Цікаво, чи буде колись написана
загальна історія втрат української нації. Непоправних, передчасних та
безглуздих втрат, котрі постійно намагаються відкинути назад її розвиток,
притупити почуття власної гідності, приспати волю, загасити живу іскру
духовного вогню предків і, врешті, зовсім стерти з лиця землі саме поняття
українець, українське, Україна.
73 роки тому в крематорії
німецького концентраційного табору Заксенхаузен згоріло жорстоко замордоване
тіло Олега Кандиби, більш відомого нам за його літературним псевдонімом –
Ольжич. Чорної звістки про те не витримало тоді зболене серце його батька –
поета Олександра Олеся. І ніхто не знає, яку втрату понесла українька наука,
зокрема археологія, в котрій спеціалізувався, і досить успішно, аж до визнання
європейським та американськими вченими, доктор наук Олег Кандиба. Величезну
втрату мала і література, бо пекельний вогонь тоді забрав з Празької школи
поезії Олега Ольжича – поета рішучого, твердого і оригінального на стільки, що
порівняти його з кимось просто неможливо. І тільки один пан Бог знає, якого
удару ця загибель нанесла українському визвольному рухові, бо з втратою
Ідеаліста (таке перше і, на мій погляд, дуже влучне псевдо Ольжича в лавах ОУН)
наша нація не дорахувалась в своїх рядах голови Проводу ОУН, далекоглядного
політика, мудрого суспільного діяча, відважного воїна – людини, котра могла
зробити для визволення України ще неймовірно багато креативних, сміливих,
розумних вчинків…
22-го жовтня в читальній залі
нашої книгозбірні ми згадали про усі ці болючі для нас втрати разом з учнями
Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою на
літературно-музичному вечорі «В людині, затям, лежить невідгадана сила». Але
приводом для цього стала інша дата – трохи більше, ніж 110 років тому, 8 липня
1907-го року в цей світ прийшов Олег Кандиба, котрому судилося запам’ятатись
нам під його літературним псевдонімом – Ольжич. І нехай він прожив всього
неповних 37 літ, але то були воістину насичені, плідні, яскраві, героїчні та,
безумовно, зовсім немарні літа.
Юні ліцеїсти натхненно
декламували поезії Ольжича, майстерно читали уривки зі спогадів, виявили
неабиякий акторський талант в розіграній сценці. Вдало підібраний аудіо та
відео ряд надав нашій імпрезі динамічності, поліпшив гостроту сприйняття
прозового тексту, підсилив емоційний фон. Розійшлися ми на гарній ноті
духовності, піднесення, бажання жити, творити, перемагати. Як сказав би про це
Ольжич-поет:
О, вірте, всі мури
земного впадуть,
Як серце обернеш у сурму!
Найвищі-бо вежі
духовності ждуть
Твойого шаленого штурму.
Немає коментарів:
Дописати коментар