Андрій Шептицький.

 

«Шептицький Андрій (1865-1944) – глава греко-католицької (уніатської) церкви (з 1900), один з ідейних натхненників укр. бурж. націоналізму. Великий поміщик, граф. Служив інтересам Ватікану, нім імперіалізму. Боровся за відрив України від Росії. Під час Великої Вітчизн. війни 1941-45 активно сприяв нім.-фашист. окупантам у поневоленні укр. народу, був одним з організаторів дивізії СС «Галичина»». Як Вам, товариство, такий текст з найвідомішої багатотомної універсальної української енциклопедії часів совєцької окупації (т.12, стор.399)? Як на мене, то я в захваті. Звісно, є претензії до деяких термінів, як ото «велика вітчизн. війна» та й «нім.-фашист.» теж дещо спантеличує, бо, як відомо, фашисти на чолі з дуче орудували свою мітлою (від італійського «fascio» – «в’язанка хмизу») в Італії, а в Німеччині безчинствували нацисти, а якщо вже геть скрупульозно, то націонал-соціалісти, а більшої гидоти, аніж оте «соціалісти» годі й вигадати.  Саме соціалізм став найбільш нелюдським режимом , а більшовизм коштував людству десятки мільйонів жертв. Власне, це передбачали такі уми, як Іван Франко та Андрей Шептицький.

 Зате як же мене тішить вираз «укр. бурж. націоналізм». Щоправда, я би з превеликою насолодою написала то ось так: УКРАЇНСЬКИЙ БУРЖУАЗНИЙ НАЦІОНАЛІЗМ. Бо ж насправді, митрополит Андрей (це ім’я отримав при вступі у чернечий сан молодий послушник Добромильського монастиря Чину св. Василія Великого Роман Марія Александер Шептицький 13 вересня 1888 р.) був одним із ідейних натхненників УКРАЇНСЬКОГО БУРЖУАЗНОГО НАЦІОНАЛІЗМУ. Так, як  пізніше ним став ще один надпотужний пан, імени якого наш ворог жахається і після його фізичного відходу - священичий син Степан Андрійович Бандера. Тільки мечем Його Екселенції митрополита Андрея був не автентат. Його зброєю було Слово. І так, саме ним він ревно боровся за відрив України і від московії, і від поляків, і від третього райху, і від усіх инших злочинних режимів та імперій. Як добре, що лишив Він нам свої численні Пастирські послання.

Не буду тут перераховувати усі, але особливо раджу вдумливо прочитати його працю «Як будувати Рідну Хату» - чіткий дороговказ усім нам: яким чином і на якому фундаменті будувати майбутню незалежну Україну – нашу спільну Рідну Хату. Гадаєте, що написане митрополитом Андреєм у 1941 р. нині не актуальне? Адже ми уже більше, аніж 30 років маємо, врешті, омріяну віками незалежність. Проте, все ще ходимо манівцями спроб і невдач, бо забуваємо про фундаментальні речі. Отож, пора вже змудріти та прислухатись до власних пророків. І справді стати, врешті, БУРЖУАЗНИМИ, а не чекати, як милостині, чиїхось інвестицій.

Андрей Шептицький був не лише «Князем Церкви». Він мав успішний досвід як бізнесовий інвестор, допомагав розвивати українські підприємства як відповідальний учасник, що розділяє ризики та успіхи. Адже саме митрополит Андрей надав позику та подбав про оренду приміщень кондитерській фабриці Климентини Авдикович «Фортуна», коли після перших успіхів до цієї відважної пані прийшли і перші невдачі. Під його патронатом запрацювала фабрика «Фортуна Нова», куратором якої митрополит призначив свого брата Климентія і, зрештою, подарував діловитій жінці її борг. Це успішне підприємство в пізніші часи стало підвалинами для кондитерської фірми «Світоч».

Він вчив не «проїдати» отримані кошти, а ре-інвестовувати їх у розвиток. Тисячі незаможних господарів разом володіли підприємством успішним і багатшим, ніж мали місцеві польські землевласники. Ощадливість, підприємливість і реінвестування  - власне цим українські кооперативи переважали польських дідичів. До речі, саме українські кооперативи «Маслосоюз» і «Центросоюз» контролювали до 50% всього експорту довоєнної Польщі.

«Свій до свого по своє» - цим мудрим постулатом навчав керуватися митрополит Андрей.  Чи не пора вже і нам припинити експериментувати та сліпо копіювати успішні іноземні підходи? Адже Японія, Фінляндія та инші успішні країни досягли модернового розвитку, використовуючи ту ж стратегію, що пропонував А. Шептицький. Вони не розчинилися, не глобалізувалися, а лише адаптували універсальні принципи та новітні технології до особливостей своїх націй та створили свою власну історію успіху.

Частину прибутків митрополит А. Шептицький спонукав вкладати в розвиток української освіти, культури, соціальної опіки. Так, з його ініціативи 1903 року курією УГКЦ було засновано лічницю «для несення дарової лікарської помочі мешканцям Львова і цілої Галичини без різниці віросповідання і народності». У ній працювали такі видатні лікарі, як Евген Озаркевич, Тит-Евген Бурачинський, Софія Окуневська-Морачевська та инші. Опікуном лічниці обрали митрополита, який склав пожертву у сім тисяч корон на обладнання шести відділень. Послуги надавалися безкоштовно.

Власними коштами цей Святий Чоловік підтримував і виучував найбільш талановитих. За його сприяння з 1913 року замешкав у Львові та заснував там приватну мистецьку школу видатний український живописець і педагог Олекса Новаківський. А Василю Стефанику митрополит Андрей виплачував довічне  утримання: після того, як письменник відмовився від совєцької пенсії, коли дізнався про створений московитською ордою штучний голод у Великій Україні. Талановитий художник Модест Сосенко отримав стипендію на навчання в Мюнхені  та Парижі, а малярка Софія Зарицька проходила мистецький вишкіл у Празі теж як стипендіатка митрополита. Окрім того, він щедро підтримував гімназію сестер-василіянок і оплачував навчання дівчаток-сиріт. Серед них була і Софія Караффа-Корбут, відома українська художниця.

Мистецтвознавець Микола Голубець ще у 1915 році так писав про митрополита: «Був у нас на Галицькій Україні чоловік високого росту та ще вищого духа, що розумівся на мистецтві, пізнавався на талантах, вмів найти дорогу і засоби для підтримання сучасної і збереження колишньої народної культури. Коли б не він, не одно припало би столітнім порохом, не один талант би пішов намарне»

Шлях Шептицького – це шлях еволюції, шлях поступового розвитку на міцному фундаменті. Він, як Слуга Божий, не сприймав шляху революції  - руйнування і хаосу, не вірив у можливість раптових позитивних змін. Проте, допомагав в організації та фінансуванні військового вишколу, хоча ця його діяльність була вельми засекреченою. Але він добре розумів потребу мати наступну генерацію військових старшин. Тому й гаряче підтримував пластовий рух, часто зустрічався із юнаками та юнками, вважав такий вишкіл тіла і духу необхідним молоді.

Взагалі, легше перелічити те, до чого не долучався митрополит Андрей Шептицький, аніж те, до чого Він доклав своїх рук, фінансів та безліч часточок свої Великої Душі. Був справжнім велетнем. І, якщо зріст його можна було зміряти, адже був нічогенько таки собі чоловіком – 2 метри 10 сантиметрів, то Сила Духу Його Екселенції – неосяжна. Розумію, що годі вмістити у навіть найбільший допис усю інформацію про нього. Але на завершення, товариство, кілька імперативів від митрополита Андрея Шептицького:

«Після любови до Бога й родини повинна бути любов до українського народу й Батьківщини»

«Дуже часто самі українці стають ворогами для України. Не треба Україні инших ворогів, коли самі українці українцям ворогами, що себе взаємно ненавидять і навіть не стидаються вже тієї ненависти»

«Україна лише сама може себе змінити. Ключ до перетворення України – у ній самій. Нам важко змінити зовнішні обставини, проте в нашій волі змінити себе»

«Формування шляхетної людини потребує цілеспрямованих і довготривалих зусиль. Проте у суспільстві завжди будуть кращі та гірші. Необхідно культивувати все найкраще»

«Найголовніший чинник єдности – українська мова»

«Під час війни особливо важливо довіряти Богові. Воєнні часи приносять нам не одно терпіння і не одну спокусу. Йде лише про те, щоб з Божою благодаттю тривати при Божому законі і сильно надіятися на Всевишнього, що його пресвята ласка оберне на наше добро всі терпіння, які нам зіслав»

Отож, не допускаймо до себе жадної зневіри, довіряймо Богові та удосконалюймо себе щомиті. І Слава Нації, яка спроможна дарувати нам таких Величних Постатей, як митрополит Андрей Шептицький. Зі 160 – ми уродинами Вас, Ваша Екселенціє!!!

Лілія Бондарук