Іловайський котел – це один із найкривавіших епізодів за
час проведення антитерористичної операції. Відтепер і назавжди День
Незалежності України матиме гіркий присмак, адже саме 24 серпня 2014 року, доки
вся країна відзначала національне свято, а в столиці шикувався військовий
парад, понад тисяча наших бійців потрапили в оточення російських регулярних
військ.
Бої під Іловайськом стали переломним моментом війни на
сході нашої держави – саме тоді Збройні сили України втратили ініціативу на
Донбасі та перейшли від атаки до оборони. 8 батальйонно-тактичних груп
російської армії зайшли в Україну, щоб розблокувати Донецьк. Це кардинально
змінило розклад сил. Росіяни мали велику кількість важкої техніки, нової зброї
і через кордон їх підтримувала артилерія. Дуже швидко наше угруповання було
відтіснене, а підрозділи в Іловайську опинилися в оточенні.
Станом на кінець серпня 2017 року практично завершено
процес встановлення, ідентифікації та перепоховання загиблих. За офіційними даними,
у тих боях з 7 по 31 серпня 2014 року полягло 368 українських бійців, а 18 і
досі ще вважаються зниклими безвісти. Хоча експерти наголошують, що цифри дуже
занижені. Понад 200 військовослужбовців потрапило у полон, а 429 дістали
поранення. Серед загиблих та постраждалих чимало й наших земляків - бійців 51-ї
ОМБР.
Саме ці важкі втрати спонукали українське керівництво в
подальшому до укладення Мінського перемир'я в рамках контактної групи Україна –
Росія – ОБСЄ із залученням представників російських бойовиків… Мине час. Війна скінчиться
і стане історією. Щоб зберегти про неї правду в деталях, літописцям доведеться
вивчити не тільки офіційні документи, але і перевірити численні свідчення
безпосередніх учасників бойових дій. Відокремити вигадки і маніпуляції від
дійсних фактів і свідчень. Оцінки, враження і свідчення звичайних людей,
втягнутих у бурхливі історичні процеси, не завжди співпадають з офіційно
оприлюдненими…
Книга розповідає про події, що трапилися наприкінці
серпня 2014 р.– «Іловайський котел» – або ж певним чином пов’язані з ними. На
одній із презентацій Є.Положій зазначив, що це роман у новелах. Їх –
шістнадцять у майже 400-сторінковій книзі.
Автор каже, що не збирався писати книгу про Іловайськ.
Його друг Юрій Коваленко належить до спільноти, яка займається пошуком решток
солдат, що загинули в різні війни. У жовтні 2014 р. Юрій працював у місії
«Чорний тюльпан» під Іловайськом, де знаходили тіла солдат. За три тижні вони
«підняли» 150 хлопців. Серед близько 500 фотографій, які показав Коваленко Євгену,
тільки 10-15% було таких, на які може дивитися нормальна людина. Все інше - для
спеціалістів з міцними нервами. Положій зрозумів, що не дві колони там було
знищено, а значно більше. Журналіст зацікавився цією темою. Він почав шукати
інформацію з різних джерел, сайтів («у тому числі й сепаратистських»).
Згодом автор зрозумів, що реально скласти всю картинку на
той момент неможливо. Скільки людей загинуло, чому все так сталося, чому люди
опинилися в оточенні – маса запитань, на які Є. Положій наївно намагався знайти
відповіді сам. Розшукував людей, які пережили ті події – бійців із різних
батальйонів – і говорив з ними. Витратив Євген на це близько півроку. Деякі
говорити не хотіли – і це зрозуміло.
Матеріалу автор отримав багато. Було неясно, що з цим
робити – писати документальну книгу чи художню. Зрештою, так з’явився
«Іловайськ. Розповіді про справжніх людей».
Положій розповів деталі кількох новел. Так «Життя і смерть
Сергія Кабана» знайомить нас з пораненим кулеметником, якому два тижні довелося
прожити у морзі під трупами. На презентацію книги у Харкові цей боєць прийшов
разом зі своєю родиною, що було дуже приємно для Євгена.
Новела «Якби мурахи були великими» розповідає про
солдата-санітара з Гадяча Володимира Доноса, який втратив ногу під Іловайськом.
Положій їздив до нього, і говорить про чоловіка як про цікаву і сильну духом
людину.
У випадках, коли деякі події не мали наявних живих
свідків, автор вдавався до художніх прийомів, які б допомогли не ошукати
читача. Так, інколи вигадані персонажі розповідають речі, які бійці просили не
подавати саме від їхнього імені. Євген зазначив, що оскільки книга вийшла і
російською мовою, то часто її просять підписати читачі, в яких друзі чи рідні
живуть в Росії. Ці люди планують обгорнути книгу, щоб не видно було обкладинки,
і перетнути з нею кордон. Все це робиться, щоб їхні знайомі росіяни могли
прочитати про те, що насправді відбувається на сході України.
Роман Зіненко (нар. 1974 р.), колишній морський
піхотинець, доброволець батальйону «Дніпро-1», був серед тих, хто в серпні
2014-го опинився в пеклі Іловайська. Він не тільки вижив, але й написав одну з
перших книжок про війну на Сході України – «Іловайський щоденник», що вийшла у
видавництві «Фоліо» українською та російською мовами.
«Я вже здолав певний шлях, – пише Зіненко, – і на цьому
шляху набув досвіду, якого немає у тих, хто лише нещодавно зважився стати на
захист своєї Батьківщини. Моя місія – не вбивати, а поділитися набутим
досвідом, який допоможе сміливим людям вижити в цій війні та повернутися до
своїх родин». Це чесна і відверта розповідь безпосереднього свідка та учасника,
який пройшов «Іловайський котел» від початку до кінця. Читач має можливість
відкрити для себе ті маловідомі події в оточеному Іловайську та пережити разом
з українськими солдатами одну з найтрагічніших сторінок в історії сучасної
України, відчути все те, чого зазнали бійці добровольчих батальйонів, коли
виходили тим кривавим «зеленим коридором», а численні фотографії дають
можливість краще уявити описані події.
П`ять секунд, п`ять днів, п`ять років, вічність – такий
часовий алгоритм ще одного роману Євгена Положія. Головний герой, який все
життя – у Вільних профспілках, на обох Майданах – бореться за справедливість,
зрештою, коли починається війна, йде на фронт і потрапляє в «Іловайський
котел». Тяжко поранений, у складі групи з тринадцяти бійців, намагається вижити
в безнадійній ситуації. Після піврічного лікування, восьми операцій, емоційно
виснажений, він приймає рішення, що вже зробив свою справу і прийшов час
відпочивати. Але коли старий товариш – народний герой, той, хто разом з ним
пліч-о-пліч боровся за правду, тепер силою і страхом створює в рідному місті
свою бізнес-імперію, стає очевидним: якщо не борешся зі злом, опиняєшся на
темному боці. Тож боротьба триває…
Текст побудований на реальних історіях, розказаних Віталієм
Бунчиковим, Ігорем Павловим (БТО «Кривбас»), Володимиром Мазуром та його
товаришами (БТО «Херсон»), бійцями 51-ї бригади. Для уникнення помилок автор використовував
книгу Р.Зіненка «Іловайський щоденник».
Нова книга Р. Зіненка «Війна, якої не було. Хроніка
Іловайської трагедії» є результатом ретельного дослідження, що грунтується на
спогадах близько сотні бійців і офіцерів, від добровольця до вищого керівництва
сектора «Б», учасників Іловайської трагедії. Окрім того, автору довелося
переглянути й хронологічно розібрати сотні публікацій, відео- та фотоматеріалів,
що стосуються боїв під Іловайськом. Результати окремих журналістських
досліджень, а також звіт тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України
також вміщені на сторінках цієї книжки. Переважна більшість зібраних фактів до
сьогодні не була відома українському суспільству. І хоча Р.Зіненко подає
найбільш повну і реальну картину бойових дій під Іловайськом, залишається ще
дуже багато питань, на які свого часу обов’язково будуть отримані відповіді.
Перша частина книжки висвітлює хронологію подій, що відбувалися 7–24 серпня
2014 року. Друга - 25–31 серпня 2014 року.
«Неоголошена війна. Невідомі факти і хроніки АТО».
Книга є свого роду енциклопедією війни. Основна її мета –
згадати все. День за днем. Автори – журналісти «5 каналу», які висвітлювали
війну на Сході країни. Один з розділів книги – «День (не)залежності.
Вторгнення. Іловайськ» переносить нас у 22-31серпня 2014 року. Крім хронології
бойових дій ви зможете прочитати аналітику, яка допомагає отримати розуміння і
хоч трохи позбутися страху. І репортажі журналістів, які на власні очі бачили
кров і сльози. Крім інформаційної, у цієї книги є і терапевтична місія. Тож
читайте. Згадуйте. Аналізуйте. Робіть висновки. Пам`ятайте…
«51/14. Історія
нескорених».
Ідея проекту написання книги зародилася після того, як
51-ша ОМБР, пошматована і знекровлена, повернулася зі сходу. Майже одразу з`явилася
інформація про її розформування. За чутками, причина – зрада та пияцтво
військовослужбовців. Однак з цим не погоджувались не тільки бійці, а й
громадськість, яка кинулась захищати бойове з`єднання. Усім не давало спокою
питання: як можна вважати зрадниками хлопців, котрих кинули під «Гради» голими
й босими після трагедії у Волновасі, а згодом вони відвоювали близько 20-ти
міст, взяли Савур-Могилу, полонили російських військових, надавши тим самим
докази присутності регулярної російської армії в Україні, пройшли Іловайський
та Дебальцевський котли, приниження у полоні та не зламались.
До проекту долучились журналісти не лише з Волині, а й з
інших регіонів. За два роки вдалось зібрати чимало розповідей бійців,
волонтерів, священників та рідних загиблих та зниклих безвісти. Не залишилось
осторонь Оперативне командування «Захід», яке надало необхідну інформацію. Розділи
проекту «Те літо, спалене дотла під Іловайськом…» та « Крізь Іловайське пекло –
у полон» знову нагадають читачеві про нелегкі будні наших земляків у Іловайську
та їх героїчний вихід «зеленим коридором»…
Немає коментарів:
Дописати коментар