#Цікавинки з часопису "Країна". Маргарет Тетчер.

 

У рубриці «Щоденник» часопису «Країна» (№ 19-20, 2025р.) опублікована стаття «Коли люди можуть вільно обирати, вони обирають волю» (текст підготувала Т. Порхун). Слова, що винесені у заголовок, належать Залізній леді, експрем’єрці Великої Британії – Маргарет Тетчер.

     Народилась перша у Великій Британії жінка-прем’єр 13 жовтня 1925 року в місті Грантем в сім’ї бакалійника та кравчині. Диплом бакалавра природничих наук здобула в Оксфорді. Пізніше здобула другу вищу освіту – юридичну. Тричі брала участь у парламентських виборах від округу Дартфорд, але програвала.

     1964-го Маргарет Тетчер стала представником Консервативної партії з питань житлового будівництва та земельної власності. 1966-го – членкинею тіньової команди Державного казначейства. З 1970 року Маргарет Тетчер – міністр освіти та науки. 1975-го очолила Консервативну партію.

     Очоливши 1979-го уряд, М. Тетчер провела політичні та економічні реформи, спрямовані на відродження країни. За твердий характер отримала прізвисько Залізна леді і сприймала його як комплімент.

     До Вашої уваги ще декілька висловів Маргарет Тетчер:

     «Усім у житті я зобов’язана батькові. Він прищепив мені любов до всього, що я люблю й у що вірю».

     «Якщо ти налаштована лише на те, щоб комусь подобатися, то маєш бути готова йти на компроміс із будь-якого приводу в будь-який час – і ти ніколи нічого не досягнеш».

     «Якщо сімейне вогнище і є центром життя, то все ж він не повинен бути кордоном прагнень, честолюбства та спраги успіху».

     «Річ не в тому, скільки часу ви проводите з дітьми, а в тому, скільки любові та уваги приділяєте їм під час спільного перебування».

     «Я ніколи не спала більш як чотири-п’ять годин на ніч. Так чи так, моє життя – це моя робота. Деякі люди працюють, щоб жити. Я живу, щоб працювати».

     «Розумний і стабільний міжнародний порядок може будуватися лише на повазі до націй і національних держав. Націоналізм, національна гордість і національні інститути, незважаючи на властиві їм недоліки, формують найкращу основу для дієвої демократії. Спроби придушити національні відмінності або об’єднати різні нації з чітко вираженими традиціями у штучні державні утворення дуже часто закінчуються провалом, а іноді кровопролиттям».

     «Я тільки радію персональним нападкам на мене. Це значить, що інших політичних аргументів у супротивника вже не залишилося».

     Чекаємо на Вас у читальній залі Волинської обласної бібліотеки для юнацтва!

#Цікавинки з часопису "Всесвіт". Жерар де Нерваль.

 

У часописі «Всесвіт» (№ 5-8, 2025 р.) опубліковано твір французького письменника, поета, перекладача, ключової постаті романтизму Жерара де Нерваля «Сільві».

     Народившись в Парижі в 1808 р., Жерар де Нерваль (справжнє ім’я – Жерар Лабрюні) був сином лікаря-ад’ютанта, що служив в наполеонівській армії. Він не знав своєї матері, яка померла в Сілезії, коли супроводжувала свого чоловіка. Виховувався Жерар двоюрідним дідом Антуаном Буше в Мортфонтені, в краю Валуа. Пейзажі, легенди та враження краю глибоко відіб’ються в серці цієї чутливої дитини, змушеної уявляти матір, як образ із мрії.

     У 1822–1826 р.р. навчався у паризькому коледжі Карла Великого разом з Т. Готьє, та екзамен на ступінь бакалавра склав лише 1829-го. В цей час він входить в коло літературної богеми, про що і напише у творах «Малі замки Богемії» (1853) та «Галантна богема» (1855). Його вабить німецька література: з 1828-го Жерар де Нерваль починає перекладати «Фауста» Гете, захоплюється «Фантастичними оповіданнями» Гофмана та й сам пише напівфантастичне й напівгумористичне оповідання «Рука слави» (1832).

     У 1836 р. Нерваль закохується в актрису Женні Колон. Ця нещаслива пристрасть матиме для нього жахливі наслідки. Вона похитне розум Жерара, позначивши те, що він назвав «витік мрії в реальне життя» («Аурелія»). В 1841 р., вперше постраждавши від душевних розладів, Жерар де Нерваль має лікуватись в психіатричній лікарні. Він віднаходить сили, а під час подорожі на Схід (1843) починає захоплюватись міфологією та античними містеріями, усіма езотеричними культурами, що надихались вірою в перевтілення душ.

     В 1851 р. Жерар де Нерваль проходить крізь нову кризу та розуміє, що його душевне здоров’я знаходиться під загрозою. Захоплений містичними ідеями, він страждає від комплексу провини, відчуваючи себе винним у чомусь неясно визначеному й тяжкому, що він має спокутувати. Християнська ідея спокути змішується в його розумі з давніми міфами, які оповідають про очищення душ.

     Нерваль знову проходить лікування, а в проміжках між хворобою пише свої найвизначніші твори. «Лореляй», «Жовтневі ночі» (1852), пізніше – «Сільві» (про дорогий йому край Валуа), що згодом увійшов до збірки новел «Доньки вогню» (1854).

     «Сільві» дивовижним способом зберігає рівновагу між простими радощами реального життя та захопленням, що розвинулось завдяки мрії. Жерар розривається між ніжністю до Сільві – ласкавої супутниці його дитинства, та таємничим захопленням Адріенною, яка змішується з Орелі-Женні Колон. Це – «поема спогадів та прощання» (за Клебером Еденсом): спогад про молодість, про Валуа, про просте й тихе життя, це прощання з тихим, ледь побаченим щастям. Магічна звабливість Адріенни виявляється сильнішою, і Нерваль іде, щоб загубитись у світі мрій.

     Січневим ранком 1855 р. Жерара де Нерваля було знайдено повішеним на вулиці Старого Ліхтаря в центрі Парижа. Ця трагічна смерть залишається оповитою таємницями, хоча все змушує вірити в те, що нещасний сам вкоротив собі життя.

     Творчість письменника була належно оцінена лише у 20 ст., він посів почесне місце серед провідних постатей французького романтизму. Вірші Жерара де Нерваля здійснили переворот у поезії, наблизили її до поетичних форм 20 ст. Філософія його прозових творів привертає постійний інтерес. Нерваля вважали своєю предтечею сюрреалісти, символісти, екзистенціалісти. Його твори високо оцінювали М. Пруст, А. Бретон, А. Арто, У. Еко. Письменник Г. Міллер вважав Нерваля «надзвичайним французьким поетом» і взірцевим перекладачем.

     Українською мовою окремі вірші Нерваля переклали М. Драй-Хмара, Д. Павличко, Є. Кононенко, Ю. Бедрик, І. Андрущенко, В. Ткаченко, М. Литвинець, О. Мокровольський, М. Терещенко.

     Часопис уже чекає на свого читача у читальній залі Волинської обласної бібліотеки для юнацтва.

#Цікавинки з часопису "Критика". Вікторія Амеліна.

 

Українська письменниця та громадська діячка Вікторія Юріївна Амеліна (до шлюбу Шаламай) народилась 1 січня 1986 р. у Львові.

У 14 років емігрувала до Канади, однак скоро повернулася в Україну. Здобула ступінь магістра комп'ютерних технологій у НУ «Львівська політехніка». Працювала програмісткою та керівницею у міжнародних IT компаніях. Станом на листопад 2015 р. Вікторія Амеліна призупинила кар'єру в IT заради письменницької роботи.

     Лавреатка національної премії «Коронація Слова 2014» за лірику.

У 2014 р. Вікторія Амеліна дебютувала в літературі з романом «Синдром листопаду, або Homo Compatiens», що вийшов у видавництві «Discursus». Передмову до дебютного роману написав Юрій Іздрик. Роман увійшов у десятку рейтингу «ЛітАкцент–2014».

     У 2015 р. роман «Синдром листопаду, або Homo Compatiens» був перевиданий у видавництві «Віват». У 2015 р. роман був номінований на премію В. Шевчука та увійшов до короткого списку премії.

     Вікторія брала участь у таких заходах і міжнародних фестивалях, як «Форум Видавців» у Львові, Міжнародний фестиваль оповідання «Intermezzo» у Вінниці, фестиваль «Read My World» в Амстердамі тощо.

     У 2016 р. одразу дві книжки В. Амеліної стали призерами конкурсу, оголошеного Міжнародним фестивалем «Запорізька книжкова толока — 2016»: роман «Синдром листопаду, або Homo Compatiens» у номінації «Українська художня література. Проза», «Хтось, Або Водяне Серце» — у номінації «Дитяча література».

     У 2017 р. у видавництві Старого Лева вийшов роман «Дім для Дома». У ньому розповідається про родину радянського льотчика, яка отримала квартиру в серці Львова, де провів дитинство польський письменник єврейського походження Станіслав Лем. Цю квартиру і стару скриню в ній Лем описав у автобіографічному романі «Високий замок». В романі Вікторії Амеліної цю скриню зі старими секретами мріє відчинити наймолодша з героїнь.

«Дім для Дома» визнано найкращою українською прозовою книгою 2017 р. на фестивалі «Запорізька Книжкова Толока».

Роман увійшов до коротких списків премій «ЛітАкцент року» та премії «Міста Літератури ЮНЕСКО», літературної премії Європейського Союзу.

     Вікторія багато подорожувала світом, від Тибету до Кремнієвої долини. Час від часу публікувала колонки в інтернет-газеті «Збруч», «НВ».

     Член Українського ПЕН. У 2021 р. письменниця стала лауреаткою літературної Премії імені Джозефа Конрада. Того ж року заснувала Нью-Йоркський літературний фестиваль, що відбувався в селищі Нью-Йорк Бахмутського району Донецької області.

     З початку російського вторгнення в Україну Вікторія Амеліна доєдналася до громадської організації Truth Hounds, яка документує воєнні злочини. У вересні 2022 р. саме Вікторія знайшла захований в саду щоденник закатованого росіянами Володимира Вакуленка в с. Капитолівка на Ізюмщині. Згодом вона представляла спадщину В. Вакуленка в харківському літературному музеї.

     «Великий роман про війну не має бути один, цих історій має бути багато. Наша сила — у різноманітності, багатоголоссі історій, треба збирати всі свідчення, розповіді. Такою горизонтальною стане наша література. У масштабах країни ми очікуємо, що люди звертатимуться не лише до психотерапевтів, але й до мистецтва. І дуже важливо, аби зв'язок між тими, хто творить культуру, та тими, хто її споживає, налагодився», — так говорила Вікторія Амеліна влітку 2022 р. під час дискусії учасників і учасниць Українського ПЕН в Kharkiv Media.

     27 червня 2023 р. Вікторія перебувала у Краматорську разом із делегацією колумбійських журналістів та письменників. Коли вони вечеряли в ресторані у центрі міста, російські окупанти завдали ракетного удару по цій будівлі, внаслідок чого В. Амеліна отримала тяжкі поранення. Попри зусилля лікарів, 1 липня 2023 р. письменниця померла від отриманих ран в лікарні Мечникова у Дніпрі. Могила Вікторії Амеліної на 78-му полі Личаківського цвинтаря у Львові. У неї залишився 10-річний син.

     Вікторія — кавалерка ордена «За заслуги» III ступеня (2024, посмертно).

     У часописі «Критика» (№ 1-2, 2025 р.), що є у читальній залі Волинської обласної бібліотеки для юнацтва, опублікована стаття польського поета і есеїста Кшиштофа Чижевського «Життя на видиху. Вікторія Амеліна», у якій описав буденні та не дуже події із життя письменниці, вбитої російською ракетою «Іскандер».

#Цікавинки з часопису "Локальна історія".

 

Богдан Хмельницький народився в останні дні 1595 р. у Суботові на східній околиці Речі Посполитої. За Дніпром на схід і на південь – незвідане Дике Поле, відоме із переказів козакуючих бурлак, які прибилися зимувати на Велику Україну. Їхні оповіді вабили вольницею. Та не лише географія визначила життя Богдана. 1590-ті роки й аж до Хотина 1621-го, хоча майже не присутні у наших знаннях про цю добу, стали визначальними для обох потенційних проєктів майбутньої України.

     Першим був шляхетський проєкт руського світу у недавно створеній Речі Посполитій. Острозькі, Заславські, Ружинські та подібні князівські роди гучно маніфестували Русь після Русі, яка претендувала на роль третього народу у польсько-литовській спільності. Щоправда, річпосполитська демократія громадянами свого поліса вважала виключно шляхту, що не могло не породити альтернативи. Відтак на арену виходить козацтво, і на противагу старому руському проєкту виникає новий український.

     Попри те, що гетьман Богдан Хмельницький є одним із найпопулярніших героїв української історії, про нього відомо досить мало. Більшість інформації – це чутки, міти, вигадки і припущення. Про загадкового та суперечливого гетьмана «Локальній історії» (№ 6, 2025 р.) у рубриці «Розмова» розповів дослідник Козаччини, професор Віктор Горобець.

     Завітайте до читальної зали Волинської обласної бібліотеки для юнацтва! Часопис уже чекає на Вас! До речі, листаючи його, Ви зможете познайомитись також із багатьма іншими цікавими матеріалами, як-от: «Розрита могила Богдана Хмельницького», «Іслам Герей на шляху до союзу з Богданом Хмельницьким», «Військові як ефективні державники: досвід Хмельниччини», «Хмельницький у радянській історичній літературі», «Орден Богдана Хмельницького: дві нагороди, одна назва, різний контекст», «Шукайте жінку: любові Богдана Хмельницького» та ін.

#ЦІкавинки з часопису "Країна". Олег Саакян.

 

     «Коаліція охочих так і не стала рішучою… Якщо Європа прокинеться як геополітичний суб’єкт і зможе встановити власний порядок денний, то від неї залежатиме баланс сил у діалозі Вашингтона й Пекіна, - каже політолог Олег Саакян.

     Часопис «Країна» (№ 17-18, 2025 р.) у рубриці «Інтерв’ю» знайомить читача з молодим політологом Олегом Саакяном, з його думками і поглядами стосовно міжнародної політики у час російсько-української війни та переосмислення підходів до союзницьких гарантій.

     Йому – 30. Народився 1994 р. в м. Горлівка Донецької області. Навчався в Донецькому національному університеті ім. Василя Стуса. З 2014 року став одним із керівників руху опору агресії росії «Донецьк – це Україна». Організував понад пів сотні політичних мітингів, флешмобів, інтернет-кампаній.

     Олег Саакян – співзасновник Національної платформи «Діалог про мир та безпечну реінтеграцію». Спеціалізується на соціальних та гуманітарних інноваціях, світоглядних вимірах інформаційної війни, кризових проявах прикордонної ідентичності, постконфліктній реінтеграції. Пише аналітичні матеріали, консультує громадські та політичні організації. Живе у Києві.

     Дуже тішить, що молоде покоління активно та професійно долучається до таких важливих дій. Завітайте до читальної зали Волинської обласної бібліотеки для юнацтва, де Ви зможете більш детально познайомитись із цим інтерв’ю. Часопис «Країна» уже чекає на Вас!

Тест на знання української мови

 

#Я_зараз_читаю «Найдорожче в житті» – романтична проза від Ребекки Яррос.

 

Авторка добре знайома українським читачам завдяки бестселеру «Четверте крило», який захопив увагу фанатів фентезі. Але її талант не обмежується лише магічними світами. Вона також майстерно створює історії й у жанрі романтичної прози.

«Найдорожче в житті» саме такий роман, він про біль втрати, складність вибору і другий шанс. Про те, що часом найважче в житті — не просто відпустити минуле, а прийняти його та дозволити собі рухатися далі.

«Ти вільний робити власний вибір, але не позбавлений наслідків цього вибору».

Головний герой роману — Кемден, колишній військовий, він залишив рідне містечко Альба в Колорадо ще шість років тому. Обіцяв собі більше ніколи не повертатися, бо там чекає минуле, якого б він волів уникати: непроста юність і головне — втрата брата, який загинув у війську. Але одне повідомлення від батька змінює плани і ось він знову у рідних краях. А ще у місті живе Віллоу. Колись вони були друзями, вони разом переживали дитячі авантюри. Але Віллоу — дівчина його загиблого брата. Кемден завжди мав до неї почуття і колись змусив себе глибоко сховати їх, але чи справді можливо забути те, що так сильно закарбувалося в серці?

Книга Найдорожче в житті Ребекки Яррос — чудовий вибір для прихильників історій, в яких романтика є невід’ємною частиною справжніх життєвих випробувань, сповнених емоційнійності та зворушливості.