує наші уявлення про «корисне» і чи можна довіряти харчовим рекомендаціям, що надходять із комерційних джерел.

«Китайське дослідження» — це виклик традиційному підходу до медицини та харчування. Це заклик брати відповідальність за власне здоров’я — на основі фактів, а не звичок.

Для кого ця книга?

Для тих, хто шукає шлях до довготривалого здоров’я.

Для лікарів, дієтологів, дослідників.

Для всіх, хто хоче критично мислити та переосмислити свою тарілку.

#Цікавинки_з_часопису #Країна

 

«Велика заслуга Русової, що вона – такий знаток діточої душі, в першу чергу душі української дитини, – промовляє за тою дитиною на світовій арені як педагог і як українка і з малюнків наших дітей виводить перед світом нашу політичну… бездомність», – казала поетеса та перекладачка Костянтина Малицька про педагогиню Софію Русову. Вона була перша в Українській Центральній Раді жінка-міністр освіти. Її іменем названо вулиці, вона заснувала перший українськомовний дитячий садок у Києві, розробила  перші українські підручники, до того ж заклала основи української системи освіти. А ще створила Союз українок, боролася з русифікацією і була справжня українка, хоч і не за походженням.

     Народилася Софія Ліндфорс 18 лютого 1856 р. в селі Олешня Чернігівської губернії в аристократичній родині. Її батько – Федір Федорович Ліндфорс, офіцер у відставці, за походженням швед, мати – Ганна Жерве, дочка генерала наполеонівської армії, француженка з титулованого роду. Вона рано пішла з життя – Софійці не було навіть 4 років. Тож займалися вихованням дівчинки батько та її старша сестра Марія. А ще няня та гувернантки, які навчали французької, англійської та німецької мов. У вільний час маленька Софійка бавилася із селянськими дітьми, бачила їхнє злиденне життя та щоденну важку працю.

     Початкову освіту Софія здобула вдома. У бібліотеці Ліндфорсів були оригінали творів Жан-Жака Руссо, Йоганна Вольфганга Гете, Джорджа Байрона та Вольтера. Коли дівчинці виповнилося 9 років, родина переїхала до Києва. Софія вступила до Фундуклеївської жіночої гімназії, найпрестижнішої в місті. Закінчила її із золотою медаллю. Дівчина мала талант до музики – захоплювалася оперою, серйозно займалася фортепіано. Проте за рік не стало батька…

     Пізніше, коли Софія разом зі старшою сестрою в 1871-ому відкрила в Києві перший українськомовний дитячий садок (зауважте, що це їм вдалося в той час, коли царський уряд заявляв, що ніякого «малоросійського язика» ніколи не було й не має бути), Микола Лисенко був вражений не лише педагогічними здібностями дівчини, а й її голосом та грою на піаніно. Він навіть радив Софії вступити до Петербурзької консерваторії. Проте дівчина все ж обрала освіту. «Долю свою я вирішила тоді, коли зреклася мистецтва, взялася за школу. Скільки разів пізніше я каялася в цьому рішенні, коли буденна педагогічна праця мене не задовольняла, скільки разів я залишала її, шукала задоволення в літературній роботі, але для цього мені не вистачало здібностей, а життя знову й знову в різних обставинах кликало мене до цієї самої «педагогіки», – казала пізніше Софія.

     Про неймовірно талановиту, працьовиту та сильну українку, хоч і не за походженням, читайте у часописі «Країна» (№ 4, 2025 р.), що уже чекає на вас у читальній залі Волинської обласної бібліотеки для юнацтва.