«Ви чули, як плаче спустошена Прип’ять,
За скоєний гріх розіп’ята живцем,
Прип’ята до неба, щоб вічності
випить,
Щоб вмити від бруду змарніле лице...»,– тендітна юнка схвильвано декламує рядки вірша
Анни Багряної і нас усіх відносить на 32 роки назад, у теплий квітень 1986-го. Так
ми розпочинаємо наш вечір пам’яті «Чорнобиль зазирнув у
кожну долю» разом зі студентами Луцького педагогічного коледжу. Хоча 10-ту
ранку важко назвати вечором, втім, справа не в часі доби, бо уся вона
прогаптована чорною ниткою болю чи не для кожного громадянина України. Адже
саме 26-го квітня 1986-го звершилось пророцтво від Йована Богослова, коли
«...велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип...», засліпивши своїм злим
світлом, обпікши своїм пекельним полум’ям, потруївши своїм підступним промінням
усе живе навкруги.
Саме
тому ми не втомлюємося кожного року в цей день віддавати особливу шану тим, хто
взяв тоді вогонь на себе, хто отримав смертельні дози радіації, хто ціною
власного життя не дав статися ще більшому лихові. Тим, завдяки кому отримало
шанс з’явитися на світ не одне наступне
покоління. Власне, те, наспраді вдячне покоління і було присутнє сьогодні у читальній
залі нашої бібліотеки. Молоді, красиві, енергійні, здатні на співчуття, на
прекрасні емоції та надзвичайно артистичні студенти 2-го курсу спеціалізаціїї початкове навчання Луцького
педагогічного коледжу. Це їхні дзвінки голоси вдихнули життя в наш сценарій. І
це вони вже зовсім не за сценарієм щиро відчували та віддали данину пам’яті усім, кого торкнулася чорнобильська біда. Безумовно,
що не обійщлося тут без умілого керівництва наставників, зокрема, кураторів
груп Тамари Василівни Бойко та Ольги Миколаївни Галан. Моя особиста вдячність
Тамарі Василівні за оперативність, відкритість та бажання співпрацювати. Немає
сумнівів, що й вихованці у таких викладачів переймуть найліпші людські та
професійні якості. І ніколи не доведуть нашу планету до біди, не зчерствіють
душами, не зістаряться серцями .
Немає коментарів:
Дописати коментар