«І крізь століття пронесіть сльозу невинно убієнних»

ГОЛОДОМОР

 

Свіча горить – душа вогнем палає,

Рокам не стерти біль страшних часів…

І кожен українець пам’ятає

Закон про п’ять смертельних колосків.

 

Мільйони душ, загублених терором,

Цю землю залишили назавжди.

Вбивали їх кати голодомором –

Лише за те, що вільними були.

 

В страшенних муках люди помирали,

Здіймалася до неба їх душа…

Хто ще не вмер, того живцем ховали –

Така страшна прийшла до нас біда…

 

Рови тоді укрилися тілами,

Омилась кров’ю рідна нам земля,

А з неба гірко плакали сльозами

Ті, що померли, – не проживши й дня.

 

Не зможемо забути ми ніколи,

І викреслити з пам’яті роки –

Знущання, вбивства та голодомори

Червоної, нестерпної чуми!

 

Олександр Кобиляков

24 листопада 2019 р., Київ

У ХХ сторіччі українці пережили три голодомори: 1921 - 1923, 1932 - 1933 і голод 1946 - 1947 років. Утім, серед найбільш трагічних сторінок історії українського народу особливо сумне місце займає голодомор 1932-1933 років. Та впродовж багатьох десятиліть інформація про цю трагедію свідомо замовчувалась, а архівні документи були засекречені або знищені. Був час, коли навіть згадка про нечуваний в історії людства голодомор на Україні в 1932-1933 роках оголошувалася злісним наклепом на радянську дійсність.

Та сьогодні ми уже знаємо: голодомор був наперед спланований, штучно створений. Вбивали цілий український народ. Народ, який ніколи нікого не гнобив, споконвіку займався хліборобством, мав лагідну душу, найзадушевнішу в світі пісню… На локальному рівні знищували українську культуру, мову, національні традиції. Робилося все, щоб українці не відстоювали свою незалежність, щоб не було що відстоювати.

За даними істориків, на початку 30-х років ХХ-го століття основним центром опору більшовицькій політиці колективізації та форсованої індустріалізації було українське село. В Україні сталося понад 4 тис. масових протестних виступів за участю близько 1,2 млн. чоловік. З колгоспів вийшли 41200 селянських господарств, близько 500 сільських рад відмовлялися приймати нереальні плани хлібозаготівель. Українські селяни стали наступними жертвами сталінського режиму після репресій щодо української інтелігенції та духівництва. «Смерть через голод» була наслідком цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору голодом, тобто геноцидом. Він став покаранням українців за їхній спротив колективізації сільського господарства і небажання перебувати під владою Росії.

Саме шляхом штучно організованого голоду радянська влада намагалася вирішити так звану «українську проблему», оскільки Сталін боявся втратити Україну як ресурс, без якого побудова могутньої індустріальної імперії, здатної завоювати світ, залишалася б тільки мрією. Радянський режим вибудував план винищення частини української нації, що був замаскований під плани здачі хліба державі. Йшлося про повне вилучення всіх запасів зерна, а потім конфіскацію інших продуктів харчування та майна в якості штрафів за невиконання плану здачі хліба. Перетворивши Україну на територію масового голоду, режим перекрив всі шляхи до порятунку. Відбулася ізоляція голодуючих. З цією метою був застосований режим «чорних дошок» і заборона голодуючим виїжджати за межі України. Колгоспи і села, занесені на «чорні дошки», оточувалися загонами міліції та радянських спецслужб. Звідти вивозили усі запаси їжі. Заборонялася торгівля та ввезення будь-яких товарів. 22,4 млн. людей було фізично заблоковано в межах території Голодомору.

Ще однією складовою геноциду було свідоме блокування інформації про голод. У січні 1933 року радянською владою було зробленою заяву про відсутність голоду в країні. Сталінський режим відмовився від зовнішньої допомоги.

Голодомор 1932-1933 років охопив період з квітня 1932 року по листопад 1933 року. За цей час було вбито понад 9 млн. людей в Україні і майже 5 млн. – поза її межами, в регіонах, що історично були заселені українцями: Кубань, Північний Кавказ, Нижнє Поволжя та Казахстан. Пік Голодомору припав на весну 1933 року. В Україні від голоду щохвилини вмирало 17 людей, 1400 – щогодини, понад 30 тисяч – щодня... Та реальні цифри загиблих замовчувалися, що підтверджується наданим владою розпорядженням не реєструвати смерть дітей у віці до одного року. Українці у віці від 6 місяців до 17 років становили близько половини всіх жертв Голодомору. У зв'язку з цим, середня тривалість життя українців у 1933 році становила 7,3 року в чоловіків і 10,9 років у жінок. За всю історію людства подібних показників ніде не було зафіксовано. Питання кількості людських втрат України від Голодомору досі залишається відкритим.

Наслідком цього злочину, окрім фізичного вбивства мільйонів людей, стало руйнування традиційного українського устрою життя. Голод став зброєю масового біологічного знищення українців, на довгі десятиліття порушив генетичний фонд народу, призвів до морально-психологічних змін у свідомості українців. Традиційна культура та народні звичаї зазнали деформації. Голодомор повністю змінив звичний порядок господарювання на селі. На десятки років українські селяни були зведені до становища безправних колгоспників, позбавлених паспортів та пенсій. «…Після Голодомору народ змінився. Люди стали апатичні, «слухняні», готові безвольно виконувати директиви та постанови. Вже не було такого масштабного руху опору, як раніше. Ідентичність знищили. Українці перетворилися на радянську людину», – розповідає Лариса Артеменко, кураторка проєкту «Голодомор : мозаїка історії».

Психологічними наслідками Голодомору стали почуття вини та сорому. Люди відчували провину за те, що не змогли врятувати рідних, сором за аморальні вчинки, які чинилися задля виживання.

Із послабленням комуністичного контролю над суспільним життям у другій половині 1980-х років відновлюється пам'ять про цю страшну сторінку української історії. Згадувати жертв голодомору на офіційному рівні вперше запропонував своїм указом другий президент України Л. Кучма в листопаді 1998 року. Називалася жалобна дата Днем пам’яті жертв Голодомору. У 2000 році назву було змінено на День пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій.

28 листопада 2006 р. законом України Голодомор 1932−1933 років був визнаний геноцидом українського народу. Указом третього президента В. Ющенка від 21 травня 2007 р. він став називатися Днем пам'яті жертв голодоморів.

У листопаді 2008-го, до 75-х роковин Голодомору, в Києві під керівництвом Українського інституту національної пам’яті була створена Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років, що складається з 18 регіональних томів та одного зведеного. Цей список не є вичерпним, робота зі встановлення масштабів Голодомору все ще триває. У тому ж році було споруджено Національний меморіал жертв Голодомору. Загалом в Україні встановлено понад 7,1 тис. меморіалів, пам’ятників та пам’ятних знаків, присвячених жертвам цих подій. У понад 40 містах 15 країн світу споруджені пам’ятники чи встановлені інші пам’ятні знаки на вшанування пам’яті жертв Голодомору.

Пам'ять про Голодомор стала невід’ємною частиною національної пам’яті українського народу. Цьогоріч пам’ять про вбитих штучним голодом Україна вшановуватиме 28 листопада. Традиційною скорботною акцією цього дня є «Запали свічку пам’яті». Долучитися до неї доволі просто – після загальнонаціональної хвилини мовчання достатньо запалити свічку на своєму вікні.

Ця страхітлива за своїми намірами й масштабами акція більшовизму – вікова трагедія української нації. Про неї повинен знати та пам`ятати весь світ, нинішні і прийдешні покоління.