Ніколи не була у Франції і тому не
мала змогу відвідати мальовниче містечко Живерні, що розташоване між столицею
країни і Руаном, за 80 км від Парижа. Але я завжди була палкою прихильницею
творчості великого французького імпресіоніста Клода Мане.
Образи мого світобачення мають
здатність розтікатися імпресією a la Monet... Або, як я означила для себе цей
стан – світлий сум... Але повернуся до Живерні. Маленьке французьке містечко
відоме саме тому, що там жив та творив Клод Моне. Метр відвідав цю містину 1883
року і був вражений її красою. Пізніше художник знайшов у Живерні будинок з
садом та й залишився тут жити разом зі своєю родиною. Відразу після переїзду
майстер розпочав займатися облаштуванням свого саду. Він створив великий тунель
з троянд та інших квітів. З часом, коли художник став багатим, він викупив цей
будинок і ще більше розширив сад. Моне прожив у Живерні більш ніж 43 роки. У
1926 році Клод Моне помер та був похований біля місцевої церкві Святої
Редегонди. Сьогодні до садиби великого художника приїздять туристи задля того,
щоб побачити різноманітні дивні рослини, милуватися нестандартним ландшафтним
дизайном, а також відвідати Будинок-музей Клода Моне.
Все ці знання я отримала, прочитав
захоплюючий детектив сучасного французького письменника Мішеля Бюссі “Чорні
водяні лілії”. Цей твір я долучила би до списку інших з серії (це я так для
себе ...) ”Літературний туристичний путівник”: екскурсія у канві подій
дивовижного детективу.
Непередбачена розв'язка, карколомний сюжет...
Цей фінал неможливо було прорахувати, якби я мала навіть дедуктивні здібності
Шерлока Холмса (наперед полізла читати фінал і...нічого не зрозуміла, тому
мусила читати все!). Декілька разів занурювалась в Інтернет, щоб подивитися на
пейзажі Живерні чи картини Моне, про які розповідав Бюссі. Безліч цікавих
фактів з біографії великого імпресіоніста – це подарунок інтелекту для
розширення знань з галузі мистецтва.
Отже, раджу почитати та відвідати
колись Живерні:)) Після закінчення карантину:)) І побачити всю красу садиби
Клода Моне на власні очі.
Марина Місюк
Немає коментарів:
Дописати коментар