#Цікавинки з часопису "Країна". Матвій Номис.

 

    У листопаді 2023-го минула двохсота річниця від народження українського етнографа, фольклориста й письменника Матвія Симонова, відомого як Матвій Номис. Цю дату виділили в календарі Українського інституту національної пам’яті, проте в гуркоті війни, її втрат і тривог вона пройшла малопомітною. Українське суспільство все ще нечасто звертає увагу на постаті тих, хто доклався до формування базових засад національної культури й історичної пам’яті. Хотілось би, щоб це звернення мало більш виразний, голосний і системний характер.

        Матвій Терентійович народився 29 листопада 1823 року в селі Заріг Лубенського повіту Полтавської губернії в заможній чиновницькій родині. Навчався в Полтавській гімназії. 1848-го закінчив філософський факультет Київського університету і здобув ступінь кандидата наук.

     Учителював у Ніжинській та Немирівській гімназіях. З 1855 року служив чиновником у Петербурзі, Пскові, Катеринославі, Житомирі.

     Матвій Номис протягом усього життя збирав цінні матеріали про народний побут, звичаї та обряди, записав чимало зразків усної народної творчості. Друкуватися почав 1858-го. Він увійшов в історію як укладач і видавець одного з найповніших і найавторитетніших зібрань – антології українського усного фольклору «Українські приказки, прислів’я і таке інше», 160 років від виходу якої виповнилося у 2024 році. Видання має велику історичну, культурну та наукову цінність. На сьогодні збереглося не більше кількох примірників того часу.

     1869 року Матвій Терентійович повернувся в Лубенський повіт, де прожив до кінця життя. Вів простий спосіб життя: носив селянський одяг, жив у звичайній сільській хаті, сам працював біля землі. Пожертвував значні суми на українські справи, зокрема на Наукове товариство ім. Тараса Шевченка. Частину грошей поклав у банк. На відсотки побудував лікарню в рідному селі і довгий час її утримував. Медзаклад безкоштовно обслуговував жителів Зарога й навколишніх сіл і допомагав ліками нужденним.

     Помер Матвій Номис 8 січня 1901 року в Лубнах. Поховали його на старому лубенському кладовищі, яке у 1930-х знищили більшовики.

     У часописі «Країна» (№ 3, 2025 р.) в рубриці «Колекція» опублікована стаття історика Арсена Зінченка «Народний досвід дає відповідь на запитання, чи можливі домовленість і добросусідство з москалями», яка ще раз доводить нам, що культурна спадщина, в якій почесне місце належить і зібраному Матвієм Номисом фольклору, – це не лише набуток минулого, але й наука, нагромаджена народом, а з нею – і спонука до дії.

     З нетерпінням чекатимемо на Вас у читальній залі Волинської обласної бібліотеки для юнацтва!