«Спогади троянди” Маленького принца”.

Він став праобразом гуманізму, доброти, мужності і відваги – французький письменник, льотчик майор Антуан де Сент-Екзюпері. Його біографи ледь не канонізували цей образ, вбачаючи у авторові “Маленького принца” лише найкращі людські чесноти: він писав про добро, вічні цінності, був вірним товаришем і справжнім патріотом, який, не вагаючись, перетнув Атлантику, щоб захищати батьківщину у ІІ Світовій Війні. Було тільки одне “але”, яке не вписувалося у цю ідеальну картинку – стосунки графа Антуана де Сент-Екзюпері з його дружиною, аргентинською художницею Консуело Сандоваль.

Про що ж і досі уперто мовчать офіційні біографії письменника? Відповідь знаходимо у листуванні, спогадах друзів Екзюпері, мемуарах самої “троянди Маленького принца”: «Спогади троянди”, що написані з експансивною витонченістю жінки, живописом і скульптурою котрої захоплювались Метерлінк, д'Аннуціо, Моруа, Пікассо. Рукопис книги протягом довгих десятиліть залишався таємницею архіву, і тільки на рубежі століть дозвіл на публікацію був, нарешті, отриманий.

“Мені дуже важко розповідати про моє особисте, сімейне життя з моїм чоловіком Антуаном де Сент-Екзюпері ...але я змушена зробити це перед смертю. Тому що про нашу сім'ю говорять усякі нісенітниці, і мені не хочеться, щоб це продовжувалося”. (Консуело де Сент-Екзюпері “Спогади троянди”).

Версій знайомства Антуана і Консуело декілька, але найчастіше зустрічається в біографії письменника – історія про поцілунок у нічному небі. Вони познайомилися на світському прийомі у Буенос-Айресі у 1930 році: він – пілот, директор аргентинського відділення компанії “Аеропосталь”, перспективний письменник-початківець, і вона – молода вдова гватемальського дипломата та письменника Енріко Гомеса Карилльо. Екзюпері стояв наче заворожений, захоплено милуючись “екзотичною пташкою”. Це було кохання з першого погляду. Антуан забажав показати Консуело нічну Ріо-де-ла-Плата з висоти пташиного польоту і дівчина погодилася, вперше в житті сівши у літак. Там у небі, як згодом напише у своїх спогадах Консуело, він шантажем випросить у неї поцілунок: “Поцілуй мене негайно, інакше я спрямую літак прямо у річку!”.

За кілька тижнів після знайомства Консуело отримала довгий, на вісім сторінок, лист від Тоніо, який він закінчив словами: “З вашого дозволу – ваш чоловік”. Втім офіційне одруження подружжя Екзюпері відбулося не так швидко, як це зазвичай описують в численних біографіях. Антуан постійно відкладав весілля до приїзду матері. За спиною Консуело перешіптувалися, в той час як граф Сент-Екзюпері продовжував відвідувати звані обіди і танцювальні вечори, “маленька екзотична пташка” терпляче чекала на його повернення.

Зрештою весілля таки відбулося – в квітні 1931 року у Франції. Розповідають, що по завершенню вінчання молодята, схопившись за руки, втекли з каплички, не дочекавшись офіційного прийому для гостей... І хоча це було б дуже притаманним вітряним натурам Антуана та Консуело, дійсність була іншою, не такою романтичною.

Льотчик Сент-Екзюпері отримав термінове завдання. Тож першу шлюбну ніч Консуело провела не у любощах з коханим чоловіком, а в аеропорту – в нестерпному очікуванні.

Потім розпочалися будні дружини льотчика. Він літав, а вона залишалася одна, облаштовувала будинок і чекала, чекала, чекала... Для відкритої, звиклої до спілкування темпераментної аргентинки це було нестерпно. Але не стільки мучила її самотність, скільки постійний страх за життя коханої людини. На її переживання Тоніо відповідав: “Таке життя дружини льотчика. Не будьте дурненьким дівчиськом. Ви ж знаєте, що лише в небі я відчуваю себе по-справжньому щасливим”. Тоді Консуело ще не знала, що життя дружини льотчика – насправді не таке складне, як життя дружини відомого письменника.

Книга «Нічний політ» і так доволі відомого на той час Екзюпері робить просто шалено популярним. Подружжя переїздить до Парижу, де на Тоніо вже чекає натовп шанувальників, журналістів... Він стає бажаним гостем на усіх світських раутах, отримує листи-зізнання від своїх читачок. Словом, веде активне життя. Проте дружину з собою на усі ці посиденьки все таки не брав...

І тоді “маленький сальвадорський вулкан” (так називали Консуело друзі Екзюпері) вибухнув. Жінка більше не могла контролювати свої ревнощі, біль та образу. Вона влаштовувала публічні скандали з істериками. . Вони жили в одному будинку, але нарізно: Антуан зняв собі окрему квартиру, а для Консуело – квартиру поверхом нижче. Консуело все частіше переживала нервові зриви, і от одного дня Антуан, за порадою друзів, відвіз її до психіатричної клініки у Берні, а вперше навідав там лише через три тижні. Потім у стосунках подружжя знову були і перемир'я, і взаємні зради, вони кілька разів збиралися розлучитися, але все одно залишалися разом. “Ранкова зірочка каже правду. Я люблю її”, - сказав Антуан на одній із зустрічей з адвокатом з розлучення, перед тим як поцілувати дружину і залишити разом з нею той кабінет.

Але була й інша, світла сторона стосунків подружжя Екзюпері, сповнена любові та пристрасті, спільних пошуків прекрасного, тонкого відчуття оточуючого світу. Коли із 32 переломами та знівеченим обличчям лежав у госпіталі після страшної авіакатастрофи у морфійному мареві, Антуан кликав свою кохану Консуело і вона віддано прибігала на порятунок... У моменти народження найвидатніших творінь Антуана Консуело також була поряд. Це вона винайняла будинок у Нортпорті, обладнала для чоловіка кабінет, коли він писав свого найвідомішого “Маленького принца”. Це вона – Консуело наполягала, вмовляла, благала свого чоловіка писати, писати , писати!

У душі Екзюпері завжди жив цей маленький зоряний хлопчик, який зрештою усвідомив, що “ми у відповіді за тих, кого приручили”, і закарбував образ коханої у ніжній квітці, яка все ж має шипи, бо їй потрібно захищатися... Консуело була його найнадійнішою посадковою смугою, куди він завжди повертався, понівечений світськими інтригами, військовими польотами чи розчарований у спокусах: “Коли я лечу серед зірок і бачу вдалині вогники, я кажу собі, що це моя маленька Консуело кличе мене...”.

Одного дня він таки не прилетів на її поклик. 31 липня 1944 майор де Сент-Екзюпері зник без вісти, не повернувшись з розвідувального польоту над Середземним морем. Десятиріччями його загибель залишалася загадкою. І лише у 1998 році марсельський рибалка виловив браслет Антуана із викарбуваним на ньому ім'ям “Консуело”...

(У публікації використані матеріали статті Валерії Климчук “Троянда маленького принца”)